Особливості розвитку перехідних економік

1. Сутність і етапи розвитку капіталістичної економічної системи.

2. Головні риси економічної системи соціалізму. “Державний соціалізм”.

3. Соціально-економічні особливості країн з перехідною економікою.

1. Капіталістичний спосіб виробництва почав зароджуватись у надрах феодалізму. Зростання продуктивних сил і розвиток суспільного поділу праці розширювали сферу товар­ного виробництва і підривали основи натурального господарства. Водночас поглиблення спеціалізації в сільському господарстві і розвиток ремісницького виробництва сприяли установленню більш міцних економічних зв'язків між різними районами і злит­тю місцевих ринків в єдиний національний ринок. Тим самим створювалися певні умови капіталістичного господарського укладу. Елементи капіталістичних відносин спорадично виникали в міс­тах Італії і Голландії вже в XIV—XV ст., проте розклад феодаль­ної системи господарства і початок капіталістичної еривідно­сять до XVI ст.

Капіталізм виник і розвинувся на базі простого товарного ви­робництва, насамперед на базі міського ремісництва. По­глиблення майнової диференціації серед ремісників і розорення все більшої кількості господарств розширювали сферу застосу­вання найманої праці. Важливу роль у виникненні капіталізму виконав купецький капітал. Купці в ряді випадків безпосередньо підкоряли собі працю багатьох ремісників, які з часом перетво­рювались у найманих працівників.

Процеси становлення капіталістичного виробництва приско­рювались первісним нагромадженням капіталу, коли відбувалося насильницьке розорення маси дрібних това­ровиробників і перетворення їх із самостійних господарів у най­маних працівників.

Розвинувшись на базі простого товарного господарства, капі­талізм являє собою його вищу ступінь, коли товаром стає і робо­ча сила, що придбавається на ринку праці власниками речових виробничих ресурсів. Перетворивши товарні відносини в панівні, капіталізм зруйнував натуральне господарство. Капіталістичне товарне виробництво зробило неможливим відтворення рутинних методів і технологій виробництва, характерних для традиційної економіки. Виробництво заради прибутку і закон конкурентної боротьби змушують капіталістів постійно збільшувати капітал і удосконалювати продуктивні сили.

Нагромадження капіталу і розширене відтворення капіталіс­тичних відносин зробили буржуазну епоху періодом небувалого розвитку й зростання матеріальних і людських продуктивних сил, постійних переворотів у техніці та організації виробницт­ва, які супроводжувалися неухильним зростанням капіталістич­ного усуспільнення, а також поглибленням спеціалізації і коопе­рації праці. Разом з розвитком матеріальної бази виробництва відбуваються якісні зміни і в головній продуктивній силі суспіль­ства— людині. Замість закріпачених, нездатних до свідомих по­літичних дій на захист своїх інтересів селян капіталізм створив високоорганізовану нову соціальну силу — найманих працівників.

Виділяють три основні етапи розвитку капіталістичної економічної системи:

1) капіталізм вільної конкуренції;

2) монополістичний капіталізм;

3) фінансово-монополістичний капіталізм.

Головні причини еволюції капіталістичної системи такі:

1) недосконалість і негативні соціально-економічні наслідки ринкової системи саморегулювання (безробіття, бідність і соціаль­на нерівність, економічна і соціальна нестабільність, економічні кризи і т. д.);

2) зростання монополізації виробництва, капіталу і ринку, що по­рушує відносини економічної свободи і вільної конкуренції, еквівалентного обміну і справедливого розподілу життєвих благ у суспільс­тві, веде до загострення приватних, групових і суспільних інтересів;
приватна монополія визначає виникнення державної монополії;

3) зростання суспільних потреб у товарах і послугах колективного користування (оборона, транспорт, освіта, наука, зв'язок та ін.),
виробництво яких не стимулює ринковий механізм, ринок;

4) необхідність збереження невідтворювальних ресурсів, захис­ту навколишнього середовища, раціонального використання загальнолюдських ресурсів, державного захисту недостатньо інформованих споживачів про якість товарів, терміни вживання тощо;

5) необхідність перерозподілу доходів з метою задоволення
соціальних потреб і соціального захисту населення, що живе за
межею бідності;

6) розвиток колективних і державної форм власності, які містять у собі формальний засіб, матеріальні умови розвитку нових
укладів і переходу капіталізму в нову соціально-економічну сис­тему (формацію, цивілізацію).

Сучасна розвинута економіка – це змішана економічна система.

Розрізняють три основних варіанти змішаної економіки: 1) кон­сервативний, 2) ліберальний, 3) соціал-реформістський. Кожен з них має певні відмінності. Так, консервативний варіант зміша­ної економіки виступає за обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення умов для розвитку приват­ного сектору і ринкових важелів саморегулювання. Ліберальний варіант передбачає проведення важливих інституціональних і соціальних реформ, раціональну взаємодію приватного і держав­ного секторів економіки, впровадження системи національного планування, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Соціал-реформістський варіант змішаної економіки підкреслює необхідність оптимального поєднання децентралізму і цент­ралізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в систему демократичного соціалізму.

Соціально-економіч­ною основою змішаної економіки є взаємодія і взаємозв'язок двох провідних секторів економіки — приватного та державно­го, які складаються з різних соціально-економічних укладів.

Змінюється як юридична форма акціонерної (корпоративної) власності, тому що співвласниками її стають всі акціонери певної фірми (це десятки або сотні тисяч осіб на відміну від однієї особи або декількох), так і економічний зміст — виробництво і розпо­діл створеного продукту і доходу.

Особливості корпоративної власності:

1) вона є колективною капіталістичною власністю, яка заперечує індивідуальну приватну власність, бо відбувається деперсоналізація та розсіювання власності;

2) співвласником її стає наймана робоча сила, яка купує певну
кількість акцій;

3) робітник—власник акцій - отримує і заробітну плату, і пев­ний дивіденд за власність, що стає основою для розвитку відносин так званого «соціального партнерства»;

4) зростає розрив між відносинами власності та правовими
відносинами або між юридично-правовою формою та економічним змістом власності;

5) змінюється управління груповою власністю (збори акціонерів, рада директорів тощо), форма господарювання;

6) монополістичний і олігополістичний характер великих корпорацій з точки зору їх влади на ринку та виробництві.

В умовах «змішаної економіки» держава впливає на всі фор­ми, види власності шляхом зміни юридично-правових норм влас­ності. Відбувається демократизація та соціалізація власності і, відповідно, соціально-економічних відносин.

2. Ідея соціалізму — це ідея справедливого суспільства. Вона за­родилася як форма виявлення протесту проти експлуатації і гні­ту. В історії соціалізму виділяють декілька етапів:

- спочатку ви­никнення утопічного соціалізму;

- потім еволюція утопічного соціалізму від соціалістів-утопістів до прихильників концепції анархізму;

- марксизм;

- соціал-реформізм.

Економічною основою соціалізму є суспільна власність на за­соби виробництва, можливість свідомого суспільного управління економічними процесами, сві­доме регулювання темпів і пропорцій розвитку виробництва.

Економічна теорія розрізняє два концептуально відмінних трактування соціалізму, що базуються на протилежних ідеологіч­них підходах до теоретико-практичного обґрунтування категорії «соціалізм».

Багато західних економістів, зокрема Л. фон Хайек, Л. Мізес та ін. вва­жають: сутність соціалізму полягає в тому, що всі засоби виробництва перебувають під виключним контролем суспільства, яке відміняє вільний ринок і має своїм базисом «командну економі­ку».

Марксизм обґрунтовує соціалізм як соціальний устрій, що виникає в результаті ліквідації капіталістичного способу вироб­ництва і встановлення диктатури пролетаріату, суспільної влас­ності й розподілу за принципом: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею». У теорії соціалізму К. Маркса і Ф. Ен­гельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має антиринковий і недержавний характер. Соціалізм розглядається як устрій вільних і рівних асоційованих виробників.

Економічна модель соціалізму, що була реалізова­на на практиці в СРСР та інших країнах так званого соціалістичного табору, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монопо­лізації власності держава виступила головним суб'єктом — організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний соціалізм. Але цей термін має умовний характер. Йо­го синонімами є воєнний комунізм, казармений соціалізм, авто­ритарно-бюрократичний соціалізм, адміністративно-командний соціалізм та ін.

Економічна система державного соціалізму — це економічний лад, який характеризу­ється державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне пла­нування. Сучасна економічна наука оцінює цю модель як при­клад глибоких деформацій у розвитку суспільства.

Основні ознаки державного соціалізму:

- монополія державної власності;

- відносини адміністративної залежності;

- надцентралізація суспільного виробництва;

- бюрократизація управління;

- жорстка залежність економіки від ідеології і політики;

- самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду.

У наш час зазнає поразки утопічний ліворадикальний варіант побудови соціалізму (СРСР, КНДР, Кампучія часів правління Пол Пота, Китай до початку реформ кінця 70-х років ХХ ст. та ін.). Економічна модель, що формується в деяких країнах, акуму­лює досвід як планового, так і ринкового господарства. Це особливо наочно проглядається на прикладі розвитку економіки Китаю або В’єтнаму.

3. Змістом економічних перетворень в Україні є перехід від командно-адміністративної системи до економіки ринкового типу. Цей перехід повинний вирішити такі основні завдання:

- перебудова відносин власності шляхом роздержавлення і розвитку підприємництва;

- формування ринкової інфраструктури;

- становлення переважно ринкового ціноутворення;

- фінансова стабілізація;

- формування середнього класу як соціальної бази ринкової економіки;

- створення реальної системи адресної соціальної підтримки населення.

Визначають наступні головні напрями становлення ринкової економічної системи:

- лібералізація економіки, тобто заходи на створення умов для вільного руху цін, ринкового обороту товарів, підприємництва і відкритості економіки;

- структурні перетворення економіки;

- інституціональні перетворення, тобто формування правових засад, нових організацій, відповідної системи управління.

На початку ХХІ століття типова командно-адміністративна система характерна тільки для двох країн: Куби й Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР).

Усі варіанти трансформації командної системи умовно об’єднані в дві групи:

1) еволюційний шлях поступових перетворень (Китай, Монголія, В’єтнам;

2) так звана “шокова терапія”, тобто спроби швидких суспільних змін (більшість інших держав, насамперед, Польща).

Трансформація української економіки здійснюється дуже болісно. Спочатку було шокове звільнення цін, гіперінфляція, більше 40 % спаду ВВП, тобто спроби лібералізації не були підкріплені створенням ринкового середовища. З 2000 року йде процес економічного зростання, але існують глибокі диспропорції, які можливо подолати тільки шляхом подальшого реформування.

Стрижнем переходу до нової системи є зміни в структурі власності

шляхом роздержавлення і приватизації в таких основних формах:

- перетворення державного підприємства в господарське товариство, зокрема, акціонерне;

- викуп майна державного суб’єкта орендатором;

- викуп майна трудовим колективом;

- продаж підприємств на конкурсній (змагальній) основі.

Приватизація в Україні пройшла два основних етапи:

1) сертифікатна, або так звана “ваучерна” приватизація, коли кожний громадянин отримав приватизаційний майновий сертифікат еквівалентом 10, 5 грн. протягом 1993-1997 років;

2) грошова, коли на змагальній основі визначалися нові власники або володарі контрольного пакету акцій (починаючи з 1998 р. і до нашого часу).

Але не завжди зміна типу власності є синонімом ефективного господарювання. Тому головною проблемою перехідного періоду є пошук оптимального співіснування державного, колективного та приватного секторів економіки.

Становлення підприємництва в Україні почалося за радянських часів, коли наприкінці 80-х років ХХ ст. почали розвиватися кооперативи й орендні підприємства, також комсомольські центри науково-технічної творчості молоді з різноманітними пільгами. На початку 90-х років були прийняті принципові Закони “Про підприємства”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства” та інші, що створили правові засади підприємницької діяльності, зокрема, малого і середнього бізнесу.

Перехід до ринкової економіки є суперечливим процесом системної трансформації всього суспільства, що завдає різні наступні погляди на хід подій:

- критичний підхід з пріоритетним розглядом негативних наслідків(корупція, тіньова економіка, панування олігархів та інше);

- ліберальний підхід з пропозицією більш послідовних і глибоких перетворень;

- компромісний підхід з метою пошуку найменш руйнівного шляху розвитку.

З точки зору швидкості перетворень відрізняють дві основні стратегії дій:

- шокова терапія шляхом швидкої лібералізації цін, широкої приватизації на підставі, насамперед, положень монетаризму;

- градуалізм як комплекс заходів повільних і поетапних змін.

По відношенню до ролі держави в перехідний період треба відзначити наступні підходи:

- ліберальні концепції з мінімальною роллю державних органів і з домінуванням ринкового саморегулювання;

- етатичні концепції провідного впливу державних установ на перетворення.

Ключові категорії: капіталізм вільної конкуренції; монополістичний капіталізм; фінансово-монополістичний капіталізм; монополізація виробництва; „державний соціалізм”; бюрократизація виробництва; адміністративна залежність; самоізоляція економіки; трансформація економіки.