Розкрийте причини, основний зміст і наслідки квітневої та липневої (1917 р.) криз в Росії.

Крім стабілізації внутрішнього становища країни, ТУ прагнув утвердитися і в міжнародних відносинах, виходячи із обстановки, що склалася в країні. З самого початку було заявлено що ТУ підтримує зовнішню політику попереднього уряду і залишається в Антанті. 27 березня ТУ виступив із декларацією про відсутність загарбницьких цілей у війні і про вірність зобов’язанням перед союзниками. Підкреслювалось, що «мета Росії – не панування над іншими народами, не загарбання у них національного багатства, не насильницьке захоплення чужих територій, а утвердження міцного миру на основі самовизначення народів». Однак Антанта вимагала від ТУ більш конкретних заяв його зовнішньої політики. 18 квітня ТУ була направлена нота союзникам по Антанті в котрій говорилося про всенародне прагнення довести світову війну до переможного завершення. Відомості про ноту Мілюкова стали поводом для антиурядових виступів 20-21 квітня. Квітнева криза вилилась в першу збройну антиурядову демонстрацію, вході якої були і вбиті і поранені. Саме ці демонстрації в Петрограді, в котрих взяло участь близько 100 тис. осіб, поклали початок урядової кризи і привели до утворення першого коаліційного уряду, який проіснував з 5 травня по 2 липня. До складу ТУ було запрошено есерів та меншовиків.

Не дивлячись на те, що внутрішня обстановка із дня в день погіршувалася, 18 червня ТУ розпочав в кінцевому підсумку невдалий наступ на Південно-Західному фронті, що в свою чергу викликало бурхливі протести солдатських мас Петроградського гарнізону, які не бажали відправлятися на фронт. Вже 2 липня в Петрограді розпочалися масові мітинги протесту. В ніч на 3 липня із-за розбіжностей по відношенню до Центральної Ради кадети виходять із уряду.

Крім того, вже ввечері 3 липня окремі полки петроградського гарнізону вийшли на вулиці міста із закликами скинути ТУ. 4 липня до них приєдналися й матроси балтфлоту. Не маючи першопочатково наміру організовувати в даний час подібні акції протесту, в умовах, коли ситуація виходила з-під контролю, більшовики вирішили очолити ці акції з вимогою «Вся влада Радам!». Тим часом ТУ оголосив столицю на воєнному становищі, з фронту були викликані вірні війська і відданий наказ про арешт організаторів безпорядків.

Події 3-5 липня і поклали кінець двовладдю, десятки вбитих і сотні поранених, князь Львов 7 липня подав у відставку, Головою ТУ 8 липня став Керенський, зберігши за собою портфель військового і морського міністра. ЦВК Рад визнав за урядом необмежені повноваження і необмежену владу. Почалися репресії проти більшовиків, революційних робітників і солдатів.

4.Розкрийте причини та хід спроби встановлення військової диктатури генерала Корнілова.

Липневі події підтвердили побоювання лібералів і правих, що їх подальше потурання безвольною політиці поміркованих соціалістів, проведеної ними як в самому уряді, так і в Радах, тільки потурає радикалізму мас і ставить країну на межу черговий катастрофи. В силу ряду причин коло реальних претендентів на роль диктатора був дуже обмежений і першим в ньому значився Л. Корнілов.

З літа 1916 р. його ім'я стало популярним в армії і відомо всій Росії. 7 липня 1917, відбиваючи Тарнопольський прорив німців, стає головкомом Південно-Західного фронту, а через ще 12 днів, 19 липня (1 серпня) Корнілов змінює А. Брусилова на посаді Верховного головнокомандувача російської армії. Новий пост давав Корнілову можливість реалізувати розроблювану правими програму національно-державного порятунку Росії. Висунуті Л. Корніловим заходи з наведення порядку в армії були оприлюднені в його телеграмі в Ставку 16 липня. Пропозиції Корнілова були підтримані військової верхівкою - генералами А. Денікіним, А. Лу-Комського, М. Алексєєвим та ін.

8-10 (21-23) серпня 1917 р. в Москві, в аудиторії Московського університету, проходило Всеросійське нарада громадських діячів. Форум громадських діячів, скликаний напередодні проведення Тимчасовим урядом Державного наради, демонстрував влади, що заклики до наведення порядку, є вимогою часу, а навколо Корнілова готові об'єднатися всі сили, що стоять правіше уряду та розглядають генерала в якості свого лідера.

Тим часом, 3 і 10 серпня в Петрограді відбулися дві особисті зустрічі Корнілова з Керенським. Корнілов наполягав на єдиному правовому режимі як для фронту, так і для тилу, мілітаризації транспорту і більшої частини промисловості. Його злякала їх пряма і жорстка лінія, яка фактично вела б до повного розгрому Рад і встановлення військової диктатури. До того ж в особі бойового генерала Керенський побачив серйозного особистого суперника, не без підстав претендує на повноту влади в країні.

О. Керенський сподівався, що Державне нараду надасть підтримку уряду, йому особисто і допоможе створити широку коаліцію, за винятком вкрай правого і лівого крила. Таким чином, замість очікуваного схвалення урядового курсу, Державна нарада виявило дедалі глибший соціальний розкол країни і на його тлі зрослу консолідацію правого табору, поєднаного навколо Верховного головнокомандувача, який перейшов до рішучих дій.

З другої половини серпня 1917 р. в Ставці, у найближчому оточенні Корнілова (М. Філоненко, В. Завойко та ін), посилено розроблявся план захоплення Петрограда й реорганізації влади шляхом видалення з уряду всіх соціалістів. Передбачалося, що сам Керенський міг би залишитися в новому кабінеті, але йому відводилася явно другорядна роль. Головними ж постатями мали стати військові: крім самого Л. Корнілова генерал М. Алексєєв, а також керуючий військовим міністерством Б. Савінков і М. Філоненко. Суттєвим для Керенського були і його особисті амбіції, бажання зберегти владу у що б то не стало.

26 серпня повернувся з Могильова в Петроград В. Львів зустрівся з Керенським і виклав йому вимоги Ставки, витлумачені їм по-своєму. Львів пред'явив уряду три пункти, висунуті нібито від імені Корнілова: 1) негайна передача військової і цивільної влади в руки Верховного головнокомандувача; 2) негайна відставка всіх членів Тимчасового уряду; 3) оголошення Петрограда на військовому положенні.

Вранці 27 серпня Керенський відправив у Ставку телеграму про усунення Корнілова з посади Верховного головнокомандувача.Корнілов глибоко ображений діями Керенського оголосив про свій непідкорення розпорядженням прем'єра.Корнілов спробував паралізувати накази Керенського, згуртувавши все військове керівництво, заручившись підтримкою головкомів фронтами, твердо висловилися проти зміни главковерха. Особливі надії покладалися військовими на 3-й кінний корпус генерала Крим-ва, висунутого для захоплення столиці.

Однак плани Корнілова були зірвані рішучими заходами, вжитими прихильниками Рад на фронті і в тилу. Ставка була відрізана від фронтів. 29 серпня виконком Південно-Західного фронту заарештував свого головнокомандувача, генерала А. Денікіна. Були зміщені зі своїх постів і поміщені під варту та інші воєначальники, співчуваючі Корнілову. У Москві за наказом командувача МВО А. Вер-ховской, що залишився вірним Тимчасовому уряду (і незабаром призначеного Керенським військовим міністром), був сформований експедиційний корпус для походу на Могильов. Особливу активність у ці дні проявили більшовики, які виступали одними з головних організаторів відсічі корниловским військам. У Петрограді для захисту міста озброювалися робочі дружини і загони Червоної гвардії. На допомогу урядовим гарнізону з Кронштадта, Ревеля, Гельсінгфорса прибули тисячі матросів і солдатів. Назустріч просуваються до столиці частинам Кримова були послані сотні агітаторів. Залізничники за призовом своїх профспілкових лідерів заблокували залізничні колії. До 30 серпня наступ на Петроград захлинувся. Примітно, що за весь час «заколоту» практично не відбулося жодного великого військового зіткнення між протиборчими сторонами. 31 серпня після вкрай різкої розмови з Керенським застрелився генерал А. Кримов, забравши з собою багато таємниць розгорнулася драми.

2 вересня 1917 Л. Корнілов був заарештований і перепроваджений під конвоєм в Биховський в'язницю, де він і його найближчі соратники містилися аж до Жовтневого перевороту.

5.Розкрийте зміст поглиблення дестабілізації російського суспільства у вересні -жовтні 1917 р.

Хлібна норма на одного робітника Петрограда і Москви становила в цей час менш 200 г на день. Господарська розруха позначилася і на поглибленні соціальної напруженості в країні. У місті це, перш за все, знайшло своє відображення у зростанні масштабів робітничого руху.

Восени 1917 р. істотно змінюється характер страйкового руху. Іншою характерною рисою страйкового руху напередодні Жовтня було залучення в нього найрізноманітніших (регіонально-професійних) загонів робітничого класу країни. Велику роль в успіху всіх виступів відіграли Ради робітничих депутатів, фабрично-заводські комітети, профспілки та інші громадські організації, які направляли боротьбу пролетаріату в потрібне русло. Рівень суспільної свідомості і ступінь організованості учасників цих та інших ексцесів були вкрай низькими.
Не набагато вищим був рівень політичної культури і суспільної самосвідомості рядових учасників солдатського руху, що було цілком зрозуміло. Адже армія, її солдатська маса за своїм складом була переважно селянською. Менталітет російського солдата революційної пори являв собою складний симбіоз досить суперечливих рис світогляду мужика-общинника і «людини з рушницею», який на армійській службі, в умовах війни, починав втрачати потреба і навички продуктивної праці, знаходячи елементи психології, властиві збройної натовпі.
Найважливішим фактором соціально-політичної дестабілізації російського суспільства була спалах селянського руху, яка охопила село центрально-чорноземної смуги і деяких суміжних регіонів країни у вересні-жовтні 1917 р. Глибокий суспільно-політичний і урядова криза, пов'язаний з корніловщиною і її ліквідацією, а також відмовою есерів і меншовиків від коаліції з кадетами, створив умови, коли знову виникла можливість мирного розвитку революційного процесу в країні. Вождь більшовиків вчасно побачив цю можливість і в статті «Про компроміси» рекомендував своєї партії скористатися нею, запропонувавши партіям помірно соціалістичної орієнтації компроміс на основі повернення до доіюльскому вимогу: вся влада Радам, відповідальне перед Радами уряд з есерів і меншовиків. Більш того, він підкреслював, що «якщо є навіть один шанс із ста, то спроба здійснення такої можливості все-таки коштувала б того, щоб здійснити її».

Одночасно з Леніним і незалежно від нього більшовицький ЦК намітив і проводив ту ж тактичну лінію, викладену в його резолюції «Про владу», яка була прийнята 31 серпня і оголошена в той же день більшовицькою фракцією на засіданні ЦВК Рад. Вона послужила важливим фактором досягнення єдності дій різних течій російської революційної демократії у боротьбі проти змови генералів. У перших числах жовтня під приводом можливого наступу німців на Петроград, Тимчасовий уряд розробляє плани свого переїзду до Москви і евакуації петроградської промисловості в глиб країни. Це дозволило більшовикам звинуватити уряд у прагненні скласти «Червоний Пітер» ворогові.