Проаналізуйте причини, особливості, політичні цілі та основні етапи громадянської війни в Росії.

Встановлення радянської влади восени 1917 - навесні 1918 р. супроводжувалося безліччю антибільшовицьких виступів у різних районах Росії, але всі вони були розрізненими і мали локальний характер. В історіографії немає єдиної думки про час початку громадянської війни. Одні історики відносять його до жовтня 1917 р., інші до весни-літа 1918 р., коли склалися сильні політичні і добре організовані антирадянські осередки і почалася іноземна інтервенція.

Причини громадянської війни:

- безкомпромісне політичне протиборство політичних партій, груп, соціальних верств, намагання знищити противника;

- прагнення колишньої керуючої верхівки повернути багатства і владу;

- економічні помилки більшовиків (запровадження політики «воєнного комунізму»);

- політичні помилки більшовиків, які в січні 1918 р. розігнали Установчі збори та в березні 1918 р. уклали сепаративний мир з Німеччиною;

- ігнорування більшовиками козацьких традицій і звичаїв та насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі сприяло незадоволенню російського козацтва і підштовхнуло до збройної боротьби;

- розв'язання проблем у суспільстві не шляхом пошуку компромісів, а шляхом фізичного знищення класового ворога. Це стало можливим під впливом російських традицій «пугачовщини» й «разінщини» та через відсутність демократичних традицій;

- відмова від сплати позичок царського і Тимчасового уряду, можливість виходу Росії з Першої світової війни, страх перед світовою революцією, призвело до іноземного втручання.

В історичній науці є різні думки щодо дати початку громадянської війни, але усі сходяться на тому, що основні етапи охоплюють період 1918-1920 рр.:

Перший період: літо 1918 р. - жовтень 1918 р. — початок громадянської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.

Другий період: листопад 1918 р. - квітень 1919 р. — посилення інтервенції Антанти.

Третій період: 1919 р. — вирішальні перемоги над силами внутрішніх супротивників радянської влади та іноземних інтервентів.

Четвертий період: 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром білогвардійських військ Врангеля.

Громадянська війна в 1918 році. У 1918 р. Існували такі основні центри антибільшовицького руху: " Спілка відродження Росії", кадети, меншовики і есери, " Союз захисту Батьківщини і свободи" під керівництвом есера Бориса Савінкова. Антибільшовицький рух розгортався на Дону і Кубані, півдні Росії та Північному Кавказі, де формується Добровольча армія. Влітку 1918 р. великого розмаху набув антибільшовицький рух на чолі з есерами. Громадянська війна в цей час велася не між червоними і білими, а між соціалістами, партією більшовиків і партією есерів. У липні есери здійснили Спробу повалити радянський уряд у Москві. Більшовицький уряд розгорнув активні дії для захисту своєї влади. Червону армію було реорганізовано на військово-політичних засадах, запроваджено загальну військову повинність, створено верховне керівництво — Революційну військову Раду республіки. На початку вересня Червона армія перейшла в наступ на Сході й потіснила своїх противників за Урал. Завершився перший етап війни.

Новий етап війни розпочався в листопаді 1918 р. і тривав до кінця 1919р. — року піднесення білого руху в громадянській війні та його спроб повалення більшовицького режиму шляхом воєнних операцій. Драматичні події 1919 р. пов'язані з червоним терором. Це був терор проти всіх потенційних ворогів радянської влади, а не лише проти білих. Лише восени 1918 р. Більшовики розстріляли близько 15 тис. офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.

Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918 — у 1919 роках. У Сибіру владу захопив адмірал Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі — Антон Денікін, у Прибалтиці — Микола Юденич готувався до наступу на Петроград. Англійці, захопивши Баку, висадилися в Батумі й Новоросійську, французи — в Одесі і Севастополі.

Характерно, що білий рух знайшов підтримку різних верств населення. Так, червоний терор на Дону і Кубані сколихнув усе козацтво. До армії Денікіна влітку 1919 р. приєдналось ЗО тис. козаків. Становище більшовиків влітку 1919 р. Було критичним. Проте в наступні місяця вони здобули ряд значних перемог над білими. Причини цього полягали не лише у чисельній перевазі більшовиків, а й у помилках білих.

Наприкінці 1919 р. — на початку 1920 р. Радянська влада була відновлена на півдні Росії, частково в Україні, на Північному Кавказі. В окупаційних частинах союзників під впливом агітації більшовиків поширилися революційні настрої. Інтервенти були вимушені вивести свої війська, чому сприяв громадський рух в Європі та США під гаслом " Руки геть від Радянської Росії! ".

На завершальному етапі (1920—1922) громадянська війна булла найбільш кровопролитною. У 1920 р. головними подіями стали радянсько - польська війна і боротьба з П.М. Врангелем. Радянсько - польську війну завершив мир, підписаний у Ризі в березні 1921 р. По ньому Польща отримала землі Західної України і Західної Білорусії. У Східній Білорусії зберігалася влада Білоруської радянської соціалістичної республіки. 1920 р. у багатьох губерніях Центральної Росії палала селянська війна. Найтрагічнішою сторінкою боротьби на внутрішньому фронті у цей період стали події на Дону і Кубані. У Криму тривала боротьба білих і червоних, Врангель сформував Російську армію і розпочав наступ на Донбас. У листопаді 1920 р. Його армія зазнала поразки від частин Червоної армії. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни.

19.Вкажіть на основні етапи, особливості і зміст формування збройних сил Радянської держави (1917-1918 рр.).

Радя́ нська армія — офіційна назва колишньої Червоної армії (Робітничо-Селянська Червона Армія) з 25 лютого 1946 до 25 грудня 1991. В структурі збройних сил СРСР, радянська армія була лише одним з 5 окремих видів збройних сил: сухопутні війська, що є властивою Радянською армією, ракетні війська стратегічного призначення, війська протиповітряної оборони, військово-повітряні сили та військово-морський флот. Збройні сили підпорядковувалися Міністерству оборони СРСР.

Під час війни в Червоній армії було 16 — 19 млн вояків, в УРСР за радянськими даними — було мобілізовано 4, 5 млн. Хоча СРСР є конституційно союзом рівноправних і суверенних республік, його збройні сили творять єдину централізовану організацію. Єдиним міністром оборони УРСР протягом кількох місяців 1945 був С. Ковпак. Радянські збройні сили були знаряддям русифікації народів СРСР: урядовою мовою в Радянської армії була винятково російська, призвані до війська військовозобов'язані відбувають службу поза межами своїх республік. У війську зовсім були відсутні іншомовні культурні розваги, преса, бібліотеки; демобілізованих аґітували поселюватися й працювати на різних новобудовах, головним чином на сході СРСР. У політичному навчанні серед вояків відверто пропагандувалися російський шовінізм, плекалися традиції виключно російських «героїв» (Кутузов, Суворов, Рибалко, Тимошенко, Рокосовський, Р. Малиновський, А. Єременко, К. Москаленко, І. Кожедуб, С. Руденко й В. Судець,). Система військ. освіти змінювалася по війні відповідно до змін у воєнній доктрині СРСР. Найвищою військ. школою є далі Академія Генерального Штабу. Крім неї, є ще 16 академій різного роду війська, з яких одна- у Харкові, а решта в Росії; до них приймають за вибором, і то лише офіцерів з вищою освітою. Вищу військ. освіту надають «училища» та (деякі) інститути. Термін навчання — 4 — 5 pp., випускники одержують рангу лейтенанта і часто диплом інженера. Освітній рівень офіцерства Радянської армії був досить високий: чверть з них має закінчену вищу освіту, майже пол. — звання інженера. Радянська Армія мала близько 175 дивізій, половина з них у виряді й стані за штатами воєнного часу. Дивізії розташовані на територіях військових округів, яких нараховувалось 15. У Прикарпатському військовому окрузі було значне скупчення ракетних військ. Крім військових округів, на території Східної Європи було зосереджено ще 4 групи військ, до них входила 31 дивізія Радянської Армії. Чорноморський флот нараховував 65 кораблів і 25 підводних човнів.

20.Визначіть основні етапи, особливості і зміст діяльності білого руху в роки громадянської війни в Росії.

«Білий» рух — рух російських патріотів за визволення Росії від більшовизму й відновлення російської державності в період громадянської війни 1917—1920 pp. Виник у листопаді 1917 р. на півдні Росії як добровольчий рух на чолі з генералами М. Алексєєвим і Л. Корніловим. Днем заснування Добровольчої армії вважається 2 грудня 1917 p., коли було оприлюднено звернення із закликом «врятувати Батьківщину». 14 лютого 1918 р. Добровольча армія, очолювана командувачем генералом Л. Корніловим, вирушила в 1й Кубанський похід (після загибелі Корнілова 31 березеня 1918 р. командувачем став генерал А. Денікін). Наприк. грудня 1918 р. було створено Збройні сили півдня Росії (ЗСПР) на чолі з головнокомандувачем генералом А. Денікіним.

У січні 1919 р. до ЗСПР входили: Кавказька добровольча армія генерала П. Врангеля, Кримсько Азовська добровольча армія генерала О. Боровського і Донська армія генерала В. Сидоріна (у подальшому ці армії були переформовані). В березні 1920 р. Головнокомандувачем став генерал П. Врангель. Після поразки в Криму російська армія продовжувала формально існувати, перебуваючи на території Болгарії та Королівства сербів, хорватів і словенців. Боротьба білих армій з більшовиками велася й на інших фронтах: на сході Росії — з листопада 1918р. до лютого 1920р. на чолі з адміралом О. Колчаком, на півночі — з серпня 1918 р. до лютого 1920 р. на чолі з генералом Є. Міллером, на заході — з жовтня 1918 р. до кінця 1919 р. на чолі з генералом М. Юденичем. Поразка «Білого» руху у громадянській війні дала змогу більшовикам остаточно утвердити комуністичний тоталітарний режим на більшій частині колишньої Російської імперії. У 1924 р. в Парижі з колишніх кадрів білогвардійських армій було створено Російський загальновійськовий союз (РЗВС), який вважав себе продовжувачем «білої справи».

21.Дайте оцінку явищам білого та червоного терору в роки громадянської війни в Росії.

Другий етап війни розпочався в листопаді 1918 р. і тривав до кінця 1919р. — року піднесення білого руху в громадянській війні та його спроб повалення більшовицького режиму шляхом воєнних операцій. Драматичні події 1919 р. пов'язані з червоним терором. Більшовики стверджували, що це булла відповідь на білий терор, але насправді це був терор проти всіх потенційних ворогів радянської влади, а не лише проти білих. Лише восени 1918 р. Більшовики розстріляли близько 15 тис. офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів. Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918 — у 1919 роках. У Сибіру владу захопив адмірал Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі — Антон Денікін, у Прибалтиці — Микола Юденич готувався до наступу на Петроград. Англійці, захопивши Баку, висадилися в Батумі й Новоросійську, французи — в Одесі і Севастополі. Характерно, що білий рух знайшов підтримку різних верств населення. Так, червоний терор на Дону і Кубані сколихнув усе козацтво. До армії Денікіна влітку 1919 р. приєдналось ЗО тис. козаків. І якщо Денікін влітку 1919 р. досить легко зайняв Царицин, Воронеж, Харків, значну частину України, то причини цього успіху полягали в більшовицькому терорі на Дону і Кубані, в Україні, повстанні козаків і селян. Становище більшовиків влітку 1919 р. Було критичним. Проте в наступні місяця вони здобули ряд значних перемог над білими. Причини цього полягали не лише у чисельній перевазі більшовиків, а й у помилках білих. Насамперед білий рух не став національним, залишаючись замкнутим, майже виключно офіцерським. Керівництво білого руху не підходило диференційовано до соціалістичних партій — всі вони були для них ворогами Росії. На звільнених від більшовиків територіях вони не дбали про відновлення економіки, а встановлювали режим жорсткого терору, намагаючись відібрати якомога більше продовольства, тому до цього негативно ставилося населення.

22.Розкрийте зміст політики " воєнного комунізму" в Радянській країні.

Воєнний комунізм — назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.

Основними елементами цієї політики стали: - продрозкладка, - заборона приватної торгівлі, - націоналізація всієї промисловості і управління нею через главки, - загальна трудова повинність, - мілітаризація праці, - трудові армії,

- карткова система розподілу продуктів і товарів, - примусова кооперація населення, - обов'язкове членство в профспілках, - безкоштовність соціальних послуг (житла, транспорту, видовищ, газет, навчання та т.п.)

Політика " воєнного комунізму " призвела економіку країни до повного розвалу. З її допомогою не вдалося подолати розруху, породжену 4 роками участі Росії в першій світовій війні і яка посилюється 3 роками громадянської війни. Населення зменшилося на 10, 9 млн. чоловік. Під час військових дій особливо постраждали Донбас, Бакинський нафтовий район, Урал і Сибір, було зруйновано багато шахт і копальні. Через брак палива і сировини зупинялися заводи. Робітники були вимушені покидати міста і їхали в село. Нестримно наростала інфляція. У 1921 р. через неврожай масовий голод охопив місто і село. Провал політики " воєнного комунізму" більшовицький уряд усвідомило не відразу. Націоналізація промисловості була поширена на дрібні підприємства. У грудні 1920 р. VIII Всеросійський з'їзд Рад затвердив План відновлення народного господарства і його електрифікації (план ГОЕЛРО). У лютому 1921 р. Раднарком створив Державну комісію (Держплан) для розробки поточних і перспективних планів господарського розвитку країни. Розширився асортимент продуктів сільського господарства, що підлягають продрозкладці. Готувався декрет про скасування грошового обігу. Однак ці заходи вступали в протиріччя з вимогами робітників і селян. Паралельно з економічною в країні наростав соціальна криза. Робочих дратували безробіття і нестача продуктів харчування. Тому в містах наприкінці 1920 початку 1921 р. почалися страйки, в яких робітники виступали за демократизацію політичної системи країни, скликання Установчих зборів, скасування спецрозподільників і пайків.

Селяни, обурені діями продзагонів, перестали не тільки здавати хліб за продрозверстки, але і піднялися на збройну боротьбу. Селяни вимагали зміни аграрної політики, ліквідації диктату РКП(б), скликання Установчих зборів на основі загального рівного виборчого права. На придушення цих виступів були кинуті частини Червоної Армії. Ці повстання були придушені.

23.Розкрийте основні етапи та зміст воєнної інтервенції в Росії країн Антанти та США.

Інтервенція - втручання однієї або декількох країн у внутрішні справи іншої суверенної держави. Сили антибільшовицького табору багато разів зростали в результаті підтримки їх інтервентами. Знищити Радянську республіку, погасити факел світового соціалізму - така головна і основна мета інтервенції. Але крім цієї головної причини, були і другорядні. Використовуючи техніко-економічну відсталість Росії, імперіалісти Англії, Франції, Німеччини та інших держав вкладали в економіку Росії великі кошти. Загальна сума іноземних капіталовкладень в Росії напередодні 1917 становила 2, 5 млрд. рублів. Вугільна і металургійна промисловість Донбасу належала французам і частково бельгійцям; нафтова, золотодобувна і кольорова промисловість перебувала в руках англійців; електротехнічна, хімічна, гумова належала Німеччині. Банки Росії також залежали від іноземних банків. Країни Антанти були стурбовані виходом Росії з війни. Вони втратили підтримку багатомільйонної російської армії, яка впродовж першої світової війни приковувала до себе більше половини військ Німеччини та її союзників.

Інтервенція може мати найрізноманітніші форми, серед яких слід відзначити дві основні - відкриту, здійснювану шляхом введення своїх військ, та замасковану - шляхом організації громадянської війни, шляхом надання моральної та економічної допомоги внутрішньої контрреволюції тієї чи іншої країни.

У грудні 1917 року питання про організацію військової інтервенції було обговорено на спеціальній конференції представників Антанти в Парижі. У прийнятому рішенні був викладений план здійснення інтервенції. З кінця 1917 року в російських портів на Півночі та Далекому Сході стали прибувати англійські, американські і японські військові кораблі нібито для захисту їх від можливої агресії з боку Німеччини. На початку Радянський уряд поставилося до цього спокійно і погодилося прийняти від країн Антанти допомогу у вигляді продовольства і зброї. Але після укладення Брестського миру військове присутність Антанти стало розглядатися як пряма загроза радянської влади. Військова інтервенція Антанти, в якій провідну роль відігравала Франція, не змогла зробити вирішального впливу на хід Громадянської війни в Росії. Причинами цього були невдоволення в Європі і США втручанням у справи Росії, протиріччя між країнами Антанти, ця робота завантажена з інтернету негативне ставлення до присутності іноземних військ з боку значної частини населення Росії. Одночасно зміцнилося внутрішньополітичне становище радянської влади, було організовано широке залучення до Червоної Армії військових фахівців. Всього загальний збиток, нанесений інтервентами, перевищував мільярд золотих рублів.

24.Вкажіть на джерела перемоги Червоної армії в громадянській війні в Росії.

Громадянська війна на території Росії остаточно закінчилася до кінця 1920 р., за винятком окремих районів Закавказзя, Середньої Азії та Далекого Сходу. Більшовики в ході запеклого опору зуміли утримати владу, а в боротьбі з силами інтервенції збереження російську державність. Перемога більшовиків в цій війні була зумовлена рядом причин.

Причини перемоги більшовиків.4. Вирішальним став зміна в настроях і поведінці селянства до кінця війни. Повернення поміщиків, загроза втратити землю, жорстка диктатура білих генералів більшою мірою виявилися чужі російському селянства, ніж военнокоммуністіческіе методи правління більшовиків. 4. Величезну роль відіграли успіхи у формуванні Червоній Армії. Нового режиму на основі загального військового обовязку вдалося домогтися створення Робітничо-Селянської Червоної Армії чисельністю в 5 млн. чоловік. Крім того, успіху більшовиків сприяло залучення на їхньому боці 75 тис. колишніх офіцерів російській армії, що володіли знаннями та досвідом. У частинах Червоної Армії вдалося домогтися зміцнення дисципліни, в ній практикувалися розстріли дезертирів, покарання за невиконання наказу. 4. Важливим чинником була єдність і організованість радянського уряду, мобілізуюча роль РКП (б), надцентралізовану економічна політика держави. 4. Причини поразки білого руху були зумовлені його різноманітністю, наявністю внутрішніх антагонізмів. Відсутність популярних політичних гасел значно звузив соціальну бази руху. Білі були змушені діяти на периферії. У результаті чисельність їхніх військ значно поступалася загонам Червоної Армії.

4. Відданість ідеям єдиної і неподільної Росії відштовхнула від білих потенційних союзників у особі національних рухів. На певному етапі навіть козаки відвернулися від генерала Денікіна через розбіжності з приводу козацької автономії. Непоступливість у зовнішньополітичних питаннях (у зокрема, про передачу північно-західних територій) послабило міжнародну підтримку адмірала Колчака.

4. Використання білими інтервенціоністські сил викликало підйом патріотичного руху в країні, близького за духом ідеям більшовизму. Потужний рух міжнародної солідарності з російською революцією стало в кінцевому підсумку головним фактором, що підірвала єдність дій держав Антанти, послабило силу їх військового натиску на Радянську Росію.

25.Розкрийте причини і зміст радянсько-польської війни та статей Ризького миру.

У 1920 р. головними подіями громадянської війни стали радянсько -польська війна і боротьба з П.М. Врангелем. Визнавши незалежність Польщі, Радянський уряд почав з нею переговори про територіальне розмежування і встановлення державного кордону. Вони зайшли в безвихідь, оскільки польський уряд, очолюване маршалом Ю. Пілсудським, пред'явило непомірні територіальні претензії. Для відновлення " Великої Польщі " польські війська в травні вторглися в Білорусію і Україну, захопили Київ. Червона Армія в липні 1920 розгромила польську угруповання на Україні і в Білорусії. Почався наступ на Варшаву. Воно було сприйнято польським народом як інтервенція. У зв'язку з цим всі сили поляків, матеріально підтриманих західними країнами, були спрямовані на опір Червоної Армії. У серпні наступ М.Н. Тухачевського захлинувся. Радянсько- польську війну завершив мир, підписаний у Ризі в березні 1921 р. По ньому Польща отримала землі Західної України і Західної Білорусії. У Східній Білорусії зберігалася влада Білоруської радянської соціалістичної республіки. Ризький мирний договір 1921, між РРФСР і УРСР, з одного боку, і Польщею — з іншою, про припинення війни і нормалізації стосунків; підписаний 18 березня. В ході радянсько-польської війни 1920, розв'язаною реакційними кругами Польщі і імперіалістами Антанти, уряд РРФСР неодноразово виступав з мирними пропозиціями. Проте польський уряд, що підбурюється Антантою, прагнучи виграти час і використовувати обстановку, що склалася в перший період війни, висував неприйнятні умови переговорів.Радянська делегація, добиваючись швидкого укладення миру, пішла на поступки і погодилася на відхилення від «Керзона лінії» на користь Польщі. 12 жовтня 1920 в Ризі були поміщені попередні умови мирного договору. 18 жовтня військові дії були припинені.

Після 5-місячних переговорів був підписаний Р. м. д., що оголосив про припинення війни. Радянсько-польський кордон встановлювався значно східніше «Керзона лінії»; до Польщі відходили західні землі України і Білорусії. Обидві сторони зобов'язалися поважати державний суверенітет один одного, взаємно відмовлялися від втручання у внутрішні справи.Кожна із сторін надавала громадянам іншої сторони повну амністію за політичні злочини. РРФСР і УРСР погодилися повернути Польщі різні військові трофеї, всі наукові і культурні цінності, вивезені з території Польщі починаючи з 1 січня 1772. Радянська сторона, визнаючи роль польських земель в господарському житті тієї, що була Російській імперії, зобов'язалася сплатити Польщі в річний термін 30 млн. золотих крб. Польща звільнялася від відповідальності за борги і інші зобов'язання колишньої Російської імперії. Договір набирав чинності після його ратифікації. Проте уряд буржуазної Польщі не дотримував умов Р. м. д. про припинення ворожої діяльності проти Радянської держави і про рівноправ'я росіян, українців і білорусів, що проживали в Польщі.

26.Розкрийте особливості встановлення Радянської влади в провінції (жовтень 1917 — початок 1918 рр.).

Встановлення більшовицької радянської влади в Україні відбулося при зовнішньому збройному втручанні з боку комуністичної Росії. Після ультиматуму 4 грудня 1917 р. Центральній Раді більшовицькі війська наступного дня розпочали наступ на територіюУНР і 8 грудня зайняли Харків. Там, під захистом московських багнетів, зібрався I Всеукраїнський з'їзд Рад, повністю контрольований Москвою, і 12 грудня 1917 р. резолюцією " Про організацію влади в Україні" проголосив в Українській Народній Республіці радянську владу. Одночасно обрано вищий розпорядчий і законодавчий орган влади на період між з'їздами Рад - Центральний виконавчий комітет (ЦВК) на чолі з Ю. Медведєвим. ЦВК 17 грудня сформував уряд - Народний Секретаріат у складі 11 секретарств, який очолив М. Скрипник. Місцевими органами радянської влади проголошувалися губернські, повітові, волосні, сільські та міські ради робітничих, селянських і солдатських депутатів та надзвичайні органи влади - ревкоми, реввійськревкоми, надзвичайні комісії.

Перша радянська влада протрималася до березня 1918 р., коли більшовицьку армію витіснили з України німецько-австрійські війська, які відновили УНР. Вже в умовах кризи гетьманського режиму, 28 листопада 1918 р. більшовики створили в Курську Тимчасовий робітничо-селянський уряд України а чолі з Ю. П'ятаковим. За допомоги російських радянських військ цей уряд 6 січня 1918 р. захопив Харків, проголосив Україну соціалістичною радянською республікою - УСРР, декларувавши її федерацію з Росією. 29 січня ЦВК, який очолював В. Затонський, призначив новий уряд - Раду Народних Комісарів (Раднарком, РНК) і голову Раднаркому - X. Раковського. Місцевими органами влади залишилися ради, ревкоми та створені комітети бідноти (комбіди). Означену державну структуру закріпила Конституція УСРР, прийнята 14 березня 1919 р.

В умовах денікінської окупації України, витіснені звідси більшовики створили в Москві 11 грудня 1919 р. Всеукраїнський революційний комітет, який перебрав на себе найвищу законодавчу та виконавчу владу в УСРР. Очолював Всеукрревком Г. Петровський. У кінці лютого 1920 p., після вигнання денікінців і чергового встановлення радянської влади, відновили діяльністьВУЦВК, Раднарком та місцеві органи більшовицької диктатури. В Україні остаточно встановилася радянська влада