Які недоліки та достоїнства інвестування через інвестиційні фонди?

Переваги:

1. Диверсифікованість, тобто можливість інвестувати одночасно у велику кількість цінних паперів. Так, інвестиції у взаємний фонд означають володіння паперами сотень і навіть тисяч різних

компаній, що практично неможливо для індивідуального інвестора.

2. Професійний менеджмент, який забезпечує звичайно досить велика група людей на чолі з керуючим фондом, безліч асистентів, дослідників, аналітиків, трейдерів, які постійно стежать

за станом на ринку і в разі необхідності оперативно вносять зміни до інвестиційного портфеля.

3. Довільність розміру інвестицій, оскільки, початкова величина необхідних інвестицій може бути досить мізерною. Іноді їхнійрозмір взагалі не обумовлюється. Це дуже зручно для інвесторів–початківців або людей, які можуть собі дозволити виділити для інвестування не більше $300-500.

3. Які є види інвестиційних фондів?

4. У чому полягає сутність інвестиційного фонду відкритого типу?

У випадку інвестиційної компанії відкритого типу інвестори купують акції безпосередньо у самої компанії і їй же їх продають, оскільки акції цього виду компаній або взаємних фондів на біржі

не торгуються. Після купівлі акцій інвестором така компанія здійснює новий випуск своїх цінних паперів і виконує замовлення з цього випуску. Отже, кількість акцій, яку може випускати взаємний фонд, не регламентована. Єдине обмеження – обсяг попиту інвесторів. Інвестор, маючи намір продати належні йому цінні папери, продає їх самому фонду, при цьому фонд зобов’язаний сплатити інвестору суму, що дорівнює вартості чистих активів фонду, які припадають на акції інвестора, та анулювати ці акції.

Вартість чистих активів (net assets value, NAV) обчислюється не рідше одного разу на день і являє собою різницю між вартістю всіх активів фонду і зобов’язаннями в розрахунку на одну акцію.

Вартість активів фонду – сума ринкових курсів усіх цінних паперів із портфеля фонду.

Два основні типи фондів:

– фонди з навантаженням (Load Funds), які стягують комісійні в разі продажу своїх акцій (як правило 3 – 8 %). Іноді такі фонди називають «з перепусткою на вхід»;

– фонди без навантаження (No-Load Funds), які не стягують зборів за продаж своїх акцій.

Фонди з навантаженням можуть бути з «переднім навантаженням» (front! end load), коли збір стягується під час купівлі та із

«заднім навантаженням» (back-end load), коли відповідний збір стягується у випадку зворотного продажу акції фонду.

Типи взаємних фондів:

1. Фонди звичайних акцій

2. Облігаційні фонди

3. Збалансовані фонди

4. Фонди грошового ринку

5. Що таке пайові інвестиційні трасти?

Це різновид закритих інвестиційних фондів, портфель цінних паперів яких не призначений для керування. Портфелі пайових інвестиційних трастів складаються з державних і корпоративних облігацій, при цьому перевага віддається неоподатковуваним муніципальним облігаціям. Створивши одного разу свій інвестиційний портфель, трастові інвестиційні фонди не мають права змінювати його, продаючи чи купуючи цінні папери.

Винятком є випадки, коли закінчується термін дії паперів, що входять до складу портфеля, коли папери достроково відкликаються емітентом, або якщо можливі заміни в портфелі спеціально

обумовлені в проспектах фонду.

6. Які переваги SPDR – інвестиційного інструменту?

Ще одним прикладом пайового інвестиційного трасту, портфель якого може періодично змінюватися, є довгостроковий пайовий траст «SPDR Trust». Його портфель містить всі акції, що входять до складу індексу «Standard & Poors 500», і відповідно наповнюваність портфеля змінюється щоразу, коли в складі індексу проводяться заміни. Паї в цьому фонді представлені у вигляді депозитарних розписок Standard & Poors (Standard & Poors Depositary Receipts)*, які на Американській фондовій біржі (AMEX) з січня 1993 року торгуються під біржовим символом SPY (на сленгу інвесторів – “спайдерз» або “spiders»). Вартість SPDR приблизно дорівнює одній десятій частині поточного значення індексу S& P–500. SPDR є ефективним інструментом для інвесторів, які прагнуть відслідковувати результати ринку в цілому, оскільки вони дозволяють отримувати прибуток із короткострокових і довгострокових тенденцій S& P–500, не сушачи свої голови над складністю ф’ючерсних та опціонних контрактів і не виплачуючи комісійні, які стягують індексні взаємні фонди.

Індивідуальні інвестори мають можливість купувати чи продавати SPDR, подібно до того як вони проводять операції зі звичайними акціями. При цьому вони можуть купити SPDR у будь-який час протягом торгової сесії, на відміну від паперів взаємних фондів, які можна придбати тільки наприкінці торгового дня. Так само, як і на акції, на SPDR виплачуються квартальні дивіденди. Власники SPDR отримують готівкою «суми, еквівалентні дивідендам» за кожний із цінних паперів, якими вони володіють. Ці суми розраховуються на базі дивідендів за акціями, що входить до складу S& P–500 і виплачуються щоквартально в останній робочий день квітня, липня, жовтня і січня.

7. У чому полягає діяльність фондів звичайних акцій. Які їх типи Вам відомі?

Левову частку своїх коштів ці фонди інвестують у звичайні акції. Час від часу до портфеля таких фондів потрапляють привілейовані акції, облігації та деякі інші види цінних паперів. Залежно

від мети даний тип фондів поділяється на кілька підтипів:

- Фонди зростання. Їхньою метою є довгостроковий приріст капіталу. Менеджери цих фондів намагаються підібрати для купівлі акції таких компаній, темпи зростання прибутку яких перевищують середні показники інших компаній тієї ж групи. Склад портфеля відносно стабільний.

- Фонди агресивного зростання. Мають на меті – максимально можливе збільшення капіталу. Кошти вкладаються в акції переважно малої капіталізації, ціни на які можуть або різко зрости, або впасти (за несприятливого збігу обставин). Ці фонди можуть працювати з опціонами, нерідко для купівлі використовують «ефект важеля». Структура і склад портфеля часто змінюються.

- Фонди зростання і прибутку. Прагнуть як до довгострокового збільшення капіталу, так і до одержання поточного прибутку. Тримають свої кошти в цінних паперах високого рівня. Акції

«блакитних фішок» становлять майже 80 – 90 % вартості їхніх активів. Іноді портфелі підсилюються конвертованими привілейованими акціями чи облігаціями.

- Міжнародні фонди. Їхні цілі й методи діяльності подібні до фондів зростання, за винятком того, що для досягнення своєї мети ці фонди інвестують свої кошти в неамериканські цінні папери.

- Глобальні фонди. Подібні до міжнародних фондів з тією лише різницею, що можуть вкладати кошти й у цінні папери США.

- Галузеві фонди. Основна ідея цих фондів полягає в тому, що високі прибутки можна отримувати тільки на певних ділянках ринку, тобто не на всьому ринку, а тільки в якихось окремих галузях. Тому ці фонди вкладають свої кошти тільки в цінні папери вузьких секторів економіки. Найбільш популярні останнім часом “галузеві фонди», що працюють з акціями телекомунікаційної, біотехнологічної галузей, галузі програмного забезпечення, Інтернету (особливо були популярні в 1999 – 2000 рр.), мережних технологій та ін.

- Спеціалізовані фонди. Інвестиції цих фондів спрямовуються у конкретний географічний регіон чи в конкретну галузь для досягнення конкретних інвестиційних цілей, зокрема таких

як видобуток золота чи виробництво енергії.

- Індексні фонди. Залучають у свій портфель усі акції, що входять до розрахункової бази певного індексу, і, таким чином, досліджують результати окремого сегмента ринку або всього ринку в цілому. Склад портфеля змінюється тільки тоді, коли відбувається заміна в індексі, що досліджується фондом.

8. Як класифікуються інвестиційні фонди.

Відкритого і закритого типу.

9. Які Ви знаєте типи взаємних фондів?

Типи взаємних фондів:

1. Фонди звичайних акцій

2. Облігаційні фонди

Інвестують свій капітал в облігації різних видів і рівня та намагаються дотримуватися оптимального співвідношення паперів з коротким, середнім і тривалим термінами погашення.

3. Збалансовані фонди

Такі фонди дбають про помірний приріст капіталу й отримання поточного прибутку. Ця мета досягається створенням збалансованого портфеля акцій та облігацій. Частка облігацій в інвестиційному портфелі таких фондів становить, як правило, 20-50 % активів залежно від стану ринку

4. Фонди грошового ринку

Фонди грошового ринку можуть бути корисні для тих інвесторів, яким кошти можуть знадобитися через короткий час. На відміну від банківських депозитів, які не можна реалізувати протягом щонайменше 6 місяців, папери фондів грошового ринку можна продати в будь! який момент.

10. Що характеризує інвестиційні фонди закритого типу?

На відміну від взаємних фондів, які можуть випускати практично необмежену кількість акцій, кількість акцій закритого фонду суворо обмежена і спочатку знаходить своїх хазяїв у ході первинного розподілу (IPO! Initial Public Offering). Після цього акції торгуються на біржі точнісінько так само, як і акції будь! якої акціонерної компанії. Вартість акцій закритого фонду визначається не загальною

вартістю активів фонду (як акції взаємних фондів), а попитом та пропозицією на них на ринку. Тому акції закритих фондів продаються або з премією, або з дисконтом (що трапляється частіше) до чистої вартості активів у розрахунку на одну акцію.

11. Які особливості інвестиційної діяльності компаній страхування життя?

Ризику підлягає і сама страхова компанія, і портфель її активів. Більшість фінансових пропозицій, які надає компанія страхування життя, чутлива до зміни відсоткових ставок. Зазвичай контракти страх!

ування життя мають так званий інвестиційний (накопичувальний) компонент, який забезпечує власнику поліса інвестиційний прибуток за вказаною в контракті ставкою. Облігації й закладні становлять близько 70 % загальних активів страхових компаній Страхові компанії – основні покупці корпоративних облігацій. Рішення страхових компаній інвестувати більшу частку своїх фондів у

довгострокові облігації є результатом природи їхніх зобов’язань.

Більшість полісів страхових компаній гарантують виплату відсоткового прибутку за фіксованою ставкою в кінці терміну їхньої дії. Для хеджування зобов’язань страхової компанії (з великим строком погашення) найбільш прийнятними є довгострокові облігації.

На прийняття інвестиційних рішень і стратегій страхових компаній впливають три фактори:

1) вимоги до капіталу, які базуються на ризику;

2) способи оцінки активів з метою надання звітності;

3) вимоги до інвестицій.

Держава обмежує види фінансових інструментів щодо інвестицій страхових компаній та кошти, які можуть бути локалізовані у певному класі активів. Наприклад, фонди, інвестовані у звичайні акції, не повинні перевищувати 10 % загальної вартості активів (у деяких штатах 20 %) або 100 % надлишку. Крім цього, існує обмеження на інвестиції в облігації та привілейовані акції конкретного рейтингу. Зазвичай дозволяється інвестувати близько 5 % активів у будь-який клас фінансових інструментів, інвестиції в які не заборонені законом.

12. У чому полягає інвестиційна діяльність компаній загального страхування?

Через природу своїх зобов’язань компанії страхування власності інвестують більшу порівняно з компаніями страхування життя частку своїх активів у звичайні акції та меншу в облігації. У той час як компанії страхування життя повинні інвестувати кошти в обмежений клас активів, компанії загального страхування мають більшу свободу щодо вибору фінансових інструментів.

13. Як пояснюється інвестиційна природа пенсійних фондів?

Спонсор схеми зі встановленими внесками надає учаснику право самостійного вибору конретного виду схеми даного типу. Розрізняють так звані накопичувальні схеми (money purchasing plan), схему 401 (k) та схеми участі у прибутках (еmploee stock ownership plans).

Найбільш швидкозростаючою з них є схема 401 (k). Для спонсора вона приваблива тим, що не вимагає великих витрат, у тому числі й адміністративних. Роботодавець робить значний внесок в

обрану схему чи програму, а службовець – конкретний інвестиційний вибір. Для службовця! учасника ця схема означає певний контроль за керуванням коштами.

Спонсор часто пропонує учасникам інвестиції в який-небудь один або кілька спільних фондів. учасник схеми перебирає на себе весь інвестиційний ризик.

на відміну від схем зі встановленими внесками, у разі прийняття схем зі встановленими виплатами

увесь інвестиційний ризик перебирає на себе спонсор.

На внески, що надходять у фонд, спонсор, який заснував схему зі встановленими виплатами, може купити поліси із фіксованою рентою у компаній зі страхування життя. Така схема, що одержала гарантії від страхової компанії, називається застрахованою схемою (insured plans). В іншому випадку це незастрахована схема (non-insured plans). У першому випадку відповідальність щодо виплат покладається на страхову компанію, оскільки виплата пенсій залежить від здатності страхової компанії виконувати зобов’язання.

Дослідження, проведені журналом Institutional investor, показали, що великою популярністю користується відносно нове явище в пенсійній практиці – змішані пенсійні схеми. Ці схеми мають

ознаки обох основних. Головною ії перевагою є подолання недоліків основних схем: прийняття ризику службовцем у схемі зі встановленими внесками і великих витрат та ризику у схемі зі встановленими виплатами для компаній з невеликим персоналом і службовцями з

великим стажем роботи.

14. За якими видами пенсійні схеми розрізняються?

Відомі два основні типи пенсійних схем: 1) схеми зі встановленими внесками; 2) схеми зі встановленими виплатами. Останнім часом з’явилися змішані, гібридні схеми, що являють собою поєднання основних типів, їх часто називають комбінованими (designer pension).

15. У чому полягає сутність донорських фондів?

Донорські фонди (endowment funds) створюються інвесторами, що здійснюють інвестиції на фінансовому ринку. До таких спонсорів належать коледжі, приватні школи, музеї та деякі інші

установи. Інвестиційний дохід використовується для підтримки життєдіяльності відповідного інституту. Для коледжів, наприклад, це означає покриття поточних операційних витрат чи капітальних вкладень (будівництво нового будинку або облаштування спортивних майданчиків). Багато організацій, що мають донорські фонди, засновують також і пенсійні схеми для своїх працівників.

Керівники донорських фондів, як правило, здійснюють інвестиції у довгострокові активи, маючи на меті – збереження і збільшення капіталу фонду. Звичайно, донори віддають перевагу активам зі стабільним поточним доходом і малою мінливістю цін. Вони інвестують також в урядові та корпоративні облігації високого рівня. Друга, не менш важлива мета донорських фондів, полягає у

створенні стійкого потоку доходів, достатнього для забезпечення діяльності установи чи організації, для якої і створювався фонд.