Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття ТНК. 1 страница






Перше уявлення про ТНК як категорію можна одержати через з'ясування змісту слів " корпорація" і " транснаціональна". Корпорація — пізньолатинське слово, яке означає якісь об'єднання, спілки, що створюються для досягнення певних цілей. Коли вживають слова " транснаціональне", " транснаціональний", то під ними розуміють щось таке, що виходить за межі однієї держави, що пов'язане з міжнародною або регіональною діяльністю. ТНК — це відповідні об'єднання, спілки, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або держави. ТНК створювалися в межах функціонування світового господарства. Вони не лише певною мірою підривають суверенітет країн, що розвиваються, а й посягають на національні інтереси і ряду розвинутих капіталістичних держав.

Вкладення коштів через ТНК дуже вигідне. Діяльність ТНК, особливо в молодих державах, веде до величезних фінансових збитків, поглиблює диспропорції в розвитку їх економіки, руйнує її, погіршує становище населення та є причиною інших негативних явищ. Більшість країн, які стали на шлях розвитку, добре розуміють політику ТНК і намагаються об'єднуватись для захисту своїх інтересівТНК — єдине економічне угруповання підприємств різної державної належності, що здійснюють свою діяльність, керовану з єдиного центру на території кількох країн на основі національного законодавства. Таким чином, ТНК являє собою економічну й організаційну систему, яка не має єдиної правової основи - в цьому є характерна особливість ТНК. В юридичній літературі останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК повинно здійснюватися як на національному рівні, так і на міждержавному. Взагалі стосовно питань правового регулювання діяльності ТНК з боку країн, що розвиваються, і капіталістичних країн, вимальовуються два підходи. Країни, які стали на шлях свого самостійного розвитку, намагаються виробити такі міжнародно-правові акти, які б надали змогу контролювати діяльність ТНК, а капіталістичні країни — щоб зберегти, закріпити свій вплив.

Транснаціональні корпорації — це акціонерні товариства, діяль­ність яких не обмежена державними кордонами однієї країни. На­приклад, це фірма, корпорація, компанія, які виконують основну части­ну своїх операцій за межами країни, де вона зареєстрована, найчастіше — у кількох країнах, де існує мережа відділень, філій, під­приємств.

Ознаки ТНК: це економічно єдина система; це група самостійних, юридично виокремлених підприємств; вони діють на території кількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому довкіллі, оскільки є су­б'єктами національного права; керівництво корпораціями та конт­роль за їх діяльністю здійснюються з єдиного центру; корпорація перебуває поза юрисдикцією окремої держави, якогось об'єднання держав або міжнародної організації, невідповідність між їх еконо­мічним змістом та юридичною формою — економічна єдність офор­млюється юридичною множинністю.

 

 

8.Загальна характеристика організаційно-правового механізму міжнародної валютної системи.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних відносин, що зумовлені розвитком світового господарства та юридично зафіксовані в міжнародних угодах. Найголовнішими елементами цієї системи є національні та колективні валютні одиниці, склад і структура міжнародних ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви), механізм валютних паритетів і курсів, умови взаємної конвертованості валют, обсяги валютних обмежень, форми міжнарод­них розрахунків, режим міжнародних валютних ринків і світових ринків золота, статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.

Розвиток світової валютної системи після Другої світової війни пов'язаний із Бреттон-Вудською угодою 1944 р. Вона була важливим джерелом міжнародного валютного права. Наріжним її каменем був золотовалютний стандарт — світова валютна система, за якої зв'язок валют окремо взятих країн із золотом здійснюється опосе­редковано — через обмін на валюту, яка продовжує зберігати ста­тус такої, що переводиться в золото.

З огляду на тривалу і провідну роль долара США система золо­товалютного стандарту була фактично системою золотодоларового стандарту.

Золотовалютний стандарт почав формуватись у 30-х роках і закін­чився в 50-60-х роках. Цю систему юридично було оформлено в 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції (21, 205) Відповідно до її рішень було створено МВФ і МБРР.

У ст. 1 Угоди про створення Міжнародного валютного фонду за­фіксовано таку мету його діяльності:

• сприяння міжнародному валютному співробітництву через по­стійні заклади, що становлять механізм для консультацій і співробітництва з міжнародних валютних проблем;

• полегшення рівномірного розширення міжнародної торгівлі й тим самим сприяння розширенню та підтримці високого рівня зайнятості й реальних доходів населення та розвитку продук­тивних сил всіх країн-членів як основних цілей економічної політики;

• сприяння стабільності валют, підтримка впорядкованих валют­них відносин між країнами-членами і запобігання знеціненню валют з метою конкуренції;

• допомога у створенні багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між країнами-членами і в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають розширенню світової торгівлі;

• створення у країнах-членах шляхом тимчасового надання їм загальних коштів за належні гарантії впевненості, що в такий спосіб їм буде надана можливість виправити порушення рівно­ваги платіжних балансів без необхідності вдаватися до заходів, що завдають шкоди національному і міжнародному процві­танню;

• скорочення відповідно до викладеного тривалості й зниження ступеня порушення рівноваги міжнародних платіжних балансів країн-членів.

Фонд у своїй політиці та рішеннях керується цілями, викладеними в цій статті.

У 70-х роках після укладення Ямайської угоди золотодоларова система припинила існувати.Ямайська угода — це домовленість про основні принципи форму­вання нової світової валютної системи замість Бреттон-Вудської систе­ми золотовалютного стандарту. Домовленості було досягнуто на на­раді країн-учасниць МВФ, яка відбулась 1976 р. у Кінгстоні — столиці Ямайки. Ямайська угода запровадила Спеціальні правила запозичення (СПЗ) як базу нової валютної системи, юридично зафіксувала демонетизацію золота та узаконила режим " плаваючих" валютних курсів.

Спеціальні правила запозичення — це міжнародні резервні кредитно-розрахункові кошти країн-членів МВФ, призначені для покриття дефіцитів їх платіжних балансів. Були вперше запровад­жені в 1970 р. згідно з рішенням МВФ, прийнятим у 1969 р. як до­поміжний засіб міжнародних розрахунків. Золота і доларів США виявилось недостатньо для обслуговування міжнародних еконо­мічних відносин, тому СПЗ вважались додатком до них. Спеціальні правила запозичення було названо " паперовим золотом".

Надання МВФ і Світовим банком позик та кредитів узгоджується з виконаннями країнами-боржниками рекомендацій фі­нансово-економічного і соціального характеру, наданням відповідни­ми державами звітів та іншої інформації щодо використання коштів. Надання кредитів, зокрема, зумовлюється дотриманням країнами-одержувачами зобов'язань не перевищувати певного темпу інфляції (як правило, не більше 5-10 % щомісяця), не допускати дефіциту державного бюджету понад 5-10 %, підтримувати певний рівень соціального захисту широких верств населення тощо.

У процесі прийняття керівними органами МВФ та Світового банку рішень обов'язкового характеру тривалий час застосовувався прин­цип " зваженого голосування" -кількість голосів держав-членів залежала від розміру капіталу, вкладеного відповід­ною державою. Фактично країни " Групи десяти" (США та інші роз­винені країни) мали необхідну кількість голосів для прийняття по­трібних їм рішень.

Міжнародні організації та фонди, які причетні до міжнародних ва­лютних відносин, за регіональною ознакою розподіляються на п'ять груп: Європи, Азії, Африки, Латинської Америки, арабських країн. Організації та фонди 00Н становлять окрему групу глобального масштабу.

Країни світу постійно працюють над удосконаленням своїх валют­них систем і пошуком найефективніших форм координації своєї ва­лютної політики.

Міжнародні кредитні організації та фонди створюються на основі угод, укладених відповідними державами і функціонують на основі міжнародно-правових аспектів. Такі організації та фонди, як правило, мають міжнародно-правову суб'єктність і від свого імені укладають договори як з країнами-учасницями, так і з іншими державами та міжнародними організаціями.

 

9.Правонаступництво у міжнародно-правовій практиці.

Правопреемство-это переход прав и обязанностей одного субъекта МП (одних субъектов МП) к другому субъекту МП(другим субъектам МП).

Правоприемство возникает в случаях, связанных с таким элементом суверенитета, как территория государства, когда:

-одно государство распадается на два или более новых государств; -два или более государств объединяються в одно новое государство; -на части территории государства создается новое государство; -одно государство входит в состав другого(в т.ч. на правах федеративного); -часть территории одного государства переходит к другому; - вместо одного государства в результате определенных изменений в его положении возникает другое государство; -возникает государство на месте колонии(зависимой территории), путем приобретения ею суверенитета.

К предметам МПР в сфере правоприемства относят: -государственную территорию(границы); -международные договоры; -государственную собственность; -государственные долги; -государственные архивы; --членство в международных организациях.

Правила правоприемства были кодифицированы КМП ООН и приняты в качестве двух Венских конвенций:

-о правоприемстве государств в отношении договоров 1978 года;

-о правоприемстве государств в отношении государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов 1983 года; (пока не вступили в силу).

 

10.Конференція ООН по торгівлі і розвитку – міжнародна економічна організація.

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу вхо­дять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і геогра­фічним принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму ре­золюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та уго­ди. У роботі Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи — Конференція та Рада з торгівлі й розвит­ку. Рада складається з шести комітетів.

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох міжна­родно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить дов­гий їх перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.

2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави належать до різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з інши­ми країнами.

4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати за­гальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміц­ненню мирних відносин між країнами.

5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спря­мовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відпо­відно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприя­ють економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі зале­жать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на си­ровинні товари, що експортуються.

8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні засто­совуватися дії, які шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не завдавати шкоди і не впливати негативно на поширен­ня їх імпорту з третіх країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних еко­номічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забез­печити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку.

12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєн­ня, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про на­дання незалежності колоніальним країнам і народам є необхід­ною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

 

11.Міжнародний валютний фонд в системі міжн-кредитних організацій і фондів

Це спеціалізована агенція 00Н. Створена в 1944р. для упорядку­вання валютно-фінансових відносин між країнами, підтримки валют­них курсів та надання кредитної допомоги у вирівнюванні платіжних балансів.

Діє як акціонерне товариство. Капітал МВФ становлять внески держав-членів відповідно до їх квот. Останні, у свою чергу, урахову­ють питому вагу країн у світовій економіці та торгівлі. Процедури голосування враховують розміри квот держав-членів.

Цей фонд надає коротко- і середньострокові кредити для покрит­тя дефіциту платіжного балансу та з метою підтримки економічної і структурної перебудови господарського механізму країн-членів. При цьому кредитні операції здійснюються лише з офіційними дер­жавними органами.

Фінансування виконується на порційній основі. Ці порції назива­ються траншами. Одержання кожного з них жорстко пов'язується з виконанням державою-позичальницею взятих на себе зобов'язань.

Штаб-квартира МВФ розташована у Вашингтоні (США).

 

12.Суб’єкти та види зовнішньоекономічної діяльності.

Закон України " Про зовнішньоекономічну діяльність" було прий­нято ще в СРСР 16 квітня 1991 р. У ньому визначаються такі види зовнішньоекономічної діяльності та її суб'єктів:

• експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

• надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, кон­сультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, бро­керських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо або у виключній формі не заборонені законами України;

• надання зазначених послуг іноземними суб'єктами господарсь­кої діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності Ук­раїни;

• наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, на­вчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господар­ської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комер­ційній основі; міжнародні фінансові операції та операції з цінни­ми паперами у випадках, передбачених законами-України;

• кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банків­ських, кредитних і страхових установ за межами України;

• створення іноземними суб'єктами господарської діяльності за­значених установ на території України у випадках, передбаче­них законами України;

• спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що охоплює створення спільних під­приємств різних видів і форм, виконання спільних господар­ських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

• підприємницька діяльність на території України, що пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних су­б'єктів господарської діяльності;

• аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

• організація та здійснення діяльності, пов'язаної з проведенням виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших заходів, що здійснюються на комерційній основі, за уча­стю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

• організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, пе­редбачених законами України;

• товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудова­на на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності; орендні, у тому числі лізингові, опе­

рації між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності; операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

• роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземни­ми суб'єктами господарської діяльності як на території Украї­ни, так і за її межами;

• роботи іноземних фізичних осіб на контрактній основі із суб'єк­тами зовнішньоекономічної діяльності як на території Украї­ни, так і за її межами;

• інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені пря­мо або у виключній формі законами України.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є такі: Закон України " Про зовнішньоекономічну діяльність"

1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

2) юридичні особи, котрі зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та (або) капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

3) об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

4) структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місце­знаходження на території України;

5) спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, котрі зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

6) інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України. УкраЇна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи.

 

13.Міжнародні організації по торгівлі окремими видами товарів.

1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄДВТ)

Цей митний союз західноєвропейських держав створений у 1960 р. Ініціатором його формування була Великобританія, яка тоді залишалась осторонь Спільного ринку шести західноєвропейських країн, створеного у 1957 р. Створення ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до ЄАВТ входили Австрія, Великобрита­нія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та Ліхтенштейн. У 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного Співтовариства було відміне­но мито на торгівлю промисловими товарами. Вільної торгівлі між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973 р. Великобри­танія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ. Порту­галія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990— 1993 рр. угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Че­хією, Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Бол­гарією.

Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (на­брала чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну) є його учасниками.

2. Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу вхо­дять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і геогра­фічним принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму ре­золюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та уго­ди. У роботі Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи — Конференція та Рада з торгівлі й розвит­ку. Рада складається з шести комітетів.

3. Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)

Асоціація є торговельно-економічною організацією. Створена в березні 1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної тор­гівлі. Остання була створена в 1960 р. До складу ЛАІ входять Арген­тина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Параг­вай, Перу, Уругвай, Чилі.

Мета ЛАІ — створити латиноамериканський Спільний ринок, спри­яти співробітництву у промисловості, сільському господарстві, валют­но-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіо­нальних і субрегіональних багато- та двосторонніх угод з торговель­них і митних питань.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в Монтевідео — столиці Уругваю.

4. Міжамериканська зона вільної торгівлі (МАЗВТ)

Рішення про створення МАЗВТ було прийняте у грудні 1994 р. на зустрічі у верхах, що відбувалася в Майямі.

Мета цього угруповання країн Західної півкулі полягає у гармоні­зації правил здійснення торгівлі та інвестицій. Діяльність МАЗВТ по­винна відповідати принципам, що лежать в основі Світової організації торгівлі, та мати комплексний і недискримінаційний характер.

Асоціація поки що не діє. Створення її очікується до 2005 р. Процес переговорів відбувається в межах Комітету з торговельних переговорів і Комітету з цивільного суспільства. Останній займається узгодженням питань у сфері праці, підприємницької діяльності, охоро­ни довкілля тощо.

5. Міжнародна морська організація (ІМО)

Це міжнародна міжурядова організація, що має статус спеціалізо­ваної агенції 00Н. Заснована в 1958 р. з метою сприяння міжнарод­ному співробітництву у сфері морських перевезень і морської тор­гівлі. Функціонувати розпочала в 1959 р. До 22 травня 1982 р. мала назву " Міжурядова морська консультативна комісія". Нині до складу ЇМО входять 150 держав.

Організація є форумом для обміну інформацією між урядами з технічних питань міжнародного торговельного судноплавства, сприяє гарантуванню безпеки на морі та уникненню забруднення моря мор­ськими суднами.

У межах ІМО було проведено конференції, що завершились укла­денням конвенцій з різних аспектів морського судноплавства. Міжна­родна морська організація прийняла велику кількість рекомендацій, кодексів, керівництв, настанов, резолюцій. Організації" притаманна висо­ка результативність у сфері кодифікації міжнародно-правових питань, пов'язаних з технічними та юридичними аспектами торговельного і ри­бальського плавання.

Вищим органом ІМО є Асамблея, до якої належать всі держави-члени. Скликається вона раз на 2 роки. Протягом міжсесійного пе­ріоду роботою ІМО керує Рада. Штаб-квартира організації розташо­вана в Лондоні.

6. Міжнародний центр торгівлі

Конференції 00Н з торгівлі та розвитку і СвітовоТ організації торгівлі (МЦТ)

Міжнародний центр торгівлі ЮНКТАД/СОТ посідає чільне місце в системі ООН з технічного співробітництва з країнами, що розвива­ються, у сфері сприяння торгівлі. Центр було створено в 1964 р. під егідою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1968 р. МЦТ розпочали спільно керувати ГАТТ і ООН. Від імені ООН діє ЮНКТАД. Центр вважається виконавчою агенцією Програми розвит­ку ООН і відпові­дає за впровадження проектів Програми розвитку ООН у країнах, що розвиваються, та державах, що переходять до ринкової економіки.

Діяльність МЦТ охоплює проекти, спрямовані на розширення ек­спорту та імпорту в таких головних напрямках:

1. Продуктовий і ринковий розвиток.

2. розвиток послуг для підтримки торгівлі.

3. Торговельна інформація.

4. розвиток людських ресурсів.

5. Керівництво міжнародними закупівлями та постачанням.

6. Оцінка потреб і розробка програм сприяння торгівлі.

Проекти технічного співробітництва виконуються в усіх сферах на національному, субрегіональному, регіональному та міжрегіональному рівнях. Вони розпочинаються на прохання заінтересованих країн. Тривають проекти від кількох тижнів до кількох років. Проекти на­ціонального рівня часто бувають комплексними, і їх результатом є рекомендації, спрямовані на розширення експорту та поліпшення імпорту.

Міжнародний центр публікує матеріали, що стосуються підвищен­ня торгівлі, розвитку експорту, міжнародного маркетингу, міжнародних закупівель, керування постачаннями, освіти у сфері міжнародної торгівлі, торговельної інформації та статистики. До зазначених мате­ріалів мають вільний доступ усі заінтересовані держави.

Фонд тісно працює також з Продовольчою і Сільськогосподарсь­кою Організацією ООН (ФАО), Організацією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), ПРООН, а також з іншими організаціями системи ООН, регіональними банками розвитку, міжурядовими органами поза системою ООН, неурядовими організаціями та численними закладами, діяльність яких стосується торгівлі.

Кошти МЦТ складаються з внесків СОТ, ООН, ПРООН, інших міжна­родних організацій, а також добровільних внесків країн світу.

Центр вважається спільним підпорядкованим органом (]оіп1 5иЬ-зісііагу огдап) СТО і ООН. У своїй діяльності МЦТ керується рішення­ми СОТ і ЮНКТАД. У межах МЦТ щорічно відбувається міжурядова зустріч Спільної Дорадчої Групи, де розгля­дається програма подальшої діяльності МЦТ, яка потім надсилається до СТО і ЮНКТАД. Дорадча група обговорює також пропозиції МЦТ щодо його діяльності на період 6 років. Програма такої діяльності вважається складовою середньострокового плану діяльності ООН.

Очолює МЦТ Виконавчий директор. Штаб-квартира налічує понад 200 чиновників і розташована у Швейцарії. Кілька сотень консуль­тантів працюють над реалізацією програм у різних країнах.

7. Організація американських держав (ОАД)

Заснована в 1890 р. для виконання переважно комерційних функ­цій. На 9-й Міжамериканській конференції, що відбулася 1948 р. у м. Богота (столиця Колумбії), було прийнято Статут і назву. Метою діяльності ОАД було проголошено, зокрема, мир і процвітання країн

Західної півкулі.

До складу ОАД входять 35 держав. При ній акредитовані постій­ні спостерігачі від Японії, Німеччини, Франції, Росії, Ізраїлю, Італії, Іспанії та інших країн. Найвищим органом є Генеральна асамблея, що складається з представників держав-членів. Скликається Генеральна асамблея щорічно. Сесії відбуваються почергово у столицях дер­жав-учасниць.

Виконавчий орган — Постійна рада (в окремих джерелах — Ге­неральний секретаріат), розташована у Вашингтоні (США).

8. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

Це об'єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Амери­ки, що видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв'язків між краї­нами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іра­ком, Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р. транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року така організація була створена під час кон­ференції у Каракасі — столиці Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Лівія (1962 р.), Об'єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві країни вийшли зі складу ОПЕК відпо­відно в 1993 та 1996 р.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.023 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал