Поняття ТНК. 8 страница

Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб'єктами міжнародного права чи міжнародного економічного права. В цьому разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права або міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не слід розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні. У зв'язку з розпадом колишнього СРСР кількість держав як суб'єктів міжнародного економічного права збільшилась. Однією із таких держав стала Україна, яка сьогодні започатковує і розвиває зовнішні економічні відносини. Виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет, законів " Про економічну самостійність України", " Про зовнішньоекономічну діяльність" та деяких інших, Україна як держава є самостійним суб'єктом у здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Вона укладає необхідні міжнародно-правові договори та угоди, бере участь у діяльності міжнародних економічних організацій. Використовуючи свої права у міжнародних економічних відносинах, вона намагається належним чином виконувати взяті на себе відповідно до договорів та угод зобов'язання.

61.Міжнародно-правові звичаї, рішення міжнародних організацій, міжнародні кодекси як джерела міжнародного економічного права.

Міжнародні економічні договори — це добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини. Такого роду норми та принципи можуть міститися не лише в міжнародних економічних договорах, а й в загальнополітичних міжнародних договорах, які одночасно слід розглядати і як джерела міжнародного права в цілому

1)Міжнародно-правовий звичай-закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін і, як правило, не мають свого формального закріплення в жодному договорі або угоді. Такі норми виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнародних відносин. Тривале використання правил, закладених у міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми. Таким чином, звичаї, правила, закріплені в них, стають джерелами міжнародного економічного права.

2)Джерелом МЕП є рішення(акти) міжнародних організацій, вони як правові акти містять у собі відповідні правила та принципи здійснення міжнародних економічних відносин, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і слід розглядати як джерела міжнародного економічного права(резолюції Генеральної Асамблеї 00Н, а також її міжнародних організацій. Проте є й така думка, що, оскільки резолюції та рішення Генеральної Асамблеї 00Н носять рекомендаційний характер, то вони не є обов'язковими для виконання і не мають правового характеру. Закріплені в Статуті 00Н основні принципи міжнародного права є базою для міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин. Держави — члени 00Н, вступивши до цієї міжнародної організації, беруть на себе зобов'язання дотримуватися цих принципів в усіх напрямах зовнішньої діяльності, зокрема і в сфері міжнародних економічних відносин.

У Статуті 00Н містяться норми, які сприяють утвердженню рівності " великих" і " малих" націй, економічному прогресу всіх народів. Їх ігнорування членами 00Н слід розглядати як порушення норм міжнародного права. Важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин відіграють акти й інших міжнародних організацій. До них можна віднести Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку, які були прийняті на VI спеціальній сесії Генеральної Асамблеї 00Н у 1974 р.; Хартію економічних прав і обов'язків держав, прийняту на 29 сесії Генеральної Асамблеї 00Н у 1974 р. та ін. Всі ці акти слід розглядати як джерела міжнародного економічного права.

3) Міжнародні кодекси поведінки-почали створюватись наприкінці 70-х років з ініціативи країн, що розвиваються. В цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб'єктів міжнародних економічних відносин (лінійних конференцій, транснаціональних корпорацій) або у відповідному напрямі економічної діяльності (передача технологій, контроль за обмеженням ділової практики). Одним із перших таких кодексів був розроблений Конференцією 00Н з торгівлі і розвитку Кодекс проведення лінійних конференцій, норми якого регулювали організацію лінійних перевезень у галузі торгового мореплавства.

62.Реєстрація міжнародних договорів.

Стаття 21.Реєстрація міжнародних договорів України

Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для України, здійснюється Міністерством закордонних справ України у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй та у відповідних органах інших міжнародних організацій.

63.Правове регулювання міжнародного промислового співробітництва.

Аналіз діяльності будь-якої галузі промисловості країн світу, дає підстави зробити висновок про те, що на сьогодні немає країни, яка б більшою чи меншою мірою не була пов'язана в межах промислового співробітництва з іншими країнами. За нинішніх умов міжнародного поділу праці неможливо здійснювати розвиток промислового виробництва, окремих крупних підприємств та об'єднань без використання переваг міжнародного співробітництва. Це обумовлює необхідність вступу країн у міжнародні економічні відносини у галузі промисловості, що, в свою чергу, потребує і певного правового регулювання цих відносин. Міжнародно-правових актів, що регулює відносини у цій галузі-Заключний акт Наради з безпеки співробітництва у Європі був прийнятий 1 серпня 1975 р, (Хельсінкі).Була підкреслена не лише важливість, а й економічна необхідність і доцільність міжнародного промислового співробітництва. У Заключному акті наголошувалося, що держїіви-учасняці, визнаючи необхідність розвитку торгівлі і сприяння поширенню нових форм промислового співробітництва, будуть відносно доброзичливі до укладення у відповідних випадках спеціальних двосторонніх угод з різних питань, які представляють взаємний інтерес як у галузі торгівлі, так і промислового співробітництва.

Важливе місце у системі правового регулювання між­народних відносин у галузі промисловості відіграють акти, які приймаються міжнародними економічними організаціями. До цих організацій належать: Конференція з торгівлі і розвитку, Комітет з промислового розвитку Економічної і Соціальної Ради 00Н, Організація 00Н з промислового розвитку, регіональні комісії Еконо­мічної і Соціальної Ради 00Н та ін.Наприклад, Комітет з промислового розвитку Економічної І Соціальної Ради 00Н проводить консультації з питань прискорення промислового розвитку країн, розробляє робочі програми щодо індустріалізації та підготовки рекомендацій щодо їх подальшої розробки, проводить дослідження і семінари з питань найефективнішого застосування промислових методів виробництва в країнах, що розвиваються, та виконує деякі інші функції. Одним із інструментів регулювання міжнародних відносин у галузі промислового співробітництва є двосторонні договори та угоди.

64.Міжнародні економічні договори – основне джерело міжнародного економічного права.(31).

65.Повноваження державної митної служби.(30, 32).

66.Форми участі держав у міжнародних економічних відносинах.(33, 48).

67.Співвідношення між міжнародним правом, міжнародним публічним правом, міжнародним економічним правом.

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні еко­номічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародно­го економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права. Економічні відносини є комерційними в широкому розумінні. Отже, усі відносини сфери міжнародного публічного права, де присутній комерційний елемент, належать до сфери дії міжнародного еконо­мічного права. Такими елементами є купівля-продаж, оренда, підряд, міна, найм, позика, лізинг, франчиза та перевезення. Наприклад, норми транспортних конвенцій щодо міжнародних перевезень пасажирів і вантажів належать до міжнародного економічного права, якщо вони стосуються торговельно-економічних відносин між суб'єктами міжнародного права.

Об'єктивними передумовами міжнародно-правового регулювання економічних відносин є наявність суверенних держав та інших суб'єктів міжнародного права, необхідність підтримки та розвитку зв'язків між ними в економічній сфері. Міжнародно-правове регулю­вання відбувається як процес впливу норм міжнародного публічного права на систему міждержавних економічних зв'язків з метою наве­дення і підтримки певного бажаного порядку.

Міжнародне право є незамінним інструментом організації міжна­родних економічних відносин. Воно є свідомим узгодженим впливом держав на їх розвиток у потрібному напрямі.

Міжнародне економічне право —це галузь міжнарод­ного публічного права, яка є сукупністю принципів і норм, що ре­гулюють відносини між державами та іншими суб'єктами між­народного права і є їх узгодженим волевиявом.

Норми міжнародного економічного права спрямовані на сприян­ня безперешкодному здійсненню державами їх суверенних прав у галузі міжнародних економічних відносин, рівноправному співробіт­ництву держав незалежно від соціально-економічних систем і полі­тичних режимів, економічному прогресу планети в цілому та країн, що розвиваються, зокрема.

Оскільки міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, то ці сфери мають спільних суб'єктів — держави та подібні їм утворення, а також правосуб'єктні міжурядові органі­зації. Серед останніх слід особливо виокремити заклади інтегра­ційного типу, найяскравішим прикладом яких є Європейський Союз (ЄС). Цей союз, як відомо, має тенденцію до перебирання на себе правоповноважень держав-членів. Він від свого імені укладає міжнародні торговельні договори і є колективним учасником багато­сторонніх економічних міжнародних договорів та організацій.

68.Види міжнародних договорів.

1 Торговельні договори

Договорами встановлюється правовий режим, який сторо­ни взаємно надають одна одній щодо регулювання порядку ввезен­ня та вивезення товарів, митного оподаткування, торговельного мореплавства, інших видів транспорту, транзиту, діяльності юридичних і фізичних осіб кожної зі сторін на території іншої. Основою торго­вельного договору є норми про торговельно-політичний режим.

Як правило, торговельні договори, мають тривалий термін дії — 5 років і більше. Часто торговельні договори укладаються " навічно", тобто без формального терміну їх дії.

2.Контингентні угоди

Це угоди між урядами відповідних країн про поставки товарів. їх називають ще " угодами про товарообіг". Традиційно такі угоди укладаються щонайбільше на рік. Але іноді термін їх дії досягає п'яти років.

Контингенти взаємних поставок товарів наводяться в переліках, що додаються до угод. Ці переліки вважаються складовими відпо­відних угод. У переліках зазначається як загальна кількість товару кожної з позицій, так і його річні обсяги протягом терміну дії угоди.

3.Кредитні угоди

Цей вид міжнародних економічних договорів передбачає, що певні держави (кредитори) надають іншим державам (боржникам) певні грошові кошти, а одержувачі коштів беруть зобов'язання пога­сити суму боргу на передбачених угодами умовах (твердою валютою, банківськими металами, поставками товарів тощо). Замість коштів кредитори можуть надавати боржникам товар у натуральній формі. За таких угод боржник, як правило, зобов'язується ще й сплатити ви­нагороду за користування кредитом.

Міжурядова кредитна угода — це угода про зобов'язання пога­сити борг. Кредит надається не для безпосереднього його викори­стання урядом, а в інтересах суб'єктів відповідної країни.

4.Угоди про міжнародні розрахунки

Ці угоди є міждержавними угодами про порядок здійснення роз­рахунків за товари, послуги та інші торговельні й неторговельні опе­рації. Такі угоди можуть укладатися окремо. Часто ж положення про механізм розрахунків включаються до інших угод, наприклад, угод про товарообіг.

5.Довготермінові комплексні угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво

Б угодах уряди визначають загальні перспективи, нові напрямки та сфери промислового і торговельного співробітництва та його орга­нізаційні форми.

Уряди беруть зобов'язання сприяти співробітництву між заінтере­сованими організаціями і підприємствами відповідних країн шляхом створення для цього належних умов.

6. Міжнародні товарні угоди

Такі угоди укладаються між країнами-імпортерами та країнами-експортерами мінеральної та сільськогосподарської сировини. Мета таких угод — запобігти різким коливанням цін на сировину.

7.Міжнародний факторинг

Міжнародний факторинг здійснюється з метою фінан­сування якоюсь організацією (фактором) експорту іншої особи (ви­робника продукції) за умови передання виробником фактора права на одержання плати від імпортера-боржника

Міжнародний факторинг — це тристоронні правовідносини, у яких беруть участь:

• кредитор (експортер товарів, робіт, послуг);

• боржник (імпортер зазначених товарів тощо);

• фактор (банк або спеціалізована факторингова організація), що набирає права вимоги.

Факторинг буває з гарантією постачальника (факторинг з права регрессо) та без такої гарантії (факторинг без права регрессо).

За обсягом грошової вимоги, що передається, факторинг може бути повним або факультативним, а за характером проведення — прямим або опосередкованим.

8.Міжнародний форфейтинг

Договір міжнародного форфейтингу є різновидом договору між­народного факторингу, за яким поступаються не правом вимоги плате­жу, а простим і перевідним векселями (траттами) шляхом вчинення індосаменту та форфейтера (фактора).

9. Міжнародний фінансовий лізинг

Під міжнародним лізингом ро­зуміється угода, відповідно до якої одна сторона (лізингодавець)згідно зі специфікою та умовами, схваленими іншою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбає про­мислову установку, засоби виробництва чи інше обладнання та всту­пає в договір про лізинг з лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі.

Міжнародний фінансовий лізинг є тристороннім договором, що має такі ознаки:

• лізингодавець і лізингоодержувач є суб'єктами різних держав;

• лізингоодержувач самостійно вибирає обладнання і постачаль­ника;

• лізингодавець купує у постачальника обладнання спеціально для подальшого надання лізингу;

• у розрахунках лізингових платежів ураховується термін амор­тизації обладнання;

• цей договір укладається на комерційній основі, оскільки його сторони є суб'єктами підприємницької діяльності.

Договір фінансового лізингу може ускладнюватися тим, що в до­говірні правовідносини послідовно можуть вступати два чи більше лізингодавців та(або) два чи більше лізингоодержувачів.

Розрізняють лізинг фінансовий і оперативний. Згідно з фінансо­вим (інвестиційним) лізингом лізингоодержувач отримує предмет лізингу на термін, співставлений з терміном можливого господарсько­го використання цього обладнання. Не є обов'язковою умова про перехід права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача з ог­ляду на те, що після закінчення терміну лізингу предмет угоди може не становити жодного інтересу ні для лізингодавця, ні для лізинго­одержувача. Наприклад, бульдозер перетворюється на металобрухт.

Згідно з оперативним лізингом лізингоодержувач отримує об­ладнання на короткий чи середній термін. Після закінчення терміну договору його предмет може бути переданий іншій особі або ж до­говір з цим лізингоодержувачем може бути продовжений.

10.Міжнародні ліцензійні договори на об'єкти промислової власності

Об'єктами промислової власності вважаються винаходи, корисні моделі, промислові зв'язки, товарні знаки, знаки обслуговування, що охороняються відповідними документами, а також секрети виробниц­тва (ноу-хау), фірмові найменування, вказівки географічного похо­дження товарів тощо.

Міжнародно-правові акти спрямовані на досягнення компромісу між патентною (на винахід тощо) чи фактичною (на ноу-хау) монополією на об'єкти промислової власності та економічною конкуренцією. В актах досить детально регламентовано, які з поло­жень ліцензійних договорів і за яких умов вважаються такими, що не порушують антимонопольне (антитрастівське) законодавство ЄЕС.

11.Міжнародний договір франчизи |

Франчизні угоди переважно є складними і комплексними, основу яких становить ліцензія на використання товарного знака. Право на використання товарного знака узгоджується з багатьма іншими умо­вами (наприклад, розміщенням підприємства, режимом його роботи, внутрішнім оформленням, одягом працівників, методом надання по­слуг, їх обсягом тощо).

12.Міжнародно-правове регулювання інвестиційної діяльності

Поки що відсутня конвенція універсального характеру про поря­док здійснення іноземних інвестицій. У Вашингтоні 18 березня 1965 р. 46 держав-членів МБРР уклали Конвенцію " Про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами". У межах СНД вже укладено близько 10 міжнародних договорів з питань власності та інвестицій держав-учасниць СНД та їх суб'єктів на території одна одної.

Конвенція про захист прав інвестора, яку було укладено в Москві 28 березня 1997 р., передбачає, що умови здійснення інвес­тицій, а також правовий режим діяльності інвесторів у зв'язку із здійсненими інвестиціями не можуть бути менш сприятливими, ніж умови здійснення інвестицій і пов'язаний з ними режим діяльності для юридичних і фізичних осіб країни-реципієнта, за винятком вилу­чень, встановлених законодавством країни-реципієнта. Конвенція виз­начає правові гарантії захисту прав інвестора.

Римський договір 1957 р. передбачив вільний рух капіталу в ме­жах Європейського Співтовариства.

Договір Європейської енергетичної Хартії

Джерелом міжнародного інвестиційного законодавства є двосторонні договори про сприяння здійсненню та захисту інвес­тицій або ж відповідні розділи міжнародних торговельних договорів.

13.Міжнародний договір з будівництва комплектного промислового об'єкта

Європейська економічна комісія 00Н у 1979 р. розробила Керів­ництво зі складання контрактів, що стосуються комплектних промис­лових об'єктів. У 1988 р. Комісія опублікувала Керівництво зі скла­дання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів. Рекомендації, що містяться в цьому документі, спрямовані на досяг­нення рівноваги інтересів виконавця і замовника.

14.Міжнародний договір про надання технічних послуг

До технічних послуг передусім належать монтаж, нагляд за монта­жем (шеф-нагляд), послуги сервісу.

Європейська економічна комісія 00Н підготувала Загальні умови № 188 А і № 574 А щодо поставки обладнання та виконання мон­тажних робіт при експорті та імпорті.

Низку документів про надання технічних послуг розроблено не­урядовими організаціями. Проте універсальної міждержавної кон­венції в цій сфері поки що немає.

15.Договори в рамках Світової Організації Торгівлі

Головними міжнародно-правовими актами у межах Світової організації торгівлі є такі:

1. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ. Стосується торгівлі товарами.

2. Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) Стосується торгівлі послу­гами.

3. Угода про торговельні аспекти прав на інтелектуальну власність (ТРІПС).

ВИДИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ДОГОВОРІВ

Основою поділу будь-яких договорів, зокрема і міжнародних економічних, є їх класифікація. Найчастіше зустрічаються такі види договорів: 1) односторонні, двосторонні та багатосторонні; 2) сплатні й безоплатні; 3) формальні, реальні й консенсуальні.

1)При поділі на односторонні й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи дві сторони мають відповідні обов'язки. Якщо договірні зобов'язання має лише одна сторона, то це — односторонній договір, якщо дві — це двосторонній договір. Більшість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать лише окремі види договорів, наприклад, договір позики, договір дарування

2) Друга група договорів — сплатні і безоплатні. Переважно договори укладаються на взаємовигідній, сплатній основі. Це відповідає одному із уже згадуваних загальних принципів міжнародного права — принципу взаємовигоди. Безоплатні-договори, для яких не характерна взаємна компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними, договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін.

3) Якщо розглядати договори з точки зору яких-небудь фактичних обставин, то їх можна поділити на формальні, реальні та консесуальні. До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Реальні договори, в основі яких лежить не лише досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. До цієї групи договорів відносять, наприклад, договори позики, закладу, зберігання. Консенсуальні договори — це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягнення згоди. Існує й інша, набагато ширша, класифікація міжнародних договорів.

69.Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень.

Використання цивільного повітряного флоту для здійснення міжнародних перевезень вантажів і пасажирів потребує відповідного правового регулювання відносин, що складаються ри цьому. Водночас виникає необхідність створення міжнародних організацій у цій галузі. Міжнародна авіатранспортна асоціація, створена у 1919 р. На початок 40-х років до неї вже входили [найкрупніші авіакомпанії Європи, США. У 1945 р. було проведено реорганізацію цієї асоціації, прийнято її Статут. До складу асоціації ввійшли авіакомпанії Європи, США, Азії, Австралії. Відповідно до положень Статуту асоціація покликана сприяти: розвитку безпечного, регулярного й економічного сполучення; посиленню ролі авіації у торгових (комерційних) перевезеннях і пов'язаних з ними проблем; пошуку засобів для досягнення співробітництва між автотранспортними підприємствами, які беруть участь в експлуатації міжнародних повітряних ліній; співробітництву з Міжнародною організацією Цивільної авіації і ін.міжн. організаціями. З метою регулювання відносин між членами асоціації вона розробила і прийняла ряд важливих документів. Це: єдині умови перевезення (1927 р.), форми білетів, багажних квитанцій і накладних (1929 р.), умови перевезення пасажирів багажу (1954 р.) та ін. У 1944 р. була заснована міжурядова спеціалізована уста­нова (організація) — Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), яка практично почала функціонувати у 1947 р. До ЇЇ складу входить понад 160 країн світу. Організація вивчає проблеми міжнародних повітряних сполучень, розробляє рекомендації та стандарти щодо правил польотів, експлуатації літаків, сприяє безпеці польотів на міжнародних авіалініях. Вона прийняла (як додаток до Чикагської конвенції) Міжнародні стандарти і рекомендувала практичні заходи щодо забезпечення безпеки, регулярності та ефектив­ності повітряної навігації і забезпечення повітряних пере­везень.Стандарти і рекомендації визначають діяльність пілотів автотранспортних компаній, екіпажів літаків, опера­торів служби повітряного руху і наземних екіпажів, а також конструкцію і характеристику літака та його устаткування. Нею розроблені правила польотів — як візуальних, так і за приладами, а також аеронавігаційні карти, які використо­вуються в усьому світі.

Ці документи створюють відповідну правову базу для міжнародних перевезень. Країни — учасниці Міжнародної організації цивільної авіації відповідно до ії Статуту повинні передавати їй копії всіх укладених ними угод, договорів, конвенцій з питань цивільної авіації. Вони мають враховувати рекомендації цієї організації. З метою організації повітряних польотів цивільних літаків однієї держави над територією іншої укладаються спеціальні двосторонні і багатосторонні угоди (договори), В них підтверджується право на експлуатацію відповідної повітряної лінії, встановлюється розклад і визначаються тарифи, закріплюються положення про забезпечення безпеки польотів, дії законодавства і різних правил, порядок ведення переговорів при виникненні спорів щодо тлумачення і застосування угоди тошо.

70.Система міжнародного економічного права.

СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА

Як складова частина міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які наз. підгалузями та правовими інститутами. Залежно від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють: міжнародне торгове право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.

Систему курсу міжнародного економічного права можна розділити на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині об'єднані норми, які визначають сам предмет правового регулювання міжн. ек. права, його джерела і принципи, дають уявлення про суб'єкти міжн.-ек. відносин, про державу як основний суб'єкт міжнародного права. У Загальній частині також розглядаються правовий статус міжнародних економічних організацій, питання правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів та забезпечення їх виконання. Особлива частина міжнародного економічного права, вона зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародних перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Особлива частина має вивчатися міжнародне торгове право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-технічного співробітництва.

71.Європейський союз як суб’єкт міжнародного економічного права.

Європейський Союз виник на основі Європейського Співтовари­ства — Європейського економічного співтовариства, Європейсько­го об'єднання вугілля та сталі й Європейського співтовариства з атомної енергії. Друге і третє з названих співтовариств були ство­рені згідно з договорами, укладеними відповідно в Парижі (1951 р.) та Римі (1957 р.).

Конституцією ЄС вважаєть­ся договір, згідно з яким було створено Європейське економічне співтовариство (так званий Спільний ринок). Мається на увазі Рим­ський договір 1957 р. У Договорі сформульовано базові прин­ципи економічного союзу первісної шістки країн — вільний рух то­варів, людей, послуг і капіталу. Договір містить норми, спрямовані на реалізацію зазначених принципів. Заборонені мита на імпорт товарів і послуг з країн-членів, кількісні обмеження та прирівняні до них за­ходи, а також окремі види урядового субсидування промисловості. Окрім заборон на країни-члени покладаються й певні зобов'язання.

Єдиний європейський акт 1987 р. став першою великою рефор­мою Європейського Співтовариства. Він встановив остаточну дату створення Спільного ринку— 31 грудня 1992р. Було набагато роз­ширено компетенцію ЄЕС у сфері регіональної, науково-тех­нічної та природоохоронної політики. Підвищилась роль Європарламенту.

Важливою віхою на шляху європейської інтеграції став Маастріхтський договір. Його було укладено 7 лютого 1992 р. Цей договір відомий як договір про ЄС. Згідно з цим договором до тексту Римського договору 1957 р, було внесено суттєві зміни, і країни-члени перейшли від спільного ринку до більш високої форми ін­теграції — економічного і валютного союзу, що передбачає запро­вадження і регулювання єдиної валюти ЄС. У західній літературі можна зустріти твердження, що саме Маастріхтський договір є " кон­ституцією" ЄС(набрав чинності 1 листопада 1993р.) До складу ЄС увійшли 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерлан­ди, Люксембург (засновники), Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія (увійшли до складу протягом 1973—1986 рр.).

Як організація ЄС замінив у 1993 р. Європейське Співтовари­ство. Європейський Союз перебрав собі всі інституції зазначеного Співтовариства, у тому числі Європарламент. Трьома " стовпами" ЄС вважаються:

• Європейське Економічне Співтовариство;

• координація зовнішньої політики та безпеки в межах оборон­ного крила, яке має назву " Західноєвропейський Союз";

• координація діяльності у внутрішній судово-поліцейській сфері, зокрема з питань імміграції та надання політичного притулку.

У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція, кількість його держав-членів зросла до 15.

Основна мета ЄС відповідно до Маастріхтського договору: