Поняття ТНК. 2 страница

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об'єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу ви­добутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її еко­номним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До органів керування належать Рада керівників і Генераль­ний секретар. Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні — столиці Австрії.

9. Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

Цей економічний пакт передбачає вільну торгівлю між США, Кана­дою та Мексикою. Його попередником була двостороння угода, укладена в 1988 р. між США та Канадою. Тристороння угода була укладена в 1992 р., ратифікована у 1993 р. і набрала чинності 1 січня 1994 р.

Угода передбачає поетапну відмову протягом 10 років (у окремих випадках — протягом 15 років) від усіх мит і нетарифних обмежень у сфері внутрізональної торгівлі, взаємне надання національного ре­жиму інвесторам з країн-учасниць Угоди, лібералізацію торгівлі по­слугами, взаємне відкриття ринків для державних закупівель, високий рівень захисту прав на інтелектуальну власність.

У 1994 р. заявку на вступ до Угоди подала Чилі. Розпочався пе­реговорний процес, який триває досі.

Виконавчими органами цього економічного угруповання є комісії з торгівлі, праці та екологічного співробітництва.

14.Поняття і джерела міжнародного валютного права.

Активізація участі України у зовнішньоекономічній яльності обумовила розширення операцій з валютними цінностями, які вона здійснює як на своїй території, так і за межами. Це у свою чергу, вимагає відповідних кроків з боку нашої держави. Україна вступає до Міжнародного валютного Фонду, формує свій Валютний фонд, приймає нормативні акти, що регулюють відносини в межах здійснення валютних операцій тощо. До таких актів(джерела) слід віднести декрети КМУ " Про систему валютного регулювання і валютного контролю", " Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті", " Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті", які було прийнято 19 лютого 1993 р. Цими декретами був встановлений режим здійсненні валютних операцій на території України, визначені загагальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів у даній сфері.

Міжнародне валютне право своїми витоками має міжнародне публічне та приватне право. Система права має таку ієрархію: нор­ма — інститут — підгалузь — галузь. Предмет правового регулювання - міжнародні валютні відноси­ни. Класично ці відносини слід розуміти як відносини " між народа­ми" (міждержавні валютні відносини). Аспекти ва­лютних відносин, у яких беруть участь юридичні та фізичні особи різних держав, особи без громадянства, іноземна валюта, вважатиме­мо як такі, що належать до міжнародного приватного права.

Міжнародне валютне право є підгалуззю міжнародного економічного права, а предметом його правового регулювання — міжнародні валютні відносини.

Норми міжнародного валютного права мають певні джерела. У цих джерелах вони юридично зафіксовані. Джерелами міжнарод­ного валютного права є міжнародні угоди, судова та арбітражна практика, міжнародно-правові звичаї.

15.Принципи зовнішньоекономічної діяльності.

Закон України»Про зовнішньоекономічну діяльність»

Стаття 2. Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

1)Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

- виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

- обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

2)Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

- обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

- виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

3)Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

- рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;

4)Принципом верховенства закону, що полягає у:

- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

5) Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

- здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її територіі, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

6)Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

16.Генеральна угода по тарифам і торгівлі міжнародна економічна організація.

У 1947 р. 23 найбільші країни світу уклали Угоду (яка передбача­лась як тимчасова) про тарифи та торгівлю (ГАТТ).

У межах ГАТТ було проведено вісім раундів переговорів. Перші шість раундів, включаючи раунд, що завершився в 1967 р. (названий на честь президента США " раундом Кеннеді"), концентрували увагу на переговорах про взаємні тарифні поступки. Фахівці зазначають, що переговори були успішними, тому що уможливили зниження світових тарифів із 40 до 5%.

Сьомий (Токійський) раунд закінчився у 1979 р. Він позначився подальшим суттєвим зниженням тарифів. На цьому раунді вперше було звернуто серйозну увагу на нетарифні перепони для торгівлі (державні замовлення, субсидування, митна оцінка товарів, технічні стандарти тощо).

Восьмий (Уругвайський) раунд був найскладніший. Розпочався він у вересні 1986 р. у м. Пунта-дель-Есте і повинен був тривати протягом чотирьох років. Насправді ж раунд тривав понад сім років з огляду на перепони та кризи, що траплялися час від часу. Фор­мально раунд завершився у квітні 1994р. у м. Маракеш (Марокко). Заключний акт, що містив результати раунду, набрав чинності 1 січня 1995 р.

1. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). –одна з головних міжнародно-правових актів у межах Світової організації торгівлі.Стосується торгівлі товарами.

Чотири основні правила ГАТТ. Головна мета ГАТТ — створити у світі ліберальну і відкриту торговельну систему, яка дасть змогу підприємствам країн-членів здійснювати торговельну діяльність на засадах добросовісної конкуренції. Основні правила ГАТТ:

1. Захист національної промисловості лише за допомогою тарифів. Країнам-членам забороняється запроваджувати кількісні обме­ження. Існує дуже обмежена кількість винятків з цього правила.

2. Прив'язування тарифів. Кожна країна має власний графік зни­жування тарифів. Знижені тарифи забороняється підвищувати.

3. Правило " нації найбільшого сприяння" (ННС) (Мозі Рауогеа Маїіоп — МРМ). Означає, що тарифи застосовуються на без-дискримінаційній основі до всіх країн. Винятки з цього правила стосуються країн-членів регіональних економічних угруповань і країн, що розвиваються. Для таких країн можуть застосову­ватися преференційні тарифи, і це не вважається порушенням правила.

4. Правило " національного режиму". Забороняє дискримінацію імпортних товарів щодо еквівалентних товарів, виготовлених національними економіками.

Правила загального застосування. Окрім основних чотирьох правил існують також правила загального застосування. Ці правила використовуються для товарів, що надходять до митної території країн-членів. Передбачається, що вартість товарів для митних цілей визначається на основі сплаченої ціни чи такої, що може бути сплачена. Якщо ж митні органи мати­муть резонні сумніви щодо правдивості чи точності задекларованої вартості, то імпортерам має надаватися можливість аргументувати за­декларовану вартість. Якщо митні органи продовжуватимуть сумніва­тися, то ГАТТ передбачає, що вони для підтвердження своєї позиції можуть спиратися лише на п'ять способів визначення вартості.

Країнам-членам дозволяється застосовувати примусові стандарти з метою охорони здоров'я і безпеки населення. Розглядувана Гене­ральна угода передбачає, що стандарти щодо продуктів мають фор­муватися і використовуватися так, щоб не створювалися штучні нета-рифні бар'єри для торгівлі. Країни заохочуються використовувати міжнародні стандарти у сферах, де ці стандарти існують, і створюва­ти примусові стандарти, спираючись на наукову інформацію.

Санітарні та фітосанітарні правила дозволяється використовувати, але так, щоб не створювались нерезонні бар'єри для торгівлі.

Ці правила мають, наскільки це можливо, базуватися на міжнарод­них стандартах і постановах.

Передбачено правила, що застосовуються до видачі імпортних ліцензій.

Інші правила. До цієї категорії належать правила, що регулюють надання урядових субсидій, вжиття урядами заходів на прохання на­ціональних підприємств, а також інвестування, яке негативно впливає на торгівлю.

17.Основні напрями валютного регулювання.

Активізація участі України у зовнішньоекономічній діяльності обумовила розширення операцій з валютними цінностями, які вона здійснює як на своїй території, так і за межами. Це у свою чергу, вимагає відповідних кроків з боку нашої держави. Україна вступає до Міжнародного валютного Фонду, формує свій Валютний фонд, приймає нормативні акти, що регулюють відносини в межах здійснення валютних операцій тощо. До таких актів передусім слід іднести декрети КМУ " Про систему валютного регулювання і валютного контролю", " Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті", " Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті", які було прийнято 19 лютого 1993 р. Цими декретами був становлений режим здійсненні валютних операцій на території України, визначені загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів у даній сфері а вирішені інші питання. У Декреті " Про систему валютного регулювання і валюгного контролю дається визначення термінів, що вживаються при здійсненні функцій валютного регулювання і валютного контролю.Нормативне визначення термінів у сфері валютного регулювання має велике значення. Передусім воно дає можливість чітко з'ясувати зміст даного нормативного акта. Крім цього, виключається двояке тлумачення відповідних термінів.

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ З ВАЛЮТНИМИ ЦІННОСТЯМИ

Наявність валютних цінностей у власності резидентів і нерезидентів є необхідною передумовою здійснення з ними відповідних операцій. З метою належного упорядкування цих операцій у Декреті Кабінету Міністрів України " Про систему валютного регулювання і валютного контролю" закріплено цілий розділ " Операції з валютними цінностями" (ст. 2 — 10). в якому і визначається в основному правовий режим операцій з валютними цінностями. Норми цього розділу регулюють питання, пов'язані з порядком використання надходжень в іноземній валюті, видачі ліцензій Національним банком України на здійснення валютних операцій, організації торгівлі іноземною валютою та ін.

Національний банк України зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України, І з цією метою може виступати суб'єктом міжбанківського валютного ринку України.

Важливу роль в організації здійснення валютних операцій відіграє Національний банк України, який видає відповідні генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральш ліцензії ви­даються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію На­ціонального банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами — резидентами. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції

Кабінет Міністрів України з метою створення необхідних умов для запровадження внутрішньої конвертації українського карбованця, стимулювання експорту, а також стабілізації валютного курсу українського карбованця та підвищення розрахункової дисципліни 19 лютого 1993 р. прийняв два декрети: " Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті" та " Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

РОЛЬ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ

Українська держава, враховуючи значення валютного регулювання для успішного соціально-економічного розвитку країни, визначає систему державних органів у цій сфері. До системи органів, покликаних забезпечити валютне регулювання і валютний контроль, насамперед слід віднести Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Націо­нальний банк України, ряд міністерств та відомств (Міні­стерство зовнішніх економічних зв'язків, Міністерство фінансів. Державний митний комітет та ін.). Функції, повноваження та деякі інші елементи правового статусу цих органів у сфері валютного регулювання визначені в Декреті " Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання виконує такі функції: визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; бере участь у складанні платіжного балансу України; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України. Щодо повноважень Національного банку України у сфері валютного регулювання, то вони зводяться до наступних. Він здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України; складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видає у межах, передбачених зазначеним Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування: установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одинипях; установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків. НБУ є головним органом валютного контролю. Він контролює виконання правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно зДекретом та іншими актами валютного законодавства України.

Функції контролю у сфері валютного регулювання покладені й на інші органи, зокрема на уповноважені банки, Державну податкову інспекцію України, Міністерство зв'язку України, Державний митний комітет України. Так, уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, шо проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей.

18.Правові основи зовнішньоекономічної діяльності.

За площею, чисельністю населення, природоресурсним, промисло­вим і науково-освітнім потенціалом Україна є великою світовою краї­ною. Для того щоб здійснювати економічне співробітництво із за­рубіжними країнами, Україні потрібна належна правова база.

Коли Україна була суб'єктом СРСР, її зовнішньоекономічна діяль­ність відбувалась у межах правового поля, якому були притаманні командно-адміністративна економіка та наявність монополії зовніш­ньої торгівлі.Фактично правова база зовнішньоекономічної діяльності України почала створюватись після здобуття країною незалежності.

22 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон Украї­ни " Про міжнародні договори України" (далі — Закон). Положення Закону визначають загальний порядок укладення і виконання міжна­родних договорів незалежно від їх характеру. Зазначений Закон є правовою основою укладення Україною міжнародних економічних договорів.

Міжнародні договори України з іноземними державами та міжна­родними організаціями укладаються від імені України, її Уряду, мі­ністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Міністерство закордонних справ України подає Уряду пропозиції щодо укладення міжнародних договорів. Інші міністерства та центральні органи державної виконавчої влади подають Уряду такі пропо­зиції разом з Міністерством закордонних справ України чи за погод­женням з ним. Міжнародні договори міжвідомчого характеру уклада­ються відповідно до порядку, який встановлено Кабінетом Міністрів України. Пропозиції містять обгрунтування необхідності укладення міжнародного договору, його проект і в разі потреби — рекомендації делегації чи представнику України щодо ведення переговорів з укла­дення договору.

Ведення переговорів, прийняття тексту міжнародного договору, його підписання здійснюються лише уповноваженими особами.

У ст. 7 Закону визначено міжнародні договори, яким потрібна рати­фікація Верховною Радою України. Зокрема, загальноекономічні між­народні договори, а також угоди про участь України в міждержавних організаціях (об'єднаннях) підлягають ратифікації парламентом.

Закон передбачає також порядок приєднання України до вже укладених іншими державами (міжурядовими організаціями) міжна­родних договорів.

У ст. 12 Закону зафіксовано, що Україна має дотримуватись укладених нею міжнародних договорів. Загальний нагляд за вико­нанням міжнародних договорів України здійснює Міністерство за­кордонних справ України. Ратифіковані міжнародні договори Ук­раїни (відповідно до ст. 9 Конституції) вважаються невід'ємною складовою національного законодавства України.

Міжнародні договори, що набрали чинності в Україні, реєструє Міністерство закордонних справ України у Секретаріаті 00Н та у відповідних органах інших міжнародних організацій. Акти про рати­фікацію міжнародних договорів та їх тексти (останні — не завжди) публікуються в " Офіційному віснику України".

Закон України " Про зовнішньоекономічну діяльність" було прий­нято ще в СРСР 16 квітня 1991 р.

Державним органам забороняється втручатись у зовнішньоеконо­мічну діяльність у випадках, не передбачених законодавством Украї­ни. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати представництва на території інших держав згідно з їх за­конами. Іноземні суб'єкти господарювання, що здійснюють зов­нішньоекономічну діяльність на території України, мають право від­кривати в ній представництва. Сторони зовнішньоекономічного договору мають бути здатними до його укладення.

Зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законо­давства України, міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомен­дацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі законодавством України.

Зовнішньоекономічна угода складається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України. Якщо така угода укладається фізичною особою, то достатньо лише її підпису. Від імені інших суб'єктів контракт підписують дві особи.

Для укладення зовнішньоекономічного договору не потрібний до­звіл органів влади та вищої організації, крім випадків, спеціально обу­мовлених законодавством. Можуть укладатись будь-які зовнішньоекономічні контракти, окрім прямо і у виключній формі заборонені законодавством України. Зовнішньоекономічна угода може бути визнана недійсною у судовому або арбітражному порядку, якщо вона суперечить зако­нам України та її міжнародним договорам. Передбачено, законодав­ство якої саме країни застосовується до визначення прав та обо­в'язків сторін.

Закон України " Про зовнішньоекономічну діяльність" від 1б квітня 1991 р. В ньому нормативне визначені принципи, види і суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, питання правового регулювання їхньої діяльності та ін.

12 грудня 1991 р.було прийнято Митний кодекс України, який визначив принципи організації митної справи в Україні. Були прийняті відповідні закони про державне мито, єдиний митний тариф.

В ряді законів, присвячених іншим питанням правового регулювання, містяться норми, що стосуються організації і здійснення зовнішньоекономічної діяльності: " Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. і " Про підприємства в Україні" від 27 березня! 991 р. та ін. З ряду питань зовнішньоекономічної діяльності прийма­лися відповідні постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Проте регулювання дає можливість державі з ураху­ванням суспільних інтересів упорядкувати відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий режим (правопорядок), дотримання якого сприяє розвитку міжнародного економічного співробітництва, підвищенню його ефективності.

Окрім Закону України " Про зовнішньоекономічну діяльність" існують ще й такі нормативно-правові акти: • Цивільний кодекс України; • Закон України " Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91; • Закон України " Про порядок здійснення розрахунків в інозем­ній валюті" від 23.09.94; • Закон України «Про внесення змін та доповнень до Закону України " Про порядок здійснення розрахунків в іноземній ва­люті"» від 07.05.96; • Закон України " Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" від 15.09.95; • Декрет Кабінету Міністрів України " Про систему валютного ре­гулювання і валютного контролю" від 19.02.93; • Указ Президента України " Про індикативні ціни на товари при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Украї­ни експортно-імпортних операцій" від 18.11.94; • Указ Президента України " Про застосування Міжнародних пра­вил інтерпретації комерційних термінів" від 04.10.94;

• Указ Президента України " Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, які укладають суб'єкти підприєм­ницької діяльності України" від 04.11.94; • Указ Президента України " Про регулювання бартерних (това­рообмінних) операцій у сфері зовнішньоекономічної діяль­ності" від 27.01.95; • Указ Президента України " Про додаткові заходи щодо регу­лювання бартерних (товарообмінних) операцій у сфері зовніш­ньоекономічної діяльності" від 26.07.95; • Постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України " Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньо­економічних договорів (контрактів), які передбачають розрахун­ки в іноземній валюті" від 21.06.95;

• Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Затверджене наказом МЗЕЗторгу України від 05.10.95 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09.10.95 за № 367/903).• Порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів. Затверджений наказом Міністерства економіки України від 29.06.2000 № 136 (зареєстровано у Міністерстві юстиції Украї­ни 17.07.2000 за № 420/4641).

19.Країни– виробники сировини в системі міжнародних організацій (на прикладі ОПЕК).Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

Це об'єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Амери­ки, що видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв'язків між краї­нами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іра­ком, Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р. транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року така організація була створена під час кон­ференції у Каракасі — столиці Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Лівія (1962 р.), Об'єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві країни вийшли зі складу ОПЕК відпо­відно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об'єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу ви­добутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць. Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її еко­номним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До органів керування належать Рада керівників і Генераль­ний секретар. Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні — столиці Австрії.

20.Порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу товару.

Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів визначає порядок їх укладення (частина II, ст. 14 — 24), Відповідно до цієї Конвенції пропозиція про укладення договору, яка адресована одному або декільком особам, є офертою. В ній вказується товар, його кількість і ціна. Оферта набирає чинності, коли вона отримана адресатом. Поки договір не укладений, оферта може бути відкликана оферентом, але за УМОВИ, якщо повідомлення про її відклик буде отримано адресатом оферти до відправки акцепту. Проте оферта не може бути відкликана у деяких випадках, коли, наприклад, в оферті вказується шляхом встановлення визначеного строку для акцепту або іншим шляхом, що вона не може бути відкликана. Оферта, яку неможливо відкликати, втрачає свою силу після отримання оферентом повідомлення про її відхилення. Заява або інша поведінка адресата оферти, що свідчить про згоду з офертою, є акцептом. Слід підкреслити, що мовчання або бездіяльність з боку акцептанта не слід розглядати як акцепт, його згоду. Акцепт оферти вступає в силу в момент його отримання оферентом. Акцепт не має сили, коли оферент не отримав згоди у встановлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи при цьому до уваги обставини угоди, швидкість засобів зв'язку. Усна оферта може бути акцептована негайно, якщо із обставин не випливає інше. Якщо на оферту прийшла відповідь з доповненнями, обмеженнями або змінами, то її слід розглядати як пропозицію зустрічної оферти. Проте відповідь на оферту, яка має розглядатись як акцепт, але містить додаткові або відмітні умови, що суттєво не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без затримки не заперечить усно проти цих розбіжностей або не надішле повідомлення про це. Якщо він цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти із змінами, які викладені в акцепті. Додаткові умови щодо ціни, платежів, якості і кількості товарів, місця і строків поставки, обсягу відповідальності однієї із сторін перед іншою або розгляду спорів є такими, які суттєво змінюють умови оферти. Перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом в телеграмі або листі, розпочинається з моменту подачі телеграми для відправки або з дати, яка вказана в листі, або, якщо така дата не вказана, з дати, що зазначена на конверті. Перебіг строку для акцепта, встановле­ного оферентом по телефону, телетайпу або за допомогою інших засобів швидкого зв'язку, розпочинається з моменту отримання оферти її адресатом. Акцепт може бути відмінений, якщо повідомлення про відміну одержано оферентом раніше того моменту або в той момент, коли акцепт повинен був би вступити в силу. Договір вважається укладеним в момент, коли акцепт оферти набирає чинності.