Варіант 12

Проблемі формування мовної особис­тості приділено велику увагу в досліджен­нях Г.Богіна, Л.Варзацької, М.Вашуленка. Теоретичною основою для групування навчально-предметних компетенцій з мови с такі положення:

•ü мова - знакова система;

•ü мова - генетичний код нації;

•ü мова - найважливіший засіб спілкування людей;

•ü мова- засіб формування та існування думки;

•ü мова - засіб соціалізації людини;

•ü мова існує в мовленні.

Усі компетенції, на які орієнтується вивчення української мови, тісно взаємопов'язані.

Власне мовні компетенції:

• знання базових мовознавчих понять, основних відомостей з різних розді­лів мовознавства, передбачених програмою з української мови за професійним спрямуванням;

• базові лексичні, граматичні, стилістичні, орфоепічні, правописні вміння;

• внутрішня потреба вивчати українську мову (як рідну, державну);

• розуміння зображувально-виражальних можливостей рідної (української) мови;

• уміння внутрішньо проникати в смисл дидактичного тексту;

• уміння здійснювати різні види мовного розбору;

• лінгвосоціокультурні компетенції (інтеграція знань лінгвістичної і соціокультурної змістової ліній курсу української мови, серед них знання правил мовленнєвого етикету українців, виразів народної мудрості);

• досвід самостійної предметної діяльності - навчально-пізнавальної, ана­літичної, синтетичної та ін.

Мовленнєві компетенції:

• знання базових мовленнєвознавчих понять;

• здатність адекватно сприймати, розуміти, оцінювати і відтворювати почу­те чи прочитане;

• здатність до мовленнєвої творчості;

• здатність планувати, готувати майбутнє висловлювання в різних жанрах за інтерактивними і трансактивними схемами, виступати з повідомленням;

• здатність реалізовувати задум у процесі мовленнєвої діяльності;

• здатність до асоціативної мовленнєво-мислительної діяльності;

• уміння аудіювання, читання, говоріння, письма;

• гнучке вміння використовувати засоби рідної (української) мови залежно від типу, стилю мовлення;

• навички красномовства;

• уміння редагувати власне та чуже мовлення;

• здатність до контролю, самоконтролю результатів мовленнєвої діяльності.

Комунікативні компетенції:

• уміння доцільно використовувати засоби рідної (української) мови в прак­тиці живого спілкування;

• уміння наводити переконливі аргументи в процесі розмови;

• здатність орієнтуватися в ситуації спілкування, комунікативно виправдано добирати вербальні і невербальні засоби і способи для оформлення думок, почуттів у різних сферах спілкування;

• уміння встановлювати і підтримувати контакт із співрозмовником, змінювати стратегію, мовленнєву поведінку залежно віл комунікативної ситуації;

• досвід особистої відповідальності за власну комунікативну поведінку, ви­могливість до свого мовлення.

Таким чином, мовну компетенцію можна розглядати, як загальне комплексне поняття, що свідчить про рівень навчальних досягнень з мови та мовленнєвого розвитку студента; у вужчому тлумаченні, як одну з її складових (різновид навчально-предметної компетенції з української мови), тобто власне мовну, пов'язану із за­своєнням лінгвістичної змістової лінії курсу української мови.

Завдання 2 Доберіть антоніми-фразеологізми до стійких словосполучень

Душі не чути- сидіти у печінках, у баранячий ріг скрутити

не викурити й ладаном- раз плюнути, як корова язиком злизала

за тридев’ять земель- рукою подати, не за горами

довести до пуття- білими нитками шитий, бити байдики

руку подати.- плювати в очі

Завдання 3 Виправити помилки

Крупні недоліки- значні

наносити удар- завдавати

потерпіти провал- зазнати краху

займатися підприємництвом-

залишити в спокої,

гроші в розмірі 200 гривень- в сумі

виписка з наказу- витяг

належним чином- у правильно виконаний

дивний парадокс- (дивний) парадокс

вільна вакансія-(вільна) вакансія

народний референдум

перспектива на майбутнє- перспектива (на майбутнє

основний лейтмотив-(основний) лейтмотив

колишній екс-міністр. (колишній) екс-міністр

№ 13

Походження української мови.

Сьогодні в світі існує 13 живих мов слов’янських народів: українська, білоруська, російська, польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька, сербська, хорватська, словенська, македонська, болгарська. До мер­твих (таких, що не мають носіїв) мов слов’янської групи належать праслов’янська, давньоруська, старослов’янська, полабська.

Живі слов’янські мови за своїми особливостями об’єд­нуються в 3 підгрупи:

-східнослов’янську (російська, українська, білоруська);

-західнослов’янську (польська, чеська, словацька та ін.);

- південнослов’янську (болгарська, македонська та ін).

Усі слов’янські мови мають спільне джерело — праслов’янську або спільнослов’янську мову, яка існувала у вигляді слов’янських племінних мов приблизно з середини III тисячоліття до н.е. до V століття н.е. Одночасно з пе­ретворенням і формуванням слов’янських племен в окремі народності формувалися й слов’янські мови. Цей процес був тривалим і неоднозначним як для слов’янських народів, так і для їх мов, які зберігали багато спільних рис.

Українська мова є спадкоємицею мов тих слов’янських племен, що належали території сучасної України, — полян, древлян, тиверців, угличів та ін. Минули довгі історичні етапи формування регіональних мовних утворень, періоди інтеграцій діалектів у живу давньоруську мову, на основі якої й формувалася українська мова.

Сама назва української мови походить від топоніма «Ук­раїна», який уперше зустрічається в Київському літописі 1187 р. для позначення земель на межі Переяславського князівства й Степу, в якому кочували половці.

Пізніше, у XVI — XVII ст., Україною стали називати Се­реднє та Нижнє Подніпров’я. Мешканці цієї території на­зивалися українцями, а їхня мова — українською або козацькою. Українськими іноді називали й інші землі, де жили українці, — Київщину, Поділля, Покуття, Волинь та деякі інші території.

У XIX — на початку XX ст. назва «Україна» («україн­ці», «українська» мова) поширюється й узвичаюється на всіх землях, які офіційно називалися Малоросією, а українці — малоросами на сході й русинами на заході. Офіційно ж Малоросія стала називатися Україною після 1917 року. Українська літературна мова, якою ми користуємося сьо­годні, є однією зі старописемних мов індоєвропейської сім’ї. Вона успадкувала давньоруську писемність і в ранній період своєї історії продовжувала розвивати традиції літературної мови Київської Русі, скарби усної народної творчості та жи­вого мовлення українського народу. Вона формувалася наоснові говорів Середньої Наддніпрянщини, увібравши в себе чимало елементів, особливо лексичних, з інших говірок.

Зберігаючи багато в чому спільність із білоруською та російською мовами, українська систематично збагачува­лася розмовними елементами. Внаслідок цього утворила­ся староукраїнська книжна мова, яка вживалася в ділових документах, частково — у полемічних творах і наукових працях, наприклад «Лексикон славенороський» (1627 р.) П. Беринди.

У той же час розвивалася жива мова українського народу, струмені якої широко вливалися в літописи Самовидця, С. Величка, в драми М. Довгалевського та Г. Кониського, в полемічні твори І. Вишенського, в ліричні й сатиричні вірші Г. Сковороди, в поезії І. Некрашевича. Усе це підготувало грунт для виникнення нової української літературної мови на народній основі. Сталося це наприкінці XVIII ст., коли вийшла Вергілієва «Енеїда». І. П. Котляревський започаткував нову українську літературну мову, широко використовуючи в своїх творах багатство полтавських говорів і фольклору.

Важко переоцінити роль Т. Г. Шевченка в розвитку української літературної мови. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень словесно-художньої культури, заклав підґрунтя для розвитку в ній стильового розмаїття й мовного багатства сучасної української літературної мови.

У 20-х — на початку 30-х років XX століття в колиш­ній УРСР було здійснено чимало заходів, спрямованих на те, щоб подолати відставання в розвитку певних стилів української мови. Проте в роки сталінських реп­ресій, а ще більше в добу застою, українська мова знову була вилучена з багатьох сфер функціонування.

26 жовтня 1989 року було прийнято закон «Про надання українській мові статусу державної». Державність української мови підтверджена й 10-ю статтею Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року.

1. Складіть словосполучення з поданими паронімами:

ефективні використання ресурсів, - ефектний танець.

тактовний керівник. –тактичне міркування,

громадський рух− громадянський шлюб,

професійний підхід− професіональний фотоапарат,

військовий керівник –воєнний стан.

2. Виправити помилки:

Усі без виключення прийшли до поїзда.-винятка

Були там також студенти з других вузів.-інших

Треба вміти приміняти правила на практиці.-застосовувати

Письменники і поети не стояли осторонь.-

Завдяки повені загинули посіви на значних площах. - через

№14