Організація самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів. Розвиток творчого потенціалу майбутніх фахівців.

Ключові слова: самостійна навчально-пізнавальна діяльність; організація само- стійної роботи; підготовка фахівців у ВНЗ; особистісний, діяльнісний, компетентніс- ний підходи до організації самостійної роботи; інформаційно-комунікативні технології. Бурхливий розвиток науки, техніки і технологій, швидке зростання обсягу нової інформації, поява новітніх систем та засобів її отримання, обробки й збере- ження, підвищення суспільних вимог до підготовки фахівців, які повинні мати не лише широку теоретичну і практичну підготовку, а й уміють самостійно обирати шляхи і засоби у вирішенні поставлених завдань, зумовлює суттєві зміни в освітній діяльності. Відтак, у навчальному процесі вищої школи має передбачатися багато- аспектна самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів. Оскільки саме во- на формує потребу самостійно поновлювати свої знання, забезпечує високий рівень загальнокультурної та спеціальної підготовки випускників, зумовлює готовність майбутніх фахівців до професійного, компетентного входження в ринок праці з мі- цно сформованими потребами у постійній професійній самоосвіті та саморозвитку. Проблемам організації та здійснення самостійної роботи учнів і студентів присвячено чимало досліджень (О. Абдулліна, С. Архангельський, В. Бондарев- ський, В. Буряк, З. Вологодська, М. Гарунов, В. Граф, Н. Єрастов, У. Жарова, І. Ільясов, С. Кравченко, Р. Лозовська, В. Ляудис, М. Махмутов, О. Нільсон, Г. Новоселова, Р. Семенова, У. Сосновська, І. Унт, В. Чигринов та ін.). Для нашого дослідження особливе значення мають наукові доробки Л. Аристової, Є. Голанта, М. Данилова, Б. Єсипова, В. Козакова, І. Лернера, П. Підласистого, М. Скаткіна, А. Усової, Т. Шамової, в яких проблема організації самостійної роботи студентів вивчена на методологічному й теоретичному рівнях. Незважаючи на значну кількість праць щодо самостійної роботи учнів і студентів, високий ступінь розробленості зазначеного питання, залишається не- достатньо дослідженими проблеми зміни сутності, змісту, ролі та місця само- стійної навчально-пізнавальної діяльності студентів у навчальному процесі ви- щої школи на сучасному етапі її розвитку. З огляду на вищезазначене, мета статті полягає в обґрунтуванні особ- ливостей та умов організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності сту- дентів у сучасній вищій школі. Світові тенденції глобалізації, інформатизації, інтеграції, гуманізації та соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, визначили нові напрями розвитку освітньої галузі. Пріоритетом модернізації освіти в Україні визначено створення якісно нової школи – школи життєтворчості й самореаліза- ції особистості, в якій утверджуються потреби навчатися впродовж життя. Навчання студентів у ВНЗ розглядається як одна з детермінант розвитку особистості, що приведе оновлене суспільство до зростання рівня науки, культури і прогресу в цілому. Відтак, усвідомлення цього процесу потребує від викладачів вищої школи якісної підготовки майбутнього спеціаліста, що залежить, певною мірою, від ефективної організації самостійної навчальної діяльності студентів. Це зумовлюється передусім її провідним впливом на розвиток пізнавальної активнос- ті, механізмів самовдосконалення, особистісного розвитку, виховання відповіда- льності; формування професійно необхідних якостей; можливостями безпосеред- нього поєднання теоретичних завдань із власне практичною діяльністю. Аналіз літератури з проблеми дослідження дає змогу стверджувати, що у на- укових доробках використовуються як поняття “самостійна робота”, так і поняття “самостійна навчально-пізнавальна діяльність”. Ми погоджуємося з думкою М. Бородуліної, яка зазначає, що розуміння слова “робота” не як результату певної діяльності, а як процесу отримання певного результату, характеризує самостійну роботу в загальноприйнятому розумінні як самостійну навчальну діяльність. Об’єктом цієї діяльності є навчальні завдання. Однак це не означає, що “діяльність” і “робота” взаємозамінні. Поняття “діяльність” ширше і містить у собі поняття “робота” як інтегровану частину цілого, як конкретний вид діяльності [2, с. 3–9]. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність передбачає наявність: − мети, що стимулює до цілеспрямованої, змістовної навчально- пізнавальної діяльності; − інтересів, мотивів і мотивації до навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності; − активності у навчально-пізнавальній діяльності, зосередженості до опанування основ майбутнього фаху; − соціально-психологічної готовності до навчально-пізнавальної діяльності. Отже, у понятті “самостійна навчально-пізнавальна діяльність” закладено не лише зовнішні ознаки, а й внутрішні чинники діяльності студента: не лише засвоєння знань, умінь, навичок, а й обов’язкове їх перетворення та творче усві- домлене використання. Значення самостійної навчально-пізнавальної діяльності полягає в тому, що вона: − уможливлює здобуття значно більше знань, ніж у період аудиторної роботи; − передбачає різноманітність форм діяльності, каналів інформації, що зумовлює високий рівень засвоєння навчального матеріалу; − створює умови для переконань, мотивує до самоосвіти; − формує стійкі самоосвітні навички. Проблемі обґрунтування умов самостійної навчально-пізнавальної діяль- ності студентів присвячено певну кількість досліджень (С. Кустовський, В. Мороз, М. Смирнова, М. Солдатенко, А. Цюприн та ін.). Аналіз наукових праць дає змогу стверджувати, що умови самостійної на- вчально-пізнавальної діяльності можна поділити на дві групи: внутрішні та зовніш- ні. До внутрішніх варто зарахувати: позитивну мотивацію студентів до навчання, стимулювання професійного інтересу, здатність студентів до самостійної діяльнос ті, створення престижу самостійного пошуку знань, рівень знань, умінь, навичок студентів тощо. Зовнішніми умовами, на нашу думку, є: надання студентам профе- сійно орієнтованої інформації, раціонально вибраний зміст, форми, способи само- стійної діяльності студентів, застосування проблемного навчання, кейс-методик, технології навчання у малих групах, новітніх інформаційних технологій, викорис- тання інтегрованого підходу, ресурсне забезпечення самостійної діяльності тощо. Розглянемо деякі з названих умов самостійної навчально-пізнавальної дія- льності студентів. Позитивна мотивація студента до самостійної діяльності виникає внаслі- док усвідомлення суперечності між знаннями, уміннями, навичками, якими вже володіє студент, та необхідністю набуття нових, більш глибоких і фундамента- льних, що забезпечує його включення в процес активного учіння і збереження активності на всіх етапах навчальної діяльності. З огляду на дослідження проблеми мотивів і мотивації в психології, можна стверджувати, що у розумінні цих категорій відсутня єдність. Проведений Е. Ільїним аналіз розуміння мотиву в психології дав йому змогу виокремити такі підходи до трактування цього поняття: мотив як властивість особистості, риси характеру; мотив як спонукання; мотив як намір; мотив як предмет задоволення потреби. Отже, дослідник робить висновок, що мотив слід розглядати як складне інтегральне психологічне утворення, котре включає в себе потребу, ідеальну ме- ту, спонукання і намір. Питанню формування мотивів учіння як стратегії й тактики в навчанні присвячено дослідження В. Паламарчук. Учена довела, що ефективність і харак- тер розумової діяльності залежить від характеру мотивів, включених у цю діяль- ність. Репродуктивному рівню властиві прагматичні мотиви, ситуативний інте- рес. На конструктивному і творчому рівнях вирішальними є різноманітні пізна- вальні та соціальні мотиви, які є джерелом пізнавальної діяльності школяра. Мо- тиви самі зароджуються і формуються в діяльності. Формування позитивної мотивації до самостійної навчальної діяльності перетворює студента в суб’єкт навчання, сприяє розвитку його професійних ін- тересів. Запорукою успішного розвитку професійних інтересів студентів є їх ак- тивна творча навчальна діяльність. Активність є невід’ємною, необхідною умо- вою самостійності. Це, у свою чергу, зумовлює здатність студента до самостійної навчальної діяльності, яка передбачає: 1) наявність особливим чином організованих предметних знань, які мо- жуть бути використані як засіб здобуття нових знань; 2) володіння способами оперування знаннями як засобами здобуття нових знань; 3) бачення студентами, з одного боку, цілісності знань із дисципліни, з іншого – цілісність знань з усіх дисциплін, взаємозв’язків цих знань; 4) уміння ставити і вирішувати завдання; 5) наявність у студента стійких навичок виходу в рефлексивну позицію щодо здійсненої навчальної діяльності, виявлення в ній ускладнень, вироблення засобів і способів їх подолання; 6) наявність достатньо розвинутого механізму самовизначення.