Історія розвитку побутового жанру в живописі

Побутовий жанр - присвяченого зображення сучасного життя людей: побуті, праці, спорту, відпочинку - усього, з чого складається наше щоденне життя. У картині побутового жанру зображення людей може бути і буває не менш індивідуалізованим, ніж в портреті, однак завдання художника тут принципово інша: тут важлива не певна особистість дійсно існуючої людини, а образ - тип, типовий характер, представлений в типових життєвих обставинах. І образи людей і обставини їх зустрічі на полотні можуть бути вигаданими, але важливо, щоб вони справляли враження життєвої правди.

Побутовий жанр в живописі пройшов великий шлях від буйних селянських танців Пітера Брейгеля і нехитрих побутових сценок в затишних будиночках бюргерів в картинах голландців до викривальних картин Федотова і Перова, соціально-драматичних епопей Рєпіна, захоплюючи все нові сторони життя, поглиблюючи ідейний зміст і збагачуючи живописно образні засоби. Картини побутового жанру різних епох, ще більше, ніж портрети, відрізняються один від одного своїм змістом, і все ж їм притаманний в чомусь загальний підхід до життя. Здається, що спільного може бути між хлопчиськом, пускає мильні бульбашки, в той час коли його мати стирає в балії білизну на кухні, і драматичною сценою повернення революціонера із заслання (Шарден " Працівник" і Рєпін " Не чекали"), або між прогулянкою в автомобілі по Москві і зустріччю солдата, який повернувся з війни (Піменов " Нова Москва" і Костецький " Повернення"). У названих картинах різних епох і навіть однієї епохи зображені зовсім різні, навіть незрівнянні сторони життя, і тим не менше їм властиво загальне - всі вони зображують типові характери сучасників художника в типових обставинах, всі вони справляють враження подій, взятих з життя, написаних прямо з натури.

Побутовий жанр не обмежується зображенням побуту у вузькому сенсі цього слова, він охоплює і особисту, і суспільне життя сучасників. У радянському живопису головною тегою і побутового жанру стала тема праці і відпочинку, тема нового, що народжується в житті і в самій людині. У цьому полягає, власне кажучи, головне завдання жанриста - побачити і виразити нове. Навіть теми побутового живопису, які називають вічними, наприклад, " Дитинство", " Юність", " Старість", " Материнство" та інші теми, пов'язані з віковими етапами життя людини, навіть вони завжди наповнюються історичними особливостями сучасного суспільства, світовідчуттям сучасної людини. Тому зміст побутових картин завжди ново, якщо вони дійсно пов'язані з життям.

У побутових картинах основою сюжету найчастіше є ті чи інші взаємини зображених людей, їхніх характерів, образів, хоча істотна роль при цьому відводиться пейзажу, інтер'єру, речей, що оточують людину, все це не просто позначає обстановку і умови життя зображених персонажів, але художньо активно вливається в сюжетно-композиційне рішення полотна. Художній образ тут часто поєднує всі типи образного мислення живописця, хоча в картинах одних художників провідна роль належить одному або декільком з них. Наприклад, А. А. пластових притаманне загострене почуття мальовничій плоті зображеного, він впивається життєвої повнотою відчуття матеріальності, чуттєвої пів-нокровностью своїх сюжетів, по-своєму поетичних і красивих (" На току", " Полудень"). У С. А. Чуйкова поетичне початок, загальний настрій образу суворіше підпорядковує собі живописно-чуттєве відчуття, в його картинах трактування натури більш мальовничо узагальнена (" Киргизька сюїта", " Вечір"). У картинах А. А. Дейнеки на теми міського життя кидається в очі перш за все інтелектуально-композиційне початок, монументальність художнього образу, органічно пов'язана з сучасністю і новизною сюжетів (" Естафета", " Ковалі").

У побутовому жанрі загальний емоційний лад образу часто відрізняється інтимністю, ліричної задушевністю, іноді теплим або злим гумором. Пафос піднесеного, величного, гнівною сатири тут, як правило, не звучить в повний голос, а існує як образний підтекст картини. Втім в радянському жанрі в силу розширення його меж картинам нерідко властиво епічне начало, і весь лад образу наближається до c монументальних творів. Це особливо помітно в картинах епохи Великої Вітчизняної війни, коли героїка боротьби з ворогом на фронті і в тилу визначила героїчний пафос тим і побутової жанр перетворився у військово-героїчний жанр (С. В. Герасимов " Мати партизана", А. А. Пластов " фашист пролетів " і інші).

Що до давніх образів єгипетського живопису та дрібної пластики, вони висловлюють повсякденні мотиви праці, містять сімейні, любовні, театральні, карикатурні сценки. Пліній Старший писав у своїй «Природній історії» про існування особливих художників, які займалися зображенням крамничок цирульників та шевців.

Побутовий жанр в живописі раннього християнства. Зачатки нової релігії розвивалися у ворожій атмосфері, ховаючись в катакомбах і користуючись таємними шифрами. Побутовий жанр в образотворчому мистецтві того періоду теж спирався на таємну символіку – картини з рибною ловлею розповідали про хрещення, сценки з будівництвом натякали на створення церковних громад, а веселе застілля покликане було відобразити блаженство душ у райської обителі. Саме з перших християнських мотивів напрямок перейшло в середньовічне мистецтво, де подібні зображення стали використовуватися на колонах і в текстах манускриптів. Крім того, в архітектурі того часу теж широко застосовувався побутовий жанр – приклади можна побачити в кам'яних візерунках готичних соборів, що зображують дроворубів і пастухів, виноробів і пекарів. Такі сценки наочно ілюстрували хід земного часу, наповненого повсякденними справами.

Розвиток напряму в епоху Відродження. На початку п'ятнадцятого століття побутовий жанр в живописі доповнився особливим смисловим спрямуванням. Художники почали зображати карнавальні та весільні обряди, а також сцени, присвячені життя різних станів. Як і в колишні часи, кожну деталь живописці прагнули наповнити символізмом. Свічки були зазначенням на людське життя, квіти і фрукти – на родючість, птахом у клітці зображували дівочу цнотливість, а мітла була способом позбутися не тільки від сміття, але і від злих духів. Кожна річ і подія залучалися до свого роду театральне дійство. Але всі ці іносказання поєднувалися з граничним реалізмом і розповідали про правду життя. В центрі уваги були не релігійні ідеї, а люди і їх земний світ у всіх його подробицях. Особливо помітна переоцінка цінностей в появі ринкових сценок. Замість євангельських епізодів художники побутового жанру розповідали про селян, надихаючись плодами матері-Природи і її нескінченною енергією. Такий настрій помітно в полотнах Пітера Брейгеля Старшого, Веласкеса, Вермеєра і Караваджо. Самі нижчі стани зображувалися з любов'ю і чарівністю, яких не було в мистецтві раніше.

Побутовий жанр в часи Просвітництва. Незважаючи на всю мальовничість, картини епохи Відродження несли в собі і деяку дидактичність. Саме тому до початку Просвіти побутовий жанр в образотворчому мистецтві починав зживати себе. Мотиви про те, що пиячити і плутовати погано, а жити в спокої сімейного побуту – добре, стали зовсім святенницькими і знецінили цей напрямок. Тим не менш, на початку дев'ятнадцятого століття світові, і в тому числі і російські, художники побутового жанру повернули йому колишній авторитет. Наприклад, живописець Олександр Іванов своєю картиною «Явлення Христа народу» втілив деякі важливі ідеї цього напряму. Картини Венеціанова зображували соціальні недуги з приголомшливою емоційністю і без зайвого святенництва, в жанрі критичного реалізму не поступаючись літературних шедеврів Федора Достоєвського. Сам письменник зазначав, що історичні живописці зображують те, що знають як трапилося, а жанристи – виступають очевидцями показаних подій.

Салонний живопис. До кінця дев'ятнадцятого століття жанру знову довелося зіткнутися із занепадом. Салонні картини низводили образи до рівня порожніх сюжетів, милих пліток. Але незабаром побутовий жанр в образотворчому мистецтві знову повернувся на колишній рівень – виникнення імпресіонізму повернуло йому значення. Швидкоплинні моменти, майстерно помічені художниками, були наповнені змістом не менше, ніж великі історичні полотна, повертаючи повсякденності її значимість. Казкові легенди, побутової символізм – ось чому була присвячена тематична картина. Побутовий жанр представили такі майстри, як Петров-Водкін, Борисов-Мусатов, Ходлер і Сегантіні. Лірично-сумні моменти життя представляв Корін, а в картинах Кустодієва повсякденне існування поставало в ярмарковому, строкатому втіленні.

Побутовий жанр в двадцятому столітті. Нова епоха принесла художнього напряму неймовірна різноманітність видів. З'явилися плакати образи, іронічні спостереження і філософські роздуми. Побутовий жанр в образотворчому мистецтві став універсальним способом зобразити життя у всій повноті, включаючи свята, сцени дитинства або старості, картини, повні реалізму. У полотнах оспівувався мирний труд. На контрасті з псевдомонументальными полотнами, популярними в силу політичної ситуації, невибагливе відображення побуту викликало природну симпатію. До кінця двадцятого століття в жанрі з'явилися енергійні, темпераментні картини, відмінно відображають дух часу і разом з тим збагачують традицію, зберігається з середньовіччя

Висновок

Сцени повсякденного життя надихали людей ще в давні часи. Тоді мистецтво було способом взаємодії з навколишнім світом, спробою посилити вплив магічних обрядів. Малюнки вражають своєю життєвістю і емоційністю. У кожного художнього напряму є свої прихильники і критики. Але побутовий жанр в образотворчому мистецтві посідає особливе місце – з ним пов'язано безліч забобонів, він приваблює глядачів цікавим сюжетом і нерідко буває розкритикований саме тому, адже декому це здається занадто дріб'язковим і анекдотичним. Деякі мистецтвознавці роками намагаються відповісти на питання про те, чи варто взагалі писати буденність. Тим часом художники продовжують використати побутовий жанр в живописі, а обивателі – радіти таким полотнам і з задоволенням купувати їх для інтер'єру.