Пейзаж як джерело естетичного світосприйняття

Пейзажний живопис в античному мистецтві був представлений ​ ​ досить незначно, так як головна роль в художніх композиціях відводиться навколишнього світу, а людям. Перші картини в пейзажному жанрі належать пензлю середньовічних китайським майстрів, які, проповідуючи даосизм, вважали себе частиною природи. Тому на передньому плані в їх роботах завжди присутні гори і річки, а людям відводилася другорядна роль.

Переосмислення ролі людини в світі і, зокрема, в образотворчому мистецтві, доводиться на ранній період епохи Відродження. Саме тоді в роботах італійських, нідерландських і французьких живописців значна роль відводиться живій природі. Однак широкоформатні пейзажні полотна не користуються популярністю, тому такі художники, як П'єро Делла Франческа, Джованні Белліні, Ян ван Ейк, П'єтро Лоренцетті і Доссо Доссі створюють мініатюри із зображенням мальовничих куточків природи, вузьких міських вуличок і будівель.

До середини 17 століття в цьому жанрі вже чітко простежується кілька напрямків, найпопулярнішими з яких є сільський і міський пейзаж. Але картини як і раніше виконуються в форматі мініатюри і використовуються в якості елементів декору особняків аристократії.

У період розквіту класицизму на картинах таких художників, як Нікола Пуссен, Харменс ван Рейн Рембрандт, Дієго Веласкес і Ян Ван Гойен пейзажу приділяється величезне значення. Але він все ще відіграє допоміжну роль і виступає в якості оформлення заднього плану композиції.

Розквіт пейзажного живопису припадає на середину 19 століття, коли даний жанр стає чільним у творчості французьких імпресіоністів. Якщо до цього моменту пейзаж, вже повністю сформувався як самостійний жанр образотворчого мистецтва, ілюструє духовне єднання людини і природи, то в роботах Клода Моне, Каміля Піссарро, Гюстава Моро, Едгара Деги і Поля Сезанна люди присутні крані рідко, так як порушують природну гармонію.

У російського живопису пейзажний жанр спочатку мав романтичну забарвлення, що підтверджують роботи таких відомих живописців, як Іван Айвазовський, Федір Матвєєв і Максим Воробйов. Однак уже в другій половині 19 століття в російській пейзажі чітко простежуються реалістичні тенденції. Картини Архипа Куїнджі, Олексія Саврасова, Федора Васильєва пронизані драматизмом і деякої безвихіддю, яка характеризує зміну пір року.

Безтурботність і безпосередність повертається в пейзажний жанр лише на рубежі 19 і 20 століть завдяки роботам Василя Полєнова, Івана Шишкіна, Миколи Реріха, Ісаака Левітана, Костянтина Коровіна та Ігоря Грабаря.

У 30-50-х роках 20 століття в цьому жанрі зароджується такий перебіг, як індустріальний пейзаж, найбільш яскравими представниками якого є Василь Яковлєв і Борис Ряузов.

Висновок

В цьому розділі ми розглянули розвиток пейзажного живопису, починаючи від самої давнини. Пейзаж по праву вважається найліричним жанром живопису. Уже в перші століття нашої ери зображеннями краєвидів природи прикрашали стіни не тільки жителів, а й культових споруд. Пейзаж був однією з різновидів релігійного живопису. В європейському живописі пейзаж виділився як самостійний жанр і придбав популярність під час активного розвитку промисловості, коли все більше людей переселялися в міста. Відірвавшись від рідної природи, вони тужили за її життєдайною силою та красою.