Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини і суспільства

В житті людини та її різноманітних об’єднань суттєво важливу роль відіграють не тільки знання, а й таке духовне утворення як світогляд. Воно тісно пов’язане із знаннями, але має інший зміст та інше призначення.

Світогляд – це система найбільш загальних знань і переконань людини щодо світу та свого місця у ньому. Основним питанням (і водночас проблемою) світогляду є питання про відношення людини до світу (відношення «людина — світ»). За допомогою світогляду суб’єкт здійснює своє самовизначення у довкіллі. І людина, і світ – явища поліморфні, різноаспектні.

Дане духовне утворення дозволяє дати відповідь на такі основні світоглядні питання:

1. 1. Хто є Я (Я як людина)?

2. 2. Що собою являє світ, в якому живе людина?

3. 3. Як людина ставиться до цього світу?

4. 4. Як світ ставиться до людини?

5. 5. В чому сенс людського життя (ради чого живе людина)?

Питання не прості. І хоча індивіди формулюють їх для себе далеко не щоденно, без пошуку відповіді на них прожити життя неможливо. Коротко проаналізуємо ці питання.

Питання перше: «Хто є Я (Я як людина)»? Впродовж власного життя індивід постійно змінюється і фізично, і духовно. Він має безліч різноманітних проявів власного Я: дитина своїх батьків; чоловік чи дружина; батько чи мама своїх дітей; учень; студент; фахівець, що працює у певному колективі; людина, яка захоплюється спортом; член певної політичної партії тощо. Дані прояви Я потребують час від часу певної інтерпретації, осмислення на рівні своєї свідомості. Це самоідентифікація особистості, визначення міри власної самореалізації, того, наскільки досягнуте нею співпадає з бажаним, очікуваним. Шукаючи відповідь на означене питання, людина намагається усвідомити свою суть і власне життя як цінність.

Питання друге: «Що собою являє світ, в якому живе людина»? Він, як і індивід, також має безліч власних проявів: флора, фауна, суспільство, студентські академічні групи, трудові колективи, етноси, конфесії, соціальні інститути, громадські рухи, політичні партії тощо. Впродовж життя у поліфонії існування свого Я індивід вписаний в означений світ, який в кожен конкретний момент заявляє про себе різними сторонами, аспектами свого буття. Для того, щоб з більшою або меншою мірою адекватності інтегруватись в це середовище, людина повинна зрозуміти його специфіку, закони функціонування, правила співжиття з іншими людьми. В смисловому полі питання, що розглядається, органічно поєднані пізнавальний і ціннісний моменти. Суб’єкт тут водночас і пізнає, і оцінює.

Питання третє: «Як людина ставиться до цього світу"? Ставлення (відношення) до будь-чого або будь-кого обов’язково передбачає оцінку того, що виступає в ролі об’єкта. В кожному конкретному випадку середовище, в якому суб’єкт здійснює власну життєдіяльність, має свою означеність. Оцінюючи його, суб’єкт формує власну позицію щодо сильних і слабких сторін мікро- і макросвіту, в якому протікає його життя. Ці оцінки можуть час від часу змінюватись. Основними проявами ставлення людини до світу виступають: позитивне, негативне та нейтральне ставлення. В залежності від об’єктивних обставин та низки суб’єктивних чинників ці варіанти можуть набувати максимального або мінімального потенціалу.

Питання четверте: «Як світ ставиться до людини»? Форм такого ставлення (відношення) існує безліч – від максимальної підтримки індивіда до намагання його знищити. Все залежить від історичного часу, конкретних життєвих обставин, міри гармонізації чи навпаки – зіткнення інтересів різних суб’єктів та багато ін. Всі суб’єкти з більшою або меншою увагою відслідковують характер ставлення найближчого і більш віддаленого довкілля до себе. З радістю сприймають прояви справедливості у цьому ставленні і різко негативно реагують на несправедливість. Оцінка людиною світу, в якому вона живе, відіграє надзвичайно велику роль у тому, наскільки вона готова його захищати або ж цілеспрямовано руйнувати.

Питання п’яте: «В чому сенс людського життя (ради чого живе людина)»? Вищеназвані чотири світоглядні питання специфічно концентруються у даному питанні. Це пов’язано з тим, що сформульовані індивідом відповіді на них дозволяють йому виробити власну позицію з приводу того, наскільки його життя відповідає власним ціннісним орієнтирам, баченню того, яким воно мало б бути. І хоча дати чітку, а тим паче однозначну відповідь на питання ради чого живе людина не просто складно, а в багатьох випадках просто неможливо, кожен індивід намагається знайти якщо не довготривалі, то хоча б тимчасові орієнтири та цінності, які наповнюють його життя певним смислом. Відсутність таких орієнтирів та цінностей призводить до того, що життя перетворюється в просте існування. Нерідко така ситуація закінчується самогубством.

Світогляд – доволі складне духовне утворення, що має певну структуру. Умовно в цій структурі можна виділити три рівні та три змістовні блоки.

Рівнями структури є світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Перші два пов’язані з відтворенням світу у свідомості людини за допомогою чуттєвих форм відображення – відповідно відчуття і сприйняття. Домінування чуттєвості на дозволяє людині належним чином проаргументувати власні судження та висновки світоглядного характеру. Основні варіанти світоглядної позиції індивіда знаходять втілення у даному випадку в твердженнях: «подобається», «не подобається», «сприймаю», «не сприймаю», «підтримую», «не підтримую», «схвалюю», «засуджую». Ні рівні світорозуміння ситуація кардинально змінюється. Відтворення дійсності тут відбувається за допомогою раціональних форм відображення – поняття, судження, умовиводу, ідеї та ін. Світоглядна позиція суб‘єкта тут відповідним чином аргументується. Міра такої аргументації досить сильно залежить від обсягу та глибини знань, якими володіє суб’єкт.

Змістовними блоками світогляду виступають світоглядні знання, світоглядні переконання і світоглядні принципи. Ці утворення внутрішньо взаємопов’язані між собою. Від міри цього зв’язку залежать цілісність світогляду та його стійкість.

Далеко не всі знання, які має індивід, включаються в його світогляд – лише ті, що впливають на самовизначення людини у світі, допомагають їй у пошуку відповідей на питання, що мають світоглядний характер. Ці знання мають різну природу – буденно-практичну, наукову, естетичну, філософську та іш. Їх призначення – допомогти індивіду осмислити відношення «людина — світ», сформувати у нього уявлення і розуміння про специфіку довкілля, в якому протікає його життя, та усвідомити своє місце у цьому довкіллі.

Світоглядні переконання – змістовне та ідейне ядро світогляду. Це один із проявів свідомості суб’єкта, сутнісною ознакою якого є його впевненість у істинності знань, якими він користується, та правильності обраних шляхів для досягнення поставленої мети. В переконанні внутрішньо поєднуються три компоненти – пізнавальний, емоційний та поведінковий. Певна частина знань, якими володіє людина, за відповідних умов може трансформуватись в її переконання. Переконання – це те, що суб’єкт послідовно захищає і відстоює як в процесі спілкування з іншими людьми, так і у власній практичній діяльності. Міра співпадання переконань і вчинків людини у кожному конкретному випадку різна.

Світоглядні принципи – своєрідний синтез світоглядних знань і світоглядних переконань. В них світогляд знаходить концентроване втілення. Це та основа, яка не тільки визначає, а й зумовлює характер і напрям поведінки людини в різноманітних життєвих ситуаціях, в яких феномен світогляду представлений більшою або меншою мірою. Світоглядні принципи визначають, встановлюють межу допустимого компромісу в діалозі з іншими людьми з питань і проблем, що мають світоглядний характер. Важливо пам’ятати: якими б не були у суб’єкта світоглядні принципи, важливо в думках і особливо у вчинках послідовно дотримуватись світоглядної толерантності.

Можна говорити про різні види світогляду – буденний і теоретичний, індивідуальний і груповий.

В історичному плані виділяють основні історичні типи світогляду:

– міфологічний;

– релігійний;

– філософський.

Кожен із типів світогляду є розвернутим проявом відповідних історичних форм духовно-практичного освоєння людиною світу: міфології, релігії і філософії.