Норми радіаційної безпеки

Основними нормативними документами, що регламентують допустимі рівні іонізуючого випромінювання, являються “Норми радіаційної безпеки НРБ-76” і “Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань” (ОСП – 72/80).

Згідно НРБ-76 люди, що опромінюються, підрозділяються на наступні категорії: А – персонал, професіональні працівники, люди, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань; Б – обмежена частина населення, люди, які не працюють безпосередньо з джерелами випромінювання, але по умовам проживання чи розміщення робочих місць можуть піддаватися впливу опромінення; В – населення області, краю, республіки, країни, тобто все інше населення.

Крім того, у порядку зменшення чутливості до іонізуючих випромінювань встановлені три групи органів, опромінення яких спричиняє найбільші збитки здоров’ю:

І – все тіло, гонади, червоний кістковий мозок;

ІІ – щитовидна залоза, м’язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока;

ІІІ – шкіра, кісткова тканина, кисті рук, передпліччя, стопи ніг.

В якості основних дозових обмежень в залежності від групи критичних органів для категорії А встановлюється за рік гранично допустима доза (ГДД), а для категорії Б – границя дози (ГД).

ГДД характеризує найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яка при рівномірній дії на протязі 50 років не викличе в стані здоров’я персоналу та його потомства неблагополучних змін, які виявляються сучасними методами.

ГД встановлюється менше ГДД для запобігання необґрунтованого опромінювання людей категорії Б.

Значення ГДД і ГД для зовнішнього і внутрішнього опромінювання згідно НРБ-76 приведені в табл. 7.1.

Таблиця 7.2

Допустимі дози зовнішнього і внутрішнього опромінювання

Генетично значима доза зовнішнього та внутрішнього опромінення, що отримується населенням у цілому від усіх джерел опромінення, не повинна перевищувати 5 бер за 30 років. У цю дозу не входять можливі дози опромінення, обумовлені медичними процедурами та природнім радіаційним фоном.

При роботі з установками, що використовують рентгенівське випромінювання (для рентгенівського аналізу, дефектоскопії та хімічного чи біологічного експериментів), нормується відповідно ГОСТ 12.2.018 – 076 потужність експозиційної дози (Р_експ) наступним чином: на робочих місцях; біля опорних стінок, пультів і флюоресцуючих екранів зі сторони робочих місць персоналу – ; на віддалі 5 см від корпуса апарату: при закритому вікні апарату – ; при роботі електронних ламп – ; біля відеоконтрольного обладнання телевізійної системи на боці, який звернений до оператора – .

Для установок, в яких рентгенівське випромінювання являється побічним фактором – рентгенівське випромінювання при цьому не використовується (високовольтні лампи, мікроскопи, осцилографи, електронно-променеві установки для плавлення, зварювання і інших видів електронної обробки металів), нормується потужність експозиційної дози. В любій точці простору на віддалі 5 см від корпусу установки (захисту електронно-вакуумного приладу) в залежності від тривалості робочого тижня допустимі значення Р_експ складають: при 41 год/тижд. – ; при 36 год/тижд – 0, 18∙ 10^-10 Кл/(кг∙ год) (0, 252 мР/год)