Види і форми іноземних інвестицій. Оцінка іноземних інвестицій

Під видами іноземних інвестицій український законодавець розуміє види майнових цінностей (майна), які можуть виступати іноземними інвестиціями (ст. 391 ГК, ст. 2 Закону “Про режим іноземного інвестування”).

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

1) іноземної валюти, яка згідно з Класифікатором іноземних валют та банківських металів, затвердженим постановою Правління НБУ від 4 лютого 1998 р. №34, визнається вільно конвертованою, широко використовується для платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу, і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну (1 група Класифікатора) (п. 1.3 Положення про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженого постановою Правління НБУ від 10 серпня 2005 р. №280).

Порядок іноземного інвестування у іноземній валюті врегульований розділом ІІ Положення про порядок іноземного інвестування в Україну.

2) валюти України: а) при реінвестиціях в будь-які об’єкти інвестування за умови сплати податку на прибуток (доходи); б) при первинному інвестуванні, якщо валюту України придбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України або одержано іноземним інвестором як прибуток (дохід) внаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україні (п. 1 Указу Президента України від 7 липня 1998 р. №748/98 “Про деякі питання іноземного інвестування”); в) при вкладенні коштів в об’єкти приватизації за умови подання державним органам приватизації відомостей про джерела надходження таких коштів (п. 2 ст. 21 Закону України від 19 лютого 1997 р. “Про приватизацію державного майна);

3) будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;

4) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав щодо юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн, виражених у конвертованій валюті;

5) грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

6) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні;

7) прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

8) інших цінностей відповідно до законодавства України.

Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно законом (ч. 2 ст. 391 ГК).

Обмеження юридичних можливостей здійснення іноземних інвестицій у певних видах можуть:

а) випливати з правил щодо оборотоздатності окремих видів майнових цінностей, закріплених в ЦК України. Відповідно до ст. 178 ЦК, об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об’єктів, вилучених з обороту, та обмежено обороноздатних об’єктів встановлюються законом. Такі об’єкти передбачені, зокрема, ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. “Про підприємництво”[64], Законом України від 8 лютого 1995 р. “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, Законом України від 15 лютого 1995 р. “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”, а також Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р., якою визначено перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України;

б) встановлюватися законами, що регулюють здійснення інвестиційної діяльності в окремих формах. Так, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України від 19 вересня 1991 р. “Про господарські товариства”, забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу; згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України від 15 березня 2001 р. “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), початковий статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду формується лише за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об’єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Спеціальним законодавством закріплені функціональні класифікації інвестицій. Так, Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п. 1.28 ст. 1) для цілей оподаткування поділяє інвестиції на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під капітальною інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом.

Під фінансовою інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції згідно з зазначеним Законом поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція – це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Портфельна інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Під реінвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Валютне законодавство так само оперує поняттями “прямі” та “портфельні” інвестиції, застосовуючи їх виключно до інвестицій у грошовій формі та вкладаючи у них дещо відмінний зміст. Так, вже згадуване Положення НБУ про порядок іноземного інвестування в Україну визначає портфельну інвестицію як операцію, яка передбачає придбання цінних паперів, їх похідних та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку; пряму інвестицію – як операцію, яка передбачає придбання об’єктів нерухомого та рухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав, а також внесення коштів і майна до статутного фонду (статутного капіталу) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані цією юридичною особою. Відмінності правового режиму прямих та портфельних інвестицій пов’язуються з тим, що останні здійснюються за участю торговців цінними паперами.

Формами здійснення іноземних інвестицій згідно з українським законодавством (ст. 392 ГК, ст. 3 Закону “Про режим іноземного інвестування”) є правові способи, за допомогою яких здійснюється іноземне інвестування. До форм здійснення іноземних інвестицій належать:

1) часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність майна (капіталу) діючих підприємств повністю;

3) придбання незабороненого законами України нерухомого чи рухомого майна.

Слід мати на увазі, що нерухоме або рухоме майно не завжди придбавається саме у зв’язку зі здійсненням інвестиційної діяльності. Відтак іноземне інвестування має місце лише тоді, коли майно придбавається іноземним інвестором для його господарського використання з метою отримання прибутку та/або іншого корисного ефекту самим інвестором чи іншим суб’єктом інвестиційної діяльності;

4) придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

5) придбання інших майнових прав;

6) господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції відповідно до Закону України від 14 вересня 1999 р. “Про угоди про розподіл продукції”;

7) в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарювання України.

Узагальнюючи вищенаведені законодавчі положення, у юридичній літературі виділяють дві основні форми іноземного інвестування: корпоративну та договірну [65].

Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законом (ч. 2 ст. 392 ГК).

Юридичні можливості здійснення іноземних інвестицій у певних формах можуть обмежуватися:

а) заборонами або обмеженнями щодо діяльності іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях народного господарства або в межах окремих територій України виходячи з інтересів національної безпеки України (ч. 4 ст. 394 ГК);

б) заборонами або обмеженнями щодо інвестування в певні об’єкти. Так, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Обмеження у зв’язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні встановлюються відповідно земельним та іншим законодавством України(ч. 3 ст. 392 ГК).

Іноземні інвестиції у негрошовій формі, які вкладаються в об’єкти інвестиційної діяльності на території України, підлягають оцінці відповідно до ст. 393 ГК та ст. 5 Закону “Про режим іноземного інвестування”.

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Оцінка іноземних інвестицій проводиться у відповідності з вимогами, визначеними ст. 2 Закону України “Про режим іноземного інвестування”.

У випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін оцінка іноземних інвестицій повинна проводитися відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. “Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні” (ст. 7 Закону). Правила торгівлі іноземною валютою, затверджені постановою Правління НБУ від 10 серпня 2005 р. №281, передбачають обов’язкове подання оригіналу або засвідченої у встановленому порядку копії звіту про оцінку (акта оцінки) майна, складеного суб’єктом оціночної діяльності, що є таким відповідно до Закону “Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні”, для купівлі (обміну) іноземної валюти з метою повернення іноземних інвестицій, а також доходів, прибутків, інших коштів, одержаних від інвестиційної діяльності в Україні, у таких випадках:

а) за портфельними інвестиціями (крім операцій з облігаціями внутрішньої державної позики) у разі повного або часткового припинення володіння іноземним інвестором цінними паперами, емітованими резидентами, а також повного або часткового повернення доходів, прибутків, інших коштів, одержаних від володіння іноземним інвестором цінними паперами, емітованими резидентами (визначенню підлягає ринкова вартість цінних паперів, строк між датами оцінки та поданням заявки на купівлю іноземної валюти має становити не більше 30 календарних днів);

б) за інвестиційними операціями щодо повного або часткового повернення резидентом у грошових коштах майнової іноземної інвестиції, у тому числі здійсненої за договорами про спільну діяльність без створення юридичної особи (оцінці підлягає майнова інвестиція на час її внесення, у разі повернення доходів (прибутків) звіт або акт не подається);

в) для повернення резидентом на рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку коштів в іноземній валюті з рахунку для здійснення спільної інвестиційної діяльності (оцінці підлягає майнова інвестиція на час її внесення).