Класифікація та типологізація видань

Звісно, класифікаційні ознаки видань від­різняються. Спільність творів друку одного виду літера­тури визначається соціальною функцією. Виділити соціальну функцію дозволяють такі ознаки [48, с.186]:

-сфера громадського життя, що характери­зує даний твір друку (виробництво, наука, освіта, система суспільного виховання тощо);

-цільове призначення (реклама, вихован­ня, навчання, інформація, твердження науко­вих ідей, естетична насолода, довідка тощо);

-читацьке призначення (розрізнення читачів за віком, статтю, родом занять, загальною і спеціальною підготовкою).

За цими ознаками сукупність творів друку в одному виданні класифікується на: суспільно- політичні (інформаційні та аналітичні), нау­ково-дослідні, науково-популярні, навчальні, виробничі, офіційно-нормативні (докумен­тальні), довідкові, художні та ін. Звичайно, складові елементи відрізняються для кожного з цих видів. Частиною таких творів друку є публікації. У книгознавчих і журналістико-знавчих дослідженнях термін " публікація" вживається у значенні " процес і результат опублікування документів", тобто окремий твір друку, документ, опублікований у ви­гляді окремого видання або його частини [50, с.130].

Але важливий не лише вид літератури, а й вид видання. Під видом видання розуміють таку сукупність творів друку, що відрізня­ється, крім перерахованих функціональних особливостей, характерних для виду літерату­ри, такими ознаками:

-форма матеріалізації (словесна, графічна, змішана словесно-графічна, нотна);

-матеріальний носій цієї форми (книга, брошура, листівка, листове видання, картка і т. п.);

-утилітарне цільове призначення чи спосіб користування (суцільне читання, вибіркове читання, наведення довідки, читання за сто­лом, у бібліотеці, польових умовах, перегляд, читання-гра тощо);

-комерційні чи видавничі завдання (деше­ве видання, подарункове, розкішне, суве­нірне, розраховане на тривалий чи малий термін користування).

Визначення класифікаційних критеріїв видів видань — важливе завдання науки і практики. Його можна виконати за допомо­гою типологічної класифікації. О. Гриценко доводить: " типологічні класифікації охоплюють, як правило, не весь клас доку­ментів, а певні підкласи, з обумовленими ме­жами. У багатьох випадках в існуючих типо­логічних класифікаціях документа не витри­мується вимога єдності підстави поділу" [30, с.267]. Те саме стосується класифікації дру­кованих видань. Використання системного підходу, критичний аналіз існуючих наявних поглядів дають можливість послідовно роз­глянути періодичне видання у різних аспек­тах його функціонування в суспільстві, вия­вити і проаналізувати типологічні ознаки.

Якщо відштовхуватися від ДСТУ 3017-95, то критеріями класифікації всієї видавничої продукції є: цільове призначення; аналітико-синтетичне перероблення інформації; інфор­маційні ознаки; матеріальна конструкція; об­сяг; склад основного тексту; періодичність; структура. Відповідно до класифікації у бі­бліографії документи розділяють за природою знаків, що використовуються, на [19, с.32]:

-кодовані: текстові (опубліковані та неопубліковані); ідеографічні; аудіальні (запис мови); машинозчитувальні;

-некодовані: іконічні; тривимірні; ауді­альні (крім запису мови).

Але така класифікація не може бути засто­сована для класифікації періодичних видань, адже не дотримується єдність поділу. При­міром, некодовані іконічні документи викону­ються знаками, що імітують позначувані об'єкти (малюнки, фотографії, кінофільми, діапозитиви), а також аудіальні документи (в тому числі запис музики). Хоча будь-який за­пис — це вже кодування інформації. І некодованими є тільки предмети реального світу, природи чи людської культури.

Періодичні видання в класифікації від­різняються від інших друкованих видань саме за принципом їх випуску — в певні проміжки часу. Колись вони навіть називалися " пого­динні видання", тобто видання, що виходять безупинно. Саме тому ця первинна ознака суттєво впливає на зміст (предмет та тему викладу) видання. Адже інформація на одну тему, наприклад, у щоденній газеті та науко­во-популярному журналі відрізняється.

Кожне періодичне видання є системою зі своїми специфічними ознаками. Спробуємо виділити найважливіші підстави поділу періодики як виду ЗМІ (критерії):

-цільове або функціональне призначення — очікуваний результат, на досягнення якого спрямований зміст;

-зміст або тематика — характер інформації;

-читацьке призначення — категорії читачів, яким адресоване видання;

періодичність — частота виходу;

-місце і сфера розповсюдження — регіо­нальні особливості, широта охоплення ауди­торії;

-спосіб викладу матеріалу — візуальні і літературно-текстові прийоми.

Кожен з цих критеріїв може бути взяти за основу при виділенні об'єкта дослідження, а інші критерії будуть формувати підвиди. Так, наприклад, об'єктом можуть бути регіональні видання, або тижневики, або жіночі періо­дичні видання. При цьому системний розгляд усіх критеріїв у сукупності (у визначеній послідовності) дає можливість окреслити ці­лісну картину щодо об'єкта дослідження.

Без сумніву, найважливішою системною ознакою є цільове (функціональне) призна­чення, яке може бути досить різноманітним:

-інформування;

-аналітика;

-навчання (освіта);

-наука;

-виховання;

-організація дозвілля;

-практичні поради;

-пропагування (реклама).

Цільове призначення найбільш універ­сально характеризує суть видання, його ха­рактер, призначення, визначає читацьку аудиторію, у ньому закладено мету видання та його завдання, що і відбивається у кон­цепції. Можна стверджувати, що будь-яка класифікація без цільового призначення буде неповною і недостатньо аргументованою. Вплив на читацьку аудиторію виявляється відповідно до віку, статі, роду діяльності читача, його кваліфікаційного рівня.

Цільовим призначенням визначається тема­тика (зміст, характер інформації), способи по­дання матеріалів, тобто способи реалізації ці­льової функції, і, зрозуміло, обирається група читачів, яким видання адресоване, тобто їх " адресність". Тематичне наповнення й цільо­ве призначення є рівноправними, взаємодо- повняльними ознаками. Залежно від постав­леного завдання в одних випадках цільове призначення є найголовнішим, в інших — го­ловною ознакою стає зміст видання, його те­матика. Наприклад, за цільовим призначен­ням видання є науковим, а його тематика — медицина, фізичні науки тощо. З іншого бо­ку, якщо тематика — медицина, за цільовим призначенням видання може бути науковим, рекламним, практичним.

Періодичні видання за змістом умовно мож­на поділити на такі підвиди:

-універсального змісту (так звані life-style):

- суспільно-політичні, інформаційні, аналітичні;

-тематичні для масового читача: науково-по­пулярні; спортивні; ділові, економічні; авто­мобільні; комп'ютерні; про здоровий спосіб життя; про культурне життя (театри, музеї, виставки, клуби тощо); присвячені астрології, окультним наукам, фантастиці; еротичні;

-тематичні для фахівців (наукові, галузеві);

-розважальні (для організації дозвілля): рибальство, охота; туризм; кіно і телебачен­ня; гумористичні (сатиричні);

-виробничо-практичн;

-культурно-освітні: літературно-художні; мистецькі, культурологічної тематики; крає­знавчі, історичні; з дизайну та архітектури; екологічні, про рослини і тварин; для певних вікових чи тендерних груп (дітей, молоді та підлітків, жінок та інші); релігійні;

-рекламні: для безробітних; торговельні; промислові (обладнання й інструменти);

-реферативні.

За місцем випуску і сферою розповсюджен­ня видання розрізняються відповідно до ДСТУ 3017-95 на:

-загальнодержавні; ре­гіональні та Автономної Республіки Крим; місцеві (у межах однієї області, міста, району, установи); такі, що розповсюджуються за кордоном; міжнародні бренди.