Випробування на чистоту

Тонкошарова хроматографія

Випробовуваний розчин. До 1.0 г здрібненої на порошок сировини (355) (2.9.12) додають 5 мл метанолу Р, на­ грівають до кипіння зі зворотним холодильником про­тягом 10 хв, охолоджують і фільтрують.

Розчин порівняння. 2.0 мг рутину Р і 2.0 мг гіnерозиду Р розчиняють при нагріванні у 1О мл метанолу Р. На лінію старту хроматографічної пластинки окремо смугами наносять по 10 мкл кожного розчину. Плас­тинку поміщають у камеру із сумішшю розчинників: кислота мурашина безводна Р ˗ вода Р ˗ метилетилке­тон Р ˗ етилацетат Р (10: 10: 30: 50). Коли фронт роз­чинників пройде 15 см від лінії старту, пластинку виймають із камери, сушать на повітрі, обприскують розчином 10 г/л дифенілборної кислоти аміноетилового ефіру Ру метанолі Р, потім розчином 50 г/л макроголу 400 Р у метанолі Р, сушать на повітрі протягом 30 хв і переглядають в УФ-світлі за довжини хвилі 365 нм. На хроматограмі розчину порівняння мають виявля­тися: у нижній третині ˗ зона жовтаво-коричневої флуоресценції, відповідна рутину, у центральній тре­тині ˗ зона жовтаво-коричневої флуоресценції, відпо­відна гіперозиду. На хроматограмі випробовуваного розчину не мають виявлятися інтенсивні зони зеленувато-жовтої або оранжево-жовтої флуоресценції між зонами диглікозилфлавонів та ізоорієнтину (Р. coerulea та Р. edulis).

Загальна зола (2.4. 16). Не більше 1 3.0 %.

Втрата в масі при висушуванні (2.2.32). Не більше 1 0.0 %. 1.000 г здрібненої на порошок (355) (2. 9. 12) сировини сушать при температурі 105˚ С протягом 2 год.

3.2 Кількісне визначення

Вихідний розчин. 0.200 г здрібненої на порошок сировини (250) (2. 9. 12) поміщають у круглодонну колбу місткістю 100 мл, додають 40 мл спирту(60 %, об/об) Р, нагрівають у водяній бані при температурі 60˚ С зі зворотним холодильником протягом 30 хв, енергійно струшуючи, та охолоджують. Одержану суміш фільтрують крізь тампон із вати у колбу місткістю 100 мл. Пе- реносять тампон із вати до залишку у круглодонну кол­бу, додають 40 мл спирту (60 %, об/об), знову нагрівають у водяній бані при температурі 60˚ С зі зво­ротним холодильником протягом 10хв і охолоджують. Одержану суміш і перший фільтрат із колби місткістю 100 мл фільтрують крізь паперовий фільтр у мірну кол­бу місткістю 100 мл і доводять об'єм розчину тим са­мим розчинником до 100 мл, обполіскуючи колбу, круглодонну колбу та фільтр. Випробовуваний розчин. 5.0 мл вихідного розчину по­міщають у колбу, випарюють насухо під зниженим тис­ком. Одержаний залишок розчиняють у 10 мл суміші метанол Р ˗ кислота оцтова льодяна Р (10: 100), дода­ють 10 мл розчину, що містить 25 г/л кислоти борної Р і 20 г/л кислоти щавлевої в кислоті мурашиній безвод­ній Р і доводять об'єм розчину кислотою оцтовою без­ водною Р до 25.0 мл.

Компенсаційний розчин. 5.0 мл вихідного розчину по­міщають у другу колбу, випарюють насухо під зниже­ним тиском. Одержаний залишок розчиняють у 10 мл суміші метанол Р ˗ кислота оцтова льодяна Р (10: 100), додають 10 мл кислоти мурашиної безводної Р і дово­дять об'єм розчину кислотою оцтовою безводною Р до 25.0 мл. Оптичну густину (2.2.25) випробовуваного розчину вимірюють через 30 хв після приготування за довжини хвилі 40 1 нм відносно компенсаційного розчину.

Вміст суми флавоноїдів, у перерахунку на вітексин, у відсотках, обчислюють за формулою:

А х0.8

————

m, де:

А ˗ оптична густина випробовуваного розчину, ви­міряна за довжини хвилі 40 І нм,

m ˗ маса наважки випробовуваної сировини, у гра­мах.

Використовують питомий показник поглинання, що дорівнює 628. [9]