Дві тенденції в міжнародній торгівельиій політиці

Центральним питанням торгівельної політики є питання: що вибрати для забезпечення економічного зростання і добробуту нації: свободу торгівлі чи протекціонізм?

Класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно - свободу торгівлі. Критикуючи протекціонізм, прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливості споживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі, що грунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам.

Класична модель вільного міжнародного обміну досить переконлива і в цілому знаходить підтвердження в торгівельній практиці, але, головним чином, промислово розвинутих країн з ринковою економікою. Після другої світової війни ці країни послідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взаємного обміну і досягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у Західному світі концепція вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження, що лише вільна торгівля оптимізує використання чинників виробництва, вже ніким беззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при розгляді проблеми вибору торгівельної політики остерігають від безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватись з реальним станом світового господарства і реальними умовами конкретної країни.

Справа в тому, що висновки класичної теорії міжнародної торгівлі вірні лише за певних умов: вільна конкуренція та рівність торгі-вельних партнерів. Але в реальному житті вільна конкуренція, особливо в сучасних умовах, скоріш за все є винятком, ніж правилом. Пануюча на світовому ринку олігополістична конкуренція є за своєю структурою близькою до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Практика ведення бізнесе транснаціональними корпораціями істотно порушує принцип чистої і досконалої конкуренції, а їх антиконку-рентні дії не підпадають під національні законодавства, які обмежують монополію. Ціни, що встановлюються ТНК, не відображають в кожному конкретному випадку ні витрат виробництва, ні рівноваги ринку. Вони* визначаються політикою адаптування до специфіки певного національного ринку і внутрішньою стратегією максимізації прибутку (трансфертні ціни). Це - з одного боку. З іншого - партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються між собою і знаходяться в нерівному становищі: а) за рівнем економічного розвитку; б) за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі¹; в) за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема, на ціни. Деякі економісти (наприклад, французький економіст Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом і пропозицією, а результатом взаємодії нерівноваж-них сил та інтересів, котрі мають лише віддалене відношення до ринкового механізму. Ця обставина, природно, ставить слабо розвинуті країни, так само, як і країни з перехідною економікою, в залежне становище від найбільш сильних країн і ТНК. За цих умов проблематичною стає можливість добитися економічного зростання шляхом вільного обміну, без захисту національного виробника від іноземної конкуренції. Відтак, незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась від протекціоністської політики і в тій чи іншій мірі вдається до заходів регулювання торгівлі.

Зберігаються дві тенденції у розвитку міжнародних торгівель-них відносин. Одна тенденція - до розширення зони вільної торгівлі, друга - до періодичного посилення протекціоністських заходів, застосування практики «селективного протекціонізму», коли ті чи інші галузі захищаються від конкуренції. Лібералізація міжнародної торгівлі, як переважаюча тенденція, відноситься тільки до ПРК і для них, головним чином, політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. В цих країнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля є базовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоздатність може слугувати єдиним справжнім арбітром в торгівлі, вона повинна бути головною метою економічної політики будь-якої країни. І все ж і в цій групі країн протекціоністські тенденції ще не здолані. Лібералізація торгівлі носить регіональний характер і супроводжується збереженням торгівельних бар'єрів між угрупованнями. Всі основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, Канадсько-американська угода про вільну торгівлю та Австралійсько-новозеландська угода про встановлення більш тісних економічних відносин. Суперечності в торгівельній політиці і протекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним виробникам. Так, всередині Спільного ринку обіг товарів в принципі є вільним: він не обкладається митом і не піддається ніяким кількісним обмеженням. Водночас Римським договором передбачені захисні застереження, котрі дозволяють тимчасово відступати від принципу вільної торгівлі всередині Спільного ринку у випадку виникнення труднощів з платіжним балансом тощо.

З середини 90-х років відбувся черговий сплеск неопротекціоні-зму, ініціаторами якого були ПРК, але торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Це проявилось у тому, що посилився двосторонній характер торгівельних відносин (у формі самообмежень і компенсаційної торгівлі). Протекціонізм (крім галузей, що традиційно захищаються (енергетика, текстильна та швейна промисловість, сільське господарство), завоював і інші галузі. Об'єктом захисних заходів стали: виробництво взуття, автомобілів, верстатів, електроніки. В кінцевому підсумку у 1986 р. лише 20% світового обміну здійснювалось за правилами ГАТТ, тобто зовсім вільно. Чверть обсягу торгівлі була піддано квотам і дії обмежувальних угод, чверть -знаходилась в руках ТНК, чверть становила предмет компенсаційних угод¹. Чим можна пояснити таку живучість протекціоністських тенденцій?

Пояснюється це тим, що не лише не для всіх країн вільна торгівля приносить вигоду, але й тим, що вона неоднаково впливає на економічне становище різних галузей, фірм, а також на соціально-економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту (наприклад, автомобілів) по-різному можуть позначитись на робітниках автомобільної промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття заходів у відповідь з боку країн-експортерів автомобілів), споживачі автомобілів матимуть менший вибір і платитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політика складається як результат боротьби між групами (лоббі), що мають різні інтереси, які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Завжди потрібно мати на увазі, що оцінка і вибір торгівельної політики є не лише питанням економічним, але й соціальним.