Пневмонії можуть стати безпосередньою причиною летального кінця.

Зміни печінки характеризуються вираженими дистрофічними процесами. З захворювань печінки в цьому періоді характерний розвиток сироваткового гепатиту.

Можливі зміни шлунково-кишкового тракту. Часто зустрічається парез шлунково-кишкового тракту. Спостерігаються ерозивні гастрити, гангренозні або виразкові холецистити, хронічні коліти. Не рідкі гострі виразкові ураження шлунково-кишкового тракту. Виражений кишковий дисбактеріоз, зумовлений тривалим застосуванням антибіотиків широкого спектру дії, на фоні уражень слизової оболонки, може призвести до розвитку тяжкого мікозного сепсису.

Із захворювань нирок найбільш часто зустрічаються гострий дифузний гломерулонефрит, гнійний (апостематозний) нефрит.

При тривалому перебігу опікової септикотоксемії може розвинутися амілоїдоз внутрішніх органів з ураженням нирок, печінки, шлунково-кишкового тракту.

Характерною патологією в системі крові є опікова анемія. Вона в 3 періоді захворювання найбільш виражена і тяжко піддається корекції.

Смерть в 3-ому періоді опікової хвороби, може наступити від сепсису, тяжких пневмоній, амілоїдозу, тяжкої дистрофії внутрішніх органів.

Тривалість цього періоду від 1-1, 5 місяців до року і більше. Збереження великих гранулюючих ран робить виснаження незворотним і веде до неминучої смерті. Період реконвалесценції. Загоєння опікових ран, з часом якого починається період реконвалесценції, ще не свідчить повне одужання потерпілого. Інерція патологічного процесу обумовлює все ще численні порушення з боку внутрішніх органів і систем, опорно-рухового апарату.

Певну еволюцію зазнає і знову створений шкірний покрив, перед тим, як він набуває властивостей нормальної шкіри. Створюється парадоксальна ситуація - рани, що була першою причиною опікової хвороби, нема, а хвороба ще триває. Необхідний тривалий час (від 1-1, 5 місяців до року і більше) для поступового відновлення порушених під час опікової хвороби всіх функцій організму.

В цьому періоді захворювання загальний стан хворих починає помітно покращуватися. Температура тіла знижується і поступово нормалізується.

Покращується психоемоційний статус хворих. Підвищується настрій, хворі охоче вступають в контакт, стають більш активними. Однак на протязі всього періоду одужання в 2/3 хворих відмічаються астено-невротичні прояви у вигляді поганого сну, підвищеної роздратованості і швидкої фізичної стомлюваності.

Із захворювань внутрішніх органів в періоді реконвалесценції можуть бути пневмонії, гострий паренхіматозний гепатит, геморагічний васкуліт, дифузний гломерулонефрит, нирково-кам’яна хвороба, пієлонефрит, амілоїдоз внутрішніх органів. Серед цих ускладнень зустрічаються як залишки патології періодів опікової хвороби, так і нові ускладнення, переважно інфекційно-алергичного характеру, умовою для виникнення яких є зниження захисних сил організму внаслідок перенесеного виснажливого захворювання.

Загальні принципи лікування опікової хвороби. Лікування повинно бути комплексним і патогенетичним. Одужання може наступити тільки після спонтанної епітелізації або успішної аутодермопластики опікових ран. В теперішній час найкращим визнається комбінований метод відкритого лікування опікової рани, що поєднує лікування в загальних і локальних абактеріальних ізоляторах і ранню некротомію в перші 4-5 діб після травми з послідуючою аутодермопластикою.

Загальне лікування опікової хвороби багатокомпонентне і має за мету максимально можливу компенсацію порушених або втрачених функцій, забезпечення найбільш сприятливого фону в перед- і післяопераційному періодах, попередження і лікування виникаючих ускладнень. Загальне лікування складається з визначених комплексів, основними з яких є: протишокова терапія, трансфузійна терапія в періодах гострої опікової токсемії і септикотоксемії, боротьба з інфекційними ускладненнями, лікування захворювань внутрішніх органів, лікувальне харчування та гормональна терапія. Велике значення мають також фізіотерапія та лікувальна фізкультура. Склад загальної терапії залежить від періоду опікової хвороби. Сучасні принципи лікування опікових ран. При поверхневих опіках застосовуються консервативне лікування, при глибоких, як правило, оперативне відновлення шкірного покриву.

При місцевій дії на опікову рану слід диференціювати поняття “первинний туалет опікової рани” та “хірургічна обробка опіку”.Первинний туалет опікової рани складається з обробки шкіри навколо опіку тампонами, змоченими бензином, 0, 25% розчином нашатирного спирту або теплої води. З поверхні опіку видаляють відшарований епідерміс, чужерідні тіла, фрагменти землі. Поверхню опіку очищують марлевими кульками, змоченими антисептиками (розчин фурациліну, борної кислоти) або 3% розчином перекису водню. Дрібні та середні пухирі можна не зрізати, а великі - лише надрізають. Закінчують туалет підсушенням опікових ран стерильними серветками.