Стаття 3. Мова судочинства

Мова судочинства визначається статтею 21 Закону України “Про мови в Українській РСР”:

Стаття 21. Мова арбітражного провадження
Арбітражне провадження у справах з участю сторін, які знаходяться на території Української РСР, здійснюється українською мовою.

Арбітражне провадження у справах, в яких бере участь сторона, що знаходиться на території іншої союзної республіки, здійснюється російською мовою.

Матеріали справи, оформлені українською мовою, в Державний арбітраж СРСР або державний арбітраж іншої союзної республіки надсилаються в перекладі російською мовою.

71. Рівність перед законом і судом.

Стаття 4-2. Рівність перед законом і судом

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

72. Гласність розгляду справ.

Стаття 4-4. Гласність розгляду справ

Розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна з сторін обгрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті.

Про розгляд справи у закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала.

Судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання у порядку, встановленому цим Кодексом.

75. Залучення до участі у справі іншого відповідача. Заміна неналежного відповідача.

Стаття 24 ГПК передбачає можливість залучення до участі у справі іншого відповідача або заміну неналежного відповідача. Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою для участі у справі іншого відповідача. Таке залучення з ініціативи господарського суду може здійснюватися незалежно від додержання порядку досудового врегулювання, кло­потання сторін з цього питання може бути задоволено лише за умови вжиття досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законодавством.

Маючи на увазі, що іншого відповідача можна залучити як співвідповідача поряд із первісним відповідачем, таке залучення — один із прикладів процесуальної співучасті.

Коли інший відповідач притягується замість первісного, мова йде про заміну неналежного відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну пер­вісного відповідача належним. Про залучення іншого чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. Всі попередні дії, які здійснював неналежний відповідач, не мають правового значення. Заміна відповідача мож­лива лише при розгляді справи судом першої інстанції.

76. Представники сторін і третіх осіб.

До учасників господарського процесу відносяться також представники сторін і третіх осіб (ст. 28 ГПК). Інститут представництва у господарському суді має важливе значення для господарського процесу в справах захисту суб’єктивних прав і законних інтересів сторін і третіх осіб, оскільки сприяє повному здійсненню їхніх процесуальних прав і обов’язків.
Представництво в господарському процесі — це діяльність представника при розгляді справи в судовому процесі, що здійснюється від імені особи, яку представляють з метою досягти для неї найбільш сприятливого рішення, а також для надання допомоги в реалізації своїх прав. Діяльність представника в господарському процесі складається з юридичних дій, які йому доручає здійснити особа, що він представляє. Таким чином, представництво в господарському суді — це правовідношення, в силу якого одна особа (судовий представник) здійснює процесуальні дії в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах особи, яку він представляє (сторони, третьої особи), внаслідок чого безпосередньо для останнього виникають права й обов’язки.
Справи в господарському суді через представників можуть вести як організації, так і громадяни. Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.
Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.
Обсяг повноважень представника залежить від повноважень особи, яку представляють, і від того, яки повноваження ця особа надала представнику. Тому процесуальні права й обов’язки представника визначають, виходячи з обсягу прав та обов’язків тієї особи, яку він представляє, і в межах повноважень, які закріплені в довіреності. До того ж у представника відсутні самостійні процесуальні права й обов’язки. Враховуючи це, не можна вважати представника самостійним учасником господарського процесу.

77. Дії судді по підготовці справи до розгляду.

Завдання підготовки справи до судового розгляду суддя починає вирішувати вже в ході вивчення матеріалів, що надійшли. Так, вирішуючи питання про підвідомчість, необхідно визначити характер спору, з яких правовідносин він виникає, який суб’єктний склад спору, прав та інтересів яких осіб він торкається, а також з’ясувати наявність доказів дотримання досудового порядку врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством. Всі ці документи в силу ст. 54 ГПК додаються до позовної заяви.
Згідно зі ст. 4-6 ГПК у господарських судах першої інстанції справи розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянута колегіально у складі трьох суддів. В будь-якому випадку питання підготовки справи до судового розгляду вирішується одним суддею, але він діє від імені всього господарського суду.
З метою здійснення завдань, які стоять перед стадією підготовки справи до судового розгляду, суддя виконує певні процесуальні дії. Різноманітність дій по підготовці виключає можливість законодавчого встановлення їхнього вичерпного переліку, а визначає лише загальні напрямки дій судді та коло питань, що підлягають з’ясуванню. Суддя не обмежений у виборі дій, які можуть сприяти підготовці судового розгляду й успішному проведенню судового процесу. Тому в ст. 65 ГПК наведені лише найбільш важливі й ті, які частіше зустрічаються на практиці. Згідно з цією статтею суддя вчиняє в необхідних випадках наступні дії по підготовці справи до розгляду:
— вирішує питання щодо залучення до участі у справі іншого відповідача та виключення й заміну неналежного відповідача;
— виключає з числа відповідачів підприємства й організації, яким не було надіслано пропозицію про досудове врегулювання спору, у випадках, передбачених законодавством;
— викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться в тому самому населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з’ясовує, які матеріали можуть бути подані додатково;
— зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;
— вирішує питання про призначення судової експертизи;
— провадить огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження;
— вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов’язковою;
— вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;
— вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;
— вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.
Вибір дій по підготовці, їх зміст і спрямованість зумовлені особливостями кожної конкретної справи, причому як матеріального, так і процесуального характеру.
Перш за все мова іде про правову природу правовідносин, з якою заявник звернувся до господарського суду. Суддя вивчає доводи позивача (заявника), документи, які додані до заяви за наявності заперечень відповідача, які виникли при досудовому врегулюванні спору (за його наявності). Так, суддя визначає обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (підстава позову) і вимоги позивача (предмет позову). Аналіз матеріально-правових особливостей спору, який розглядається, дозволяє вирішити низку питань, що впливають на подальший розгляд та вирішення спору. Зокрема, яким є суб’єктний склад справи, чи є особи, які беруть участь у справі належними сторонами, яке місце в процесі повинна зайняти та чи інша заінтересована особа, яке коло юридичних фактів, за наявності яких настають наслідки, передбачені належною до застосування матеріальною нормою, яке джерело їх інформації містять відомості про ці факти; відповідають чи ні ці джерела вимогам належності й допустимості доказів, від кого і в якому порядку необхідно їх одержати. В свою чергу, висвітлення цих питань дозволяє розробити раціональний план дій по підготовці та з найбільшою ефективністю його виконати.
Зустрічаються випадки, коли суддя змушений залучити до участі у справі іншого відповідача або третю особу, яка не вказана в позовній заяві. Право судді на залучення цих осіб ґрунтується на положеннях ст.ст. 24 і 27 ГПК. Необхідність таких дій формується на основі даних, які містяться в матеріалах, що надійшли разом з позовною заявою. У випадку залучення до участі у справі належного відповідача або третьої особи суддя виносить про це мотивовану ухвалу.
З точки зору забезпечення розгляду справи достатньою доказовою базою важливими є підготовчі дії, які пов’язані із зобов’язанням сторін, інших підприємств, державних та інших органів виконати певні дії, подати певні документи.
В стадії підготовки справи до господарського розгляду суддя має право зобов’язати осіб, які беруть участь у справі, інші організації та посадових осіб виконати певні дії, зокрема звірити розрахунки, надіслати іншій стороні або господарському суду окремі документи, дати висновок з тих чи інших питань тощо (ст.ст. 30, 38 ГПК).
За необхідністю суддя у стадії підготовки справи до розгляду вирішує питання про призначення експертизи або про участь у процесі судового експерта (ст.ст. 31, 41 ГПК). Судді також надане право, якщо сторони знаходяться одному й тому самому населеному пункті, що й господарський суд, викликати представників сторін. Доцільність власного опитування сторін виникає тоді, коли потрібно уточнити заявлені вимоги, уяснити можливі заперечення зі сторони відповідача, запропонувати надати додаткові докази, визначитись відносно залучення до участі у справі осіб, які не вказані в позовній заяві, уточнити позицію позивача при зустрічному до нього позові.
Важливе місце серед дій, які виконують у стадії підготовки, займає прийняття заходів по забезпеченню позову. Хоча ст. 66 ГПК допускає прийняття заходів по забезпеченню позову в будь-якій стадії господарського процесу, на практиці найчастіше рішення про це приймається на стадії підготовки справи до судового розгляду.
Суддя виконує й інші дії по підготовці справи до господарського розгляду, що спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного вирішення спору. Підготовчі дії включають також заходи, які спрямовані на створення передумов, що забезпечують явку всіх учасників процесу в першому судовому засіданні з метою недопущення його відкладення з мотивів неприбуття.

81. Процесуальні права іноземних підприємств і організацій.

Стаття 123. Процесуальні права іноземних підприємств і організацій

Іноземні підприємства і організації мають право звертатися до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Іноземні підприємства і організації мають процесуальні права і обов’язки нарівні з підприємствами і організаціями України.

Законодавством України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо підприємств і організацій тих держав, законодавством яких обмежуються процесуальні права підприємств або організацій України.

82. Судовий імунітет.

Стаття 125. Судовий імунітет

Подання до господарського суду позову до іноземної держави, залучення її до участі у справі як третьої особи, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать іноземній державі і знаходяться на території України, а також застосування щодо неї інших заходів забезпечення позову, звернення стягнення на майно іноземної держави в порядку примусового виконання судового рішення господарського суду допускається лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено законами України або міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Судовий імунітет міжнародних організацій визначається законодавством України і міжнародними договорами України.

83. Постанова касаційної інстанції.

84. Обов’язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції.

Стаття 111-11. Постанова касаційної інстанції

За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову.

У постанові мають бути зазначені:

1) найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2) найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу (подання);

3) найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);

4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду;

5) підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;

6) доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);

7) мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;

8) у разі скасування або зміни рішення, постанови, — мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;

9) висновки за результатами розгляду касаційної скарги (подання);

10) дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд;

11) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова надсилається сторонам у справі у п’ятиденний строк з дня її прийняття.

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

85. Касаційні скарги на ухвали господарських судів.

Право касаційного оскарження рішень і постанов господарських судів першої та апеляційної інстанцій, які набрали законної сили, є правом на порушення діяльності суду касаційної інстанції з перевірки зазначених судових актів.
Право на касаційне оскарження виникає із дня набрання законної сили рішень і постанов, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій, за наявності передбачених законом передумов. Таким передумовами є наявність рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного суду, що набрали законної сили; суб’єктів оскарження, віднесених до кола осіб, які мають право на касаційне оскарження.
Згідно зі ст. 107 ГПК сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор — касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Право подати касаційну скаргу мають позивач, відповідач, треті особи, а також їхні правонаступники. Судовий представник, який діє на підставі довіреності, має право подати касаційну скаргу, якщо це обумовлено у довіреності.
Господарське процесуальне законодавство передбачає право на подання касаційної скарги для осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав і обов’язків.
У передбачених законодавством випадках сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду до Верховного Суду України.

Об’єктом касаційного оскарження можуть бути лише рішення місцевого господарського суду, які набрали законної сили, постанови апеляційного господарського суду, а у випадках, передбачених законодавством, — постанови Вищого господарського суду. Ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом і Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанову апеляційного господарського суду (ст. 111-13 ГПК).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Вона не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 111-7 ГПК).

86. Відмова від касаційної скарги (подання).

Особа, що подала касаційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією (ст. 111-6 ГПК). Касаційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги з підстав, якщо це суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. Про прийняття відмови від скарги (подання) касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову господарського суду не оскаржено іншою стороною.

Стаття 111-6. Відмова від касаційної скарги (подання)

Особа, що подала касаційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією.

Касаційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги з підстав, зазначених у частині шостій статті 22 цього Кодексу.

Про прийняття відмови від скарги (подання) касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову господарського суду не оскаржено іншою стороною.

87. Обов’язковість виконання судових рішень.

Вступивши в законну силу, рішення господарського суду набувають якості обов’язковості і виконавчості, внаслідок чого сторони зобов’язані діяти згідно з приписом рішення.
Виконання рішення господарського суду є завершальною і важливою стадією господарського процесу. Реальний захист відновлення порушених суб’єктивних прав юридичної особи, громадянина-підприємця можуть бути забезпечені лише тоді, коли боржник добровільно підкоряється рішенню господарського суду або буде примушений до цього компетентними органами, коли буде виконане рішення господарського суду. Кожне рішення господарського суду повинно бути виконане у встановленому законодавством порядку, тобто реалізоване для досягнення тієї мети, про яку дбала зацікавлена організація, коли зверталася до господарського суду. В іншому випадку звернення до цього органу виявилося б непотрібними витратами коштів, сил, часу сторін і господарського суду, оскільки захист прав є не що інше, як його реальне, в необхідних випадках — примусове здійснення. Тому в рамках господарського процесу регулюються і здійснюються не тільки правовідносини по розгляду й вирішенню господарських справ, але й по виконанню прийнятих рішень.
Примусове виконання судових рішень забезпечує їх сталість, гарантує здійснення справ, визнаних рішенням господарського суду, і виконання підтверджених ним обов’язків. Виконавче провадження — це стадія господарського процесу, в якому спеціальні органи держави провадять примусове здійснення справ суб’єктів господарювання, які підтверджені рішенням господарського суду.
Як стадія господарського процесу виконання судових рішень здійснюється в процесуальній формі, та порядок діяльності органів виконання заздалегідь приписаний законом. Зацікавленим особам забезпечена можливість брати участь у виконавчому провадженні, при цьому їм надані певні процесуальні права.
Чітке і своєчасне виконання всіх рішень господарського суду робить діяльність його органів ефективною. Саме тому провадження по виконанню судових рішень має важливе значення і за своєю суттю є заключною стадією господарського процесу з конкретної справи.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України (ст. 115 ГПК). Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Пред’явленням наказу до виконання порушується виконавче провадження.
Провадження по виконанню рішень будь-якого юрисдикційного органу має важливе значення в механізмі захисту прав. Помилки, які допущені на цьому заключному етапі захисту права, можуть звести нанівець попередню діяльність правоохоронного органу і призвести до зворотнього результату — порушення суб’єктивних прав сторін, які сперечаються. Тому примусове здійснення порушеного або оспорюваного права знаходиться під контролем суду, одночасно є заключною стадією провадження в юрисдикційному органі.

88. Поворот виконання рішення, постанови.

Гарантією захисту майнових прав господарюючих суб’єктів є передбачений господарським процесуальним кодексом поворот виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду (ст. 122 ГПК). Якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані й прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненим чи скасованим у відповідній частині рішенням, постановою. Поворот виконання спрямований на відновлення прав боржника, що порушені виконанням рішення.
Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника. До заяви має бути додана довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.
При повороті виконання першопочатковий стягувач зобов’язаний повернути першопочатковому боржнику гроші чи майно, яке від нього одержав за скасованим рішенням. У випадку неможливості повернення майна в натурі в постанові суду повинно бути передбачено відшкодування вартості цього майна.
Якщо не виконані рішення або постанова змінені чи скасовані й прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими або скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Стаття 122. Поворот виконання рішення, постанови

Якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Якщо не виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

89. Строк вирішення спору.

Стаття 69. Строк вирішення спору

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.

У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць.

За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

Про продовження строку вирішення спору виноситься ухвала.

90. Відкладення розгляду справи, перерва в засіданні.

Нормальний перебіг процесу іноді порушується обставинами, які не були або не могли бути враховані при порушенні підготовки справи до господарського розгляду. Наявність цих обставин або перешкоджає винесенню рішення, або виключає можливість розгляду спору по суті, що тягне відповідно відкладення розгляду справи, або зупинення по справі, або залишення позову без розгляду.
У таких випадках судове засідання по спору закінчується винесенням відповідної ухвали господарського суду. Ухвала розсилається у п’ятиденний строк після прийняття.
Відкладення розгляду справи є відстрочкою вирішення спору по суті з призначенням часу наступного засідання по справі. Воно полягає в перенесенні засідання на інший строк з тим, щоб забезпечити необхідні умови вирішення спору.
Господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених для розгляду справи господарським процесуальним законодавством, тобто в межах двох місяців з дня одержання позовної заяви, коли за якихось обставин спір не може бути вирішений в даному засіданні.
Підстави для відкладення розгляду справи досить різноманітні. Стаття 77 ГПК визначає, зокрема:
— нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників господарського процесу;
— неподання витребуваних доказів;
— необхідність витребування нових доказів;
— залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;
— необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.
Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Відкладення розгляду справи та об’ява перерви у засіданні не впливають на перебіг передбаченого законом загального строку розгляду цієї справи.

92. Розсилання рішень та ухвал.

Прийняте рішення розсилається сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам у п’ятиденний строк після його прийняття або вручається під розписку (ст. 87 ГПК).

Стаття 87. Розсилання рішень та ухвал

Рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

93. Оголошення рішення та набрання ним законної сили.

Стаття 85. Оголошення рішення та набрання ним законної сили

Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

94. Роз’яснення і виправлення рішення, ухвали.

Суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз’яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх зміст, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення (ст. 89 ГПК). Про роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.

Стаття 89. Роз’яснення і виправлення рішення, ухвали

Суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз’яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

Про роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.

95. Встановлення та обчислення процесуальних строків.

Строки обчислюються роками, місяцями, днями. Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якою визначено його початок.
Закінчення процесуального строку пов’язане з його закінченням. Це правило встановлює граничну межу строку, до якої може бути або повинна бути здійснена певна процесуальна дія.
Згідно зі ст. 51 ГПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до двадцять четвертої години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до двадцять четвертої години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Стаття 50. Встановлення та обчислення процесуальних строків

Процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлено, вони призначаються господарським судом.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.

Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

97. Документи, що додаються до позовної заяви.

Стаття 57. Документи, що додаються до позовної заяви

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні чи розірванні договорів, — відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, — копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

3) сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

3-1) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

4) обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

98. Подання зустрічного позову.

Наявність подання зустрічного позову є одним з основних процесуальних засобів захисту прав відповідача в господарському процесі. Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для розгляду з первісним позовом (ст. 60 ГПК).
Зустрічний позов — матеріально-правова вимога відповідача до позивача, подана для розгляду в тому самому процесі, який порушено за позовом позивача до відповідача і де вони є сторонами по справі. Такий позов є не тільки засобом захисту відповідача проти зустрічного позову, а й процесуальним засобом задоволення його самостійних вимог.
Оскільки зустрічний позов має бути подано тільки в процесі, який вже виник, то сторони змінюють своє становище, яке у них було спочатку. Відповідач по зустрічному позову стає позивачем, а первісний позивач перетворюється у відповідача у зустрічному позові. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.
Подання зустрічного позову проводиться за загальними правилами подання позовів у господарському процесі. Отже, має додержуватися претензійний (досудовий) порядок врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, має бути сплачено державне мито, позовна заява подана за формою і змістом згідно з вимогами ст. 54 ГПК. На зустрічний позов поширюються й норми про відмову в прийнятті та поверненні позовної заяви.

Стаття 60. Подання зустрічного позову

Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.

Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.