Фірма як економічний суб’єкт

Фірма є суб’єктом будь-якої ринкової економіки та організаційно-економічною і правовою структурою підприємницької діяльності. У світовій економіці нині існує майже 50 млн фірм. Упродовж чотирьох останніх століть фірма була вагомим інструментом реалізації економічного та соціального прогресу.

Фірма є місцем прикладання землі, праці, капіталу і підприємницького хисту. Вона концентрує та реалізує практично всі економічні процеси, що виникають у національній господарці. Фірми генерують і виробляють пропозицію товарів та послуг, і творять попит на них. Фірми розвивають соціальну інфраструктуру, створюють робочі місця, забезпечують доходи на фактори виробництва, продукують національне багатство тощо.

Фірми намагаються задовольнити безмежні потреби людей і суспільства та раціонально використати обмежені ресурси. Одні фірми досягають у своїй діяльності високої ефективності і процвітають, інші – середньої і виживають, треті – банкрутують і вмирають. У ринковій економіці безперервно зникають старі фірми і з’являються нові. У такий спосіб реалізуються основні проблеми ринкової економічної організації: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

Фірми характеризуються низкою істотних ознак. Головні з них такі. По-перше, відособлене майно: фірма має власне майно (основні активи та обігові кошти) і самостійно використовує його у певних цілях. По-друге, майнова відповідальність: фірма самостійно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями згідно із законодавством. По-третє, наявність ідентифікаційних ознак: фірму мають впізнавати та відрізняти від інших фірм. Задля цього фірмі дають назву, під якою вона набуває та відчужує майнові й особисті немайнові права, несе зобов’язання, виступає у суді й арбітражі в ролях позивача і відповідача. По-четверте, оперативно-господарська й економічна самостійність: фірма здійснює різні угоди та операції, отримує прибуток і зазнає збитків, і за рахунок прибутку забезпечує стабільний фінансовий стан і розвиток виробництва. По-п’яте, організаційна єдність: фірма – це у певний спосіб організований колектив зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління, у ній поєднуються економічні ресурси для виробництва життєвих благ з метою отримання прибутку.

У вітчизняному законодавстві не використовують поняття “фірма”, яке прийняте у міжнародній практиці, а застосовують термін “підприємство”. Однак поняття “фірма” і “підприємство” не завжди збігаються.

Підприємство – це економічна одиниця, в якій поєднуються фактори виробництва. До складу фірми може входити одне, кілька або десятки підприємств. Якщо фірма має одне підприємство, то поняття фірми і підприємства збігаються. У сучасній економіці більшість фірм має одне підприємство. Поряд з цим також багато фірм, що володіють та управляють кількома або навіть багатьма підприємствами.

Фірма, що володіє кількома підприємствами, які виробляють однакову продукцію, є фірмою з горизонтальною структурою. Всі підприємства цієї фірми мають майже однаковий вигляд і виконують подібні функції на товарному ринку. Проте фірма може володіти й управляти кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою стадію з виготовлення продукту, відмінну від інших стадій виробництва. Фірма, що об’єднує такі підприємства, називається фірмою з вертикальною структурою.

У національних економіках існують фірми-конгломерати. Конгломерат – це фірма, яка виробляє широкий асортимент різних товарів і послуг для продажу на ринку. Якщо фірма виробляє, скажімо, папір, цукор, фарби, телевізори тощо, то її можна назвати конгломератом.

Загалом на ринку є широке різномаїття фірм. З одного боку, є гіганти, що захоплюють більшу частину ринку для своїх продуктів, з іншого боку, є дуже багато дрібних фірм, котрі виробляють незначний обсяг продукції і володіють мізерною часткою ринку для реалізації свого продукту.

У повсякденному житті та в економічній літературі часто вживаються поняття “завод”, “фабрика”. Яка відмінність між ними? Критерій поділу підприємств на фабрики і заводи умовний. Фабрикою здебільшого називають підприємство, яке виготовляє предмети споживання; завод – це підприємство, яке виготовляє інвестиційні блага. Наприклад, підприємство, що виготовляє автобуси, називають заводом, а підприємство, що виготовляє цукерки, - фабрикою.

В економічній науці є два основні підходи до пояснення появи і розвитку фірми. Згідно з традиційним підходом, фірма – це господарська одиниця, яка потрібна людям для організації виробництва товарів і послуг. За цим підходом, фірма є об’єднанням людей, машин і технології. Соціальна необхідність її появи та розвитку зумовлена якомога повнішим задоволенням потреб людей у життєвих благах. Економічна потреба появи фірми зумовлена особливостями науково-технічного прогресу. Товарна господарка невіддільна від суспільного поділу праці. Для початкової стадії розвитку машинного виробництва був характерний переважно частковий поділ праці. У сучасних умовах інтенсивно розвивається одиничний поділ праці. У результаті розчленування процесу виробництва на простіші операції функції окремих працівників, основані на одиничному поділі праці, виконують фірми. Поглиблення спеціалізації зумовлює збільшення кількості фірм. Загалом поглиблення суспільного поділу праці неминуче передбачає існування та взаємодію спеціалізованих фірм.

Згідно з інституційним підходом, фірма – це господарська одиниця, яка укладає сукупність взаємовигідних контрактів. За цим підходом, фірма є інструментом реалізації ринкової економіки. Ринковий механізм, як показав американський економіст Р. Коуз, діє не безоплатно для суспільства, а потребує значних витрат, які називають трансакційними.

Трансакційні витрати – це витрати на пошук інформації про ринок, ведення переговорів і укладення контрактів, на дотримання умов контрактів тощо.

За наявними оцінками, частка трансакційних послуг, які надає приватний сектор, у ВВП США збільшилася з 23% у 1879 р. до 41% у 1970 р. Фізичні особи справитися з такими витратами не в змозі, і тому виникають і розвиваються юридичні особи (фірми). Крім того, саме існування фірми знижує трансакційні витрати на одиницю продукції.

За розміром фірми поділяють на великі, середні та малі. Головним показником розміру фірми є чисельність зайнятих на ній. Іншими важливими показниками є обсяг виробництва продукції за рік у натуральному і вартісному вираженні та вартість основного капіталу. Наприклад, у США до малих відносять фірми, на яких зайнято до 500 працівників, в Японії – до 300 працівників. В Україні, згідно з чинним законодавством, до категорії малих підприємств у сфері промисловості та будівництва належать підприємства з чисельністю працівників до 200 осіб, у сфері науки та науковому обслуговуванні – до 100, в інших галузях виробничої сфери – до 50, у галузях невиробничої сфери – до 25, у роздрібній торгівлі – до 15 осіб. Чисельність працівників великих фірм становить тисячі, а інколи десятки тисяч зайнятих. Великі й малі фірми і підприємства мають свої переваги і недоліки.

До очевидних переваг великих фірм і підприємств можна зарахувати:

1) можливість використання устаткування більшої потужності, що знижує вартість одиниці встановленої потужності;

2) більші можливості для безпосереднього поєднання науки і виробництва (створення науково-дослідних лабораторій, конструкторських бюро, дослідних установ);

3) скорочення накладних витрат, пов’язаних з управлінням та обслуговуванням виробництва. Ці витрати зростають повільніше зі збільшенням масштабів виробництва; тому в розрахунку на одиницю продукції на великому підприємстві їхня величина значно менша, ніж на малому;

4) більші можливості для ефективного використання матеріалів і палива, зниження матеріаломісткості завдяки застосуванню досконалішої техніки і передових технологій;

5) успішне вирішення соціальних питань.

Однак великі фірми та підприємства мають і низку недоліків:

а) такі ділові одиниці негнучкі, їх розширення знижує темпи оновлення продукції;

б) вони потребують великих капіталовкладень, їх будівництво та освоєння триває довго;

в) потребують великої кількості робочої сили, що спричиняє інші складні проблеми.

Сучасна економіка не може функціонувати без малих підприємств, бо характеризується розвитком поділу праці і розширенням номенклатури та асортименту продукції і послуг. Малі фірми і підприємства у цьому процесі відіграють вирішальну роль. Вони гнучкіші, порівняно легко пристосовуються до змін ринку, оперативно реагують на запити споживачів, швидко освоюють нові види продукції та послуг. У малих підприємств часто набагато більше можливостей для створення і впровадження нової продукції та нових технологій, ніж у великих. Важливою перевагою малих підприємств є і значно менші транспортні витрати, оскільки розміщуються вони зазвичай якомога ближче до споживача. Ще одна їхня істотна перевага полягає в тому, що досягається повніше, нерідко раціональне використання трудових ресурсів, особливо у невеликих містах і селах.

Однак малі фірми і підприємства мають свої недоліки і слабини. Малому бізнесу не під силу здійснення великих дорогих науково-технічних програм, хоч би якими ефективними вони були. Доступ дрібного виробництва до сировини, як і можливості ринку збуту, обмежені. Малі фірми вразливіші до негативного впливу зовнішніх чинників, зокрема коливань цін і процентних ставок. Проте недоліки малих фірм і підприємств перекриваються їхніми перевагами.

Особливо актуальною є проблема розвитку малих підприємств в Україні. Перехід до ринкової економіки потребує створення мережі малих підприємств здатних активізувати структурні зрушення в економіці, розширити вибір товарів і послуг, забезпечити додаткові робочі місця та швидку окупність витрат, оперативно реагувати на зміну споживчого попиту тощо. Розвиток малих підприємств сприятиме подоланню галузевого і регіонального монополізму, формуванню конкуренції та змагальності, впровадженню досягнення науково-технічного прогресу, підвищенню експортних можливостей країни.

Із розвитком малих підприємств в Україні пов’язують можливість подолання структурних диспропорцій в економіці. Йдеться передовсім про недостатній рівень розвитку галузей, які виробляють предмети споживання та галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес. Не можна сподіватися, що цей недолік галузевої структури швидко виправлять великі підприємства. По-перше, вони інертніші у перехідних господарських системах; по-друге, основний капітал цих підприємств зносився на 50, а в окремих випадках – на 60-70%. Побудувати нові великі заводи практично неможливо, бо бракує коштів та часу.

Отже, є більше підстав сподіватись на те, що структурні диспропорції у вітчизняній економіці здатні швидше усунути малі фірми і підприємства, створення яких не потребує великих інвестицій. Мале підприємство починає випускати продукцію уже через 6-8 місяців після початку робіт, а окупність капіталовкладень становить 1, 5 – 2 роки. Висока ефективність капіталовкладень у малий бізнес підтверджується і світовим досвідом.

В умовах переходу до ринкової економіки малі підприємства пом’якшують проблему зайнятості. Повсюдна організація малих підприємств помітно розширює сферу працевлаштування та істотно послаблює соціальну напруженість.

У кожній національній економіці є різні правові форми фірми – наприклад одноосібна власність (власна справа), партнерство, акціонерне товариство тощо. Вибір правової форми підприємці здійснюють у межах чинного національного законодавства, що регулює діяльність бізнесу. Важливою умовою цього вибору є майбутні зовнішні правові стосунки фірми з державою, фінансовими посередниками, постачальниками сировини і покупцями її продукції, інвесторами тощо. Підприємці беруть до уваги кілька важливих моментів. Зокрема вони визначають, який принцип відповідальності в зовнішніх стосунках найзручніший для майбутньої справи. Стосовно клієнтів, постачальників, кредиторів та держави фірми можуть нести повну (необмежену), обмежену або поєднувати водночас обмежену і повну відповідальність, як це роблять, наприклад, довірчі товариства в Україні. Їхнє право відповідальності оформляються у відповідну правову форму й об’єднуються в різноманітних комбінаціях з іншими правами фірми у “в’язку” прав власності.

У виборі правової форми фірми важливим є і податковий аспект її майбутньої діяльності. Засновники фірми враховують, чи будуть її власники (засновники фірми не завжди є її власниками) сплачувати податки з її доходів як фізичні особи, чи можливо, фірма оподатковуватиметься як юридична особа, а дивіденди, що отримують її співвласники (акціонери), будуть пізніше ще раз оподатковуватись уже як доходи фізичних осіб. В останньому випадку виникає подвійне оподаткування.

Обираючи відповідну правову форму бізнесу, підприємці також враховують, як вони контролюватимуть майбутню діяльність, як і хто здійснюватиме оперативне й стратегічне управління фірмою. Інакше кажучи, вони визначають ту частину “правил гри”, яка задається правами володіння і розпорядження (управління) об’єктом права власності.

Дуже важливою умовою вибору тієї чи іншої правової форми майбутнього ділового підприємства є спосіб розподілу прибутку між його співвласниками. Отже, вибираючи одну з можливих правових форм майбутньої фірми, засновники формують в’язку прав власності, які фірма розглядатиме як значну частину її “правил гри”. Практика підприємницької діяльності в багатьох країнах визнала основними правовими формами організації справи такі:

- одноосібна власність, або власна справа;

- партнерство (у США) або товариство (за винятком акціонерного товариства, у країнах Західної Європи);

- корпорація (у США, Великій Британії) або акціонерне товариство (у країнах Західної Європи).

В Україні залежно від форм власності, передбачених законом, можуть діяти фірми (підприємства) таких видів:

- приватне підприємство, що організоване на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних типів власності).

Загалом, в сучасній ринковій економіці можна виокремити три основні правові форми фірм, - одноосібне володіння (власна справа), партнерство (товариство) та корпорація (акціонерне товариство) – кожна з яких має як переваги, так і недоліки.

Власна справа. Сама назва вказує на те, що власник приймає всі рішення і несе повну відповідальність за них. Тут власник і підприємець поєднуються в одній особі. Власна справа, або одноосібне володіння, це найдавніша форма організації бізнесу, наприклад: власна ферма, крамниця, медична фірма, майстерня та ін. Той, хто обирає цю форму бізнесу отримує всі прибутки і нема увесь тягар витрат. Одноосібне володіння досить поширене у країнах з ринковою економікою. Так, у США близько 80% усіх підприємницьких одиниць є одноосібними володіннями. Ця форма підприємництва переважає у роздрібній торгівлі, консультаційному бізнесі, сфері харчування та інших видах послуг. Проте одноосібна власність, яка охоплює найбільшу кількість фірм, водночас становить лише 10% фінансового обсягу всього американського бізнесу.

Переваги власної справи:

1) Лише власник є господарем і має повний контроль над діяльністю фірми. “ Солодке слово свобода ” – це сильний стимул вести справу ефективно.

2) Кожна людина може в будь-який момент зайнятися бізнесом і найняти на роботу велику кількість людей, тобто реалізувати свій підприємницький потенціал.

3) Власну справу легко заснувати і зареєструвати. Її заснування не потребує спеціального дозволу жодної державної установи. Виняток становлять сфери діяльності, де потрібно мати ліцензію.

Недоліки власної справи:

1) Ресурси одноосібної фірми обмежені розміром грошового капіталу, яким володіє чи може взяти у позику власник. Комерційні банки не хочуть надавати кредити одноосібникам, бо це пов’язано із значним ризиком.

2) Власник одноосібної справи не може користуватися послугами організованого фінансового ринку, зокрема випускати акції та облігації для залучення потрібного капіталу. Через це у власника немає можливості для розширення своєї діяльності.

3) Власник несе необмежену відповідальність за свої борги чи зобов’язання. Якщо він виявиться банкрутом, то його особиста власність і майно можуть перейти до кредиторів фірми. Тобто власник ризикує не тільки активами фірми, а й власним майном, особистими активами.

4) Власник мусить відповідати за всі напрями діяльності своєї фірми і виконувати численні обов’язки щодо керівництва фірмою. Він повинен багато знати і бути фізично здоровим.

5) Одноосібна фірма – це зазвичай малий обсяг виробництва і незначний асортимент продукції.

6) Невизначеність строку діяльності. Здебільшого зі смертю власника малої приватної фірми її діяльність припиняється. Через це важко отримати великі довгострокові інвестиції.

Партнерство формується тоді, коли двоє чи більше людей погоджуються на спільне володіння й управління фірмою. Товариство можна розглядати як власну справу, але з кількома власниками.

Партнерство – це об’єднання капіталів і талантів декількох осіб.

Є два види партнерства – повне й обмежене. У першому випадку кожен із партнерів несе повну відповідальність за діяльність фірми. Кожен погоджується забезпечувати певну частку роботи й капіталу і ділить прибутки та збитки. Необмежена відповідальність означає, що особи, які вклали свої засоби в підприємство, несуть відповідальність усім своїм майном за зобов’язання.

Переваги повного партнерства. Оскільки власників більше, ніж один, то фінансові ресурси фірми можуть бути також більшими. Є й більші надії на банківські кредити, ніж за одноосібної власності

Недоліки повного партнерства.

1) Партнери несуть необмежену відповідальність – всі учасники разом і кожен зокрема – за боргові зобов’язання партнерства. Тут простежується певна несправедливість: партнер, якому належить 1% власності фірми, відповідає нарівні з тим, кому належить 99% майна.

2) Партнерські угоди змінюються і реорганізовуються у разі смерті чи виходу партнера зі справи. Найчастіше статус повного партнерства використовується дрібними фірмами у сфері професійних послуг (юридичних, бухгалтерських, медичних, архітектурних тощо).

У разі партнерства з обмеженою відповідальністю визначають одного або декількох партнерів, особисто відповідальних за боргові зобов’язання фірми, а також одного або декількох партнерів, чия відповідальність обмежена часткою вкладеного капіталу і які не беруть участі в управлінні фірмою. Обмежена відповідальність означає, що особи, котрі вклали свої засоби і кошти у підприємство, несуть відповідальність за зобов’язання підприємства тільки у межах своїх вкладів.

Переваги партнерства з обмеженою відповідальністю. Партнер ризикує лише тим капіталом, який він інвестував у фірму. Він несе обмежену відповідальність за борги фірми, а отже його особисте майно не можна використати для погашення боргів та зобов’язань фірми.

Недоліки партнерства з обмеженою відповідальністю.

1) Партнери, чия відповідальність обмежена часткою вкладеного капіталу, не беруть участі в управлінні фірмою і не укладають угод від свого імені.

2) У партнерстві відсутня публічна звітність. Партнерства з обмеженою відповідальністю типові для будівельної індустрії та інших видів діяльності у капіталомістких сферах економіки.

Провідною формою сучасного бізнесу є корпорація. Корпорація – це акціонерне товариство, яке централізує кошти через продаж акцій.

Корпорація є юридичною особою, яка бере участь у контрактах, заявляє позов і підлягає позову в суді, відповідає за борги й зобов’язання, які є законними для корпорації, а не для її власників. Акціонерне товариство є найпривабливішою формою організації бізнесу. В корпорації власники акцій несуть обмежену відповідальність у рамках володіння акціями.