Економіка домогосподарства

Домогосподарство є одним із трьох економічних суб’єктів, який виконує чотири важливі функції в національній економіці: 1) власника і постачальника ресурсів; 2) виробника товарів і послуг; 3) споживача товарів і послуг; 4) заощадника доходів та їх інвестора.

В економічному аналізі найчастіше виходимо з того, що домогосподарства є власниками і постачальниками усіх чотирьох видів ресурсів, які купують фірми для виробництва товарів і послуг. Проте в реальній дійсності частина ресурсів (наприклад, земля) перебуває у власності держави. Щодо капіталу, то він найчастіше належить фірмам, а домогосподарства володіють капіталом лише опосередковано через власність на підприємства.

У командній економіці усі матеріальні ресурси перебували в руках держави. В умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки відновлено право приватної власності на капітальні блага. Проте досі зберігається мораторій на право купівлі-продажу землі. Низка серйозних проблем існує з постачанням такого ресурсу як праця. Пропозиція праці помітно перевищує попит на неї. За постачання, тобто продаж ресурсів, домогосподарства отримують доходи.

Домогосподарство виконує функцію виробника життєвих благ. Ця функція має глибоке коріння і є найстарішою. Вона склалася на стадії формування основних галузей виробничої діяльності – землеробства і скотарства. Спочатку в межах домогосподарства вироблялись різні продукти землеробства і скотарства та розвивались різні види домашньої промисловості. Найбільш ранніми та універсальними видами домашньої промисловості були оброблення шкіри і виготовлення шкіряних виробів, плетіння шнурів, кошиків, гончарне виробництво тощо.

Виробництво життєвих благ у межах домогосподарства є складовою частиною доринкової економіки. Патріархальні селянські домашні господарства були типовими у Середньовіччі. Промисловість з її фірмами ще не склалася, тому продукція не з’являлася на ринку, а використовувалася самим виробником. За межі селянського господарства вироблені продукти надходили тільки у вигляді данини землевласнику.

В епоху пізнього Середньовіччя розвивається підприємницьке товарне виробництво і руйнується натуральне господарство. Поступово складається ринкова система, в якій господарську діяльність здійснюють фірми, що відокремлені від домогосподарств. За цих умов виробнича функція домогосподарств звужується, а в розвинених країнах зникає, а натомість розвивається постачальницька функція, про яку мова йшла вище. Проте в багатьох країнах домогосподарства продовжують виконувати виробничу функцію, коли вони самостійно використовують ресурси і виготовляють товари і послуги.

Виробництво у межах домогосподарств поділяється на товарне (ринкове) і натуральне. За товарного виробництва домогосподарства постачають вироблені блага для продажу на ринку, а натурального – споживають у межах домогосподарства. Основними видами виробничої діяльності домогосподарств в Україні є виробництво сільськогосподарських продуктів, ремісництво (народні промисли), човниковий бізнес, дрібна роздрібна торгівля, будівельні роботи, різноманітні ремонтні послуги, автотранспортні перевезення тощо. У розвинених країнах останні 10-15 років унаслідок науково-технічного прогресу (персональні комп’ютери, електронна пошта, факси, мережа Інтернет) помітно збільшилися можливості роботи вдома у науковців, бухгалтерів, дизайнерів і т.д. Праця вдома дає змогу економніше використовувати ресурси, знижувати транспортні витрати. Для багатьох професій починає зникати звичний поділ між домом та офісом – житло стає основним робочим місцем.

Найважливішою функцією домогосподарств є споживча. Саме домогосподарства є основним споживачем вироблених товарів та послуг, що забезпечує відновлення робочої сили та людського капіталу. Платоспроможний попит домогосподарств виражає обсяг споживання вітчизняних товарів і послуг та імпорту. Споживання сучасних домогосподарств містить блага поточного вжитку, товари тривалого користування та послуги. Якщо очікуваний термін використання товару три роки і більше, його називають товаром тривалого використання; якщо менше ніж три роки – предметом поточного вжитку. Прикладом товарів тривалого користування є автомобілі, відеомагнітофони, холодильники, телевізори, більша частина меблів. Переважна частина одягу, харчі, предмети особистої гігієни є предметами поточного вжитку. Послуги – це робота, яку виконують для споживачів правники, перукарі, сантехніки, лікарі, механіки та ін.

Нарешті, домогосподарства виконують заощаджувальну та інвестиційну функцію. Якщо домогосподарства не повністю витрачають свої доходи на придбання товарів і послуг, то вони заощаджують. Економічне значення заощаджень полягає у тому, що вони є основним джерелом інвестицій, які визначають соціально-економічний прогрес країни. Мотиви заощаджень домогосподарств різні. Ще А. Сміт писав, що “до ощадливості нас спонукає бажання поліпшити своє становище... Більшість людей прагне поліпшити становище, збільшуючи своє майно. Це – найзвичніший і найпростіший засіб, а найнадійніший спосіб примножити своє багатство – заощадження.” В аналітичній економії нині виокремлюють цілу низку мотивів заощаджень домогосподарств, основними серед яких є:

а) створити резерв коштів на випадок непередбачених обставин (хвороба) – застережний мотив;

б) залишити спадок – мотив спадку;

в) забезпечити майбутнє (наприклад, подбати про старість, освіту дітей) – мотив життєвого циклу;

г) нагромадити кошти для купівлі товарів тривалого користування;

д) задовольнити почуття скнарості – мотив жадібності;

е) насолоджуватися почуттям незалежності та свободою дій і поведінки – мотив незалежності;

є) забезпечити собі дохід у формі процента і скористатися зростанням вартості майна – мотив міжчасового заміщення.

Однак мотивів, або інакше кажучи, необхідності заощаджувати ще не досить. Необхідність має супроводжуватися можливістю заощадження, що залежить від величини доходу. Якщо дохід домогосподарства дуже низький, то воно може мати від’ємні заощадження, тобто домогосподарство споживатиме більше ніж становить його після податковий дохід. Це відбувається тоді, коли беруть позику або використовують заощадження, набуті у роки з вищими доходами.

Домогосподарства заощаджують у формі вкладів у банки, нагромадження готівки та ін. Частина домогосподарств заощаджену частину доходу прямо інвестує в економіку, купуючи устаткування, виробничі будівлі або акції та облігації ділових одиниць.

Кожне домогосподарство є відокремленою автономною одиницею, що має власний бюджет доходів і видатків.

Доходи домогосподарств — це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік.

Основними складовими грошових доходів є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв’язку з безробіттям і т.д.).

Натуральні доходи — це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.

Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.

Номінальні використовувані доходи — це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на споживання (С) і особисте заощадження (S):

ВД = С + S.

Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних до індексу споживчих цін.

Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, яка в більшості країн забезпечує близько 70% сукупних доходів домогосподарств. Заробітна плата є ціною трудових послуг, які надають наймані працівники різних професій. Номінальна зарплата — це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.). Реальна зарплата — номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.

В умовах ринкової трансформації економіки України відбуваються глибокі зміни у структурі доходів населення (табл.6.1). Частка доходів від оплати праці у 90-ті роки помітно зменшилась, і в середньому становила 42-44% подушного сукупного доходу домогосподарства. Відтак вона почала зростати, досягнувши в останні роки 48-50% сукупних доходів домогосподарств.

Таблиця 6.1