Підсумки. 1. Держава в усі часи виконує роль політичного центру, який забезпечує захист власності, національну безпеку

1. Держава в усі часи виконує роль політичного центру, який забезпечує захист власності, національну безпеку, охорону правопорядку та загальне управління країною. Водночас держава ніколи не стояла осторонь економіки, не залишалась байдужою до її поступу. Держава впливає на господарську діяльність через розгалужену систему важелів. Основними важелями є: адміністративно-правові засоби та економічні інструменти. Правові засоби містять господарське право, яке чітко прописує майнові питання, ринкові стосунки та податкові відносини. Адміністративні інструменти – це різного виду дозволи і заборони, а також стандарти і норми. До економічних інструментів належать державні фінанси, державна власність, монетарні інструменти та зовнішньоекономічні інструменти.

2. Основними економічними функціями держави є створення правової бази, потрібної для нормального функціонування економіки, захист конкуренції, перерозподіл доходів для зменшення економічної нерівності, усунення витрат переливу, організація і виробництво громадських благ. Держава організовує початкову і середню освіту та сприяє розвиткові професійної освіти. Ще одним напрямом економічної діяльності держави є фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Дедалі важливішого значення набувають такі економічні функції держави, як державні закупівлі сільськогосподарської продукції, регулювання ринку праці, охорона довкілля тощо.

3. Найважливішою новою економічною функцією держави є стабілізація національної економіки. Цю функцію держава виконує проведенням відповідної стабілізаційної політики, під якою розуміють заходи держави, спрямовані на зміну обсягу національного виробництва, доходів, рівня зайнятості, інфляції та інших параметрів національної економіки за допомогою різних макроекономічних інструментів, таких як податки, державні видатки, пропозиція грошей, квота та ін. Уряд використовує чотири основні види стабілізаційної політики: фіскальну, монетарну, політику доходів, зовнішньоекономічну політику.

4. Фіскальна політика – це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування, або через одночасне поєднання обох заходів. Під монетарною політикою розуміють заходи, що впливають на кількість грошей в національній економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Політика доходів пов’язана з цінами та заробітною платою, а зовнішньоторговельна політика спрямована на зміну обсягу зовнішньої торгівлі.

5. Державний бюджет становить баланс доходів і видатків держави за фінансовий рік. Основними інструментами, за допомогою яких держава акумулює необхідні для неї фінансові ресурси, є податки. До податкової системи кожної країни належать суб’єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки; об’єкти оподаткування – з чого сплачується податок; одиниця оподаткування – одиниця виміру об’єкта оподаткування і податкова ставка – це величина податку на одиницю оподаткування. Податкові ставки поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні. Податки є прямі і непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм, а непрямі податки накладаються на товари і послуги. Основними непрямими податками є акцизи (індивідуальні та універсальні) і мито.

6. Державний бюджет України містить шість напрямків видатків: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Уряд використовує три способи для збалансування державного бюджету – підвищення податків, сеньйораж та державні позики. Найчастіше для зрівнювання доходів і видатків уряд використовує позику – випуск і продаж державних цінних паперів, що веде до виникнення державного боргу. Під державним боргом розуміють загальну суму заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, що кількісно дорівнює сумі його минулих бюджетних дефіцитів мінус бюджетні надлишки.

7. Фірма є організаційно-економічною та правовою структурою підприємницької діяльності. Вона характеризується низкою істотних ознак: відособленістю майна, майновою відповідальністю, наявністю ідентифікаційних ознак, оперативно-господарською й економічною самостійністю та організаційною єдністю. До складу фірми може входити одне або декілька підприємств. Підприємство – це економічна одиниця, в якій поєднуються фактори виробництва. Фірма, що володіє кількома підприємствами, які виробляють однакову продукцію, є фірмою з горизонтальною структурою. Фірму, яка виробляє широкий асортимент різних товарів і послуг, називають конгломератом.

8. У кожній національній економіці є різні правові форми фірми. Важливою умовою вибору правової форми фірми є майбутні зовнішні правові стосунки фірми з державою, фінансовими посередниками, постачальниками сировини і покупцями її продукції, інвесторами тощо. Практика підприємницької діяльності в багатьох країнах світу визнала основними правовими формами організації справи такі: одноосібна власність, або власна справа; партнерство (у США) або товариство (за винятком акціонерного товариства, у країнах Європи); корпорація (у США) або акціонерне товариство (у країнах Західної Європи).

9. Для виробництва товарів і послуг фірми використовують різні ресурси, що становлять капітал фірми, який поділяють на основний та оборотний. Основний капітал – це та частина капіталу, яка тривалий час бере участь у виробництві і переносить свою вартість на готовий продукт частинами залежно від зношення капіталу. Дедалі частіше основний капітал називають основними активами. Конкретними формами основного капіталу на підприємстві є основні засоби (фонди), нематеріальні активи та фінансові інвестиції. Основні засоби поділяють на виробничі і невиробничі. До основних виробничих засобів належать: виробничі будівлі, споруди, машини, устаткування тощо. Основні невиробничі засоби містять житлові будинки, дитячі садки, ясла, клуби, їх оснащення, які є власністю фірми. Основні засоби зношуються. Розрізняють два види зношення – фізичне і моральне.

10. Оборотний капітал – це та частина капіталу, яка у процесі виробництва втрачає свою натуральну форму, бере участь в одному виробничому процесі і одразу цілком переносить свою вартість на вартість продукції. Оборотний капітал, який нині часто називають обіговими коштами, складається з двох частин – оборотних засобів і засобів обігу. Оборотні засоби містять предмети праці, незавершене виробництво та виплати майбутніх періодів. До засобів обігу належать готова продукція, що зберігається на складах; товари, відвантажені споживачеві, але ще ним не оплачені та вільні кошти на розрахунковому рахунку і готівка.

11. Економічні витрати – це безпосередні витрати фірми на фактори виробництва разом із недоотриманим доходом від найкращого альтернативного витрачання власних факторів фірми. Економічні витрати складаються з двох частин: явних (бухгалтерських) і неявних витрат. Бухгалтерські витрати планують і обліковують за економічними елементами і калькуляційними статтями. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяються на матеріаломісткі, капіталомісткі та трудомісткі. В аналітичній економії витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні – це такі види витрат, абсолютна величина яких помітно не змінюється зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції. До змінних відносять витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зменшенням. Граничні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції

12. Домогосподарство виконує чотири важливі функції в національній економіці: 1) власника і постачальника ресурсів; 2) виробника товарів і послуг; 3) споживача товарів і послуг; 4) заощадника доходів та їх інвестора. Домогосподарства є власниками і постачальниками усіх чотирьох видів ресурсів; частина ресурсів перебуває у власності держави. Виробнича функція домогосподарств поступово звужується. Найважливішою є споживча функція домогосподарств, яка забезпечує відновлення робочої сили та людського потенціалу. Мотиви заощаджень домогосподарств є різними, основними серед яких є: створити резерв коштів на випадок непередбачених обставин; залишити спадок; забезпечити майбутнє (освіта дітей); задовольнити почуття скнарості; нагромадити кошти для купівлі предметів тривалого користування тощо.

13. Кожне домогосподарство є відокремленою автономною одиницею, що має власний бюджет доходів і видатків. Доходи домогосподарств – це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або використаних домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік. Основними складниками грошових доходів домогосподарств є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності і власності та соціальні трансфери. Натуральні доходи – це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання. Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін становлять номінальні особисті доходи. Номінальні використовувані доходи – це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на власний розсуд. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів.

14. Неоднаковий рівень доходів домогосподарств або працівників називають диференціацією доходів. Для кількісної оцінки диференціації особистих доходів використовують різні показники, зокрема криву Лоренца, децильний коефіцієнт та коефіцієнт Джині. Децильний коефіцієнт обчислюють як відношення між середніми доходами 10% найбільш високооплачуваних громадян і середніми доходами 10% найменш забезпечених. Коефіцієнт Джині обчислюють як відношення площі фігури, яку утворює крива Лоренца і бісектриса, до площі трикутника, утвореного горизонтальною віссю, бісектрисою та правою ординатою. Перехідна економіка України характеризується зростанням диференціації доходів.

15. Усім країнам незалежно від типу економічної системи властива нерівність у розподілі доходів. Причинами цього є різні рівні заробітної плати і доходів загалом, які зумовлені різним рівнем освіти й професійної підготовки працівників, неоднаковими здібностями людей, неоднаковою схильністю до ризику тощо. Особлива роль у посиленні економічної нерівності людей належить майновим доходам – від землі, житла, капіталу, володіння акціями та іншими цінними паперами. Держава впливає на нерівність розподілу особистих доходів, знижуючи її через податкову систему й трансферні платежі.