Структура сукупного доходу сімей в Україні

(за матеріалами обстежень сімейних бюджетів, % до підсумку)

Помітне зниження частки зарплати в доходах населення означає, що суспільство менше цінує працю як джерело доходу, а це може спричиняти зневажливе ставлення до праці в частини населення.

Важливе значення має також співвідношення у грошових доходах заробітної плати і соціальних трансферів. Збільшення частки соціальних трансферів в особистих доходах може підживлювати психологію утриманства, особливо в молодих працівників, які входять в трудове життя. Занижений рівень заробітної плати у вітчизняній економіці може формувати у молоді небажані для суспільства ціннісні орієнтири, що виражаються у підриві стимулів до праці, порушенні трудової дисципліни, недобросовісному виконанні виробничих обов’язків, збільшенні злочинів, пов’язаних з розкраданням приватної і державної власності та ін.

В умовах переходу України до ринку відбулися глибокі зміни і в структурі видатків домогосподарств. Передовсім зросла частка видатків домогосподарств на купівлю продуктів харчування. Якщо у розвинених країнах видатки на продукти харчування становлять 20-25% доходів домогосподарств, то в Україні близько 60%. Така висока частка доходів домогосподарств, яка витрачається на продукти харчування в Україні, свідчить про те, що економіка спроможна задовольняти поточні потреби населення лише на мінімальному рівні. З відновленням зростання вітчизняної економіки ситуація поступово поліпшується, зокрема збільшується частка видатків домогосподарств на купівлю товарів тривалого користування та на оплату послуг.

Неоднаковий рівень доходів домогосподарств або працівників називають диференціацією доходів. Нерівність у доходах має місце в усіх економічних системах — як традиційних, так і товарних. Посилення диференціації в доходах в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки зумовлене низкою обставин. Однією з головних є та, що окремі суспільні групи поводяться вже відповідно до законів ринкової економіки, в той час як інші групи продовжують орієнтуватися на традиції й цінності попередньої системи, яка відходить у минуле.

Для кількісної оцінки диференціації особистих доходів використовують різні показники, найчастіше будують криву Лоренца (рис. 6.1). Для побудови цієї кривої загальну кількість домогосподарств (сімей) ділять на п’ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група охоплює 20% населення (горизонтальна вісь). Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік (вертикальна вісь). Інформація, яку дають подібні таблиці, свідчить про те, наскільки нерівномірно розподіляється сукупний дохід у тій чи іншій країні. Наприклад, якби дохід розподілявся порівну між усіма сім’ями України, тоді кожна їхня п’ята частина отримувала б 20% цього доходу, 40% сімей — 40% доходу й т.д. Таку ситуацію графічно зображають бісектрисою. Чим ближче крива до бісектриси, тим вищий ступінь рівності розподілу доходу. Інший крайній випадок спостерігався б тоді, коли в країні майже весь дохід привласнювали б кілька казково багатих родин, а решта населення ледве животіла (крива максимально віддалена від бісектриси). Реальна економіка звичайно являє собою дещо середнє між цими двома крайніми випадками.

Рис. 6.1. Крива Лоренца

У таблиці 6.2 показано відносний розподіл доходів у семи країнах. На першому місці в таблиці стоїть Японія, де найбагатша п'ята частина сімей отримує дохід, що лише у чотири рази перевищує дохід найбіднішої п'ятої частини населення. Унизу таблиці перебуває Бразилія, де найбагатша п'ята частина сімей привласнює дохід, який більш як у 30 разів перевищує дохід найбіднішої п'ятої частини населення.

Таблиця 6.2

Родинний розподіл доходів у деяких країнах (%)

Використовуючи дані таблиці 6.2, побудуємо криву Лоренца для Японії і Бразилії.

В Японії найбідніші 20% усіх сімей отримують 8, 7% доходу (точка a₁), а в Бразилії— 2, 1% (точка а₂). Найбідніші 40% населення в Японії привласнюють 21, 9% доходу (8, 7 + 13, 2), а в Бразилії — 7% (2, 1 + 4, 9).

Крива Лоренца для Бразилії відхиляється від бісектриси найбільше, а крива Лоренца для Японії розміщена найближче до бісектриси (рис. 6.1).

Ще одним часто використовуваним показником диференціації доходів є децильний коефіцієнт, який показує, у скільки разів мінімальні доходи 10% найбагатшого населення перевищують максимальні доходи 10% найменш забезпеченого населення. Його обчислюють як відношення між середніми доходами 10% найбільш високооплачуваних громадян і середніми доходами 10% найменш забезпечених.

Для характеристики розподілу доходу між групами населення обчислюють коефіцієнт концентрації доходів населення, або коефіцієнт Джині. Його найчастіше обчислюють на підставі кривої Лоренца як відношення площі фігури, яку утворюють бісектриса та крива Лоренца, до площі трикутника, утвореного горизонтальною віссю та правою ординатою. Величина коефіцієнта Джині коливається від нуля до одиниці. Чим вищий ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, тим коефіцієнт Джині ближчий до одиниці. Із вирівнюванням доходів у суспільстві цей показник прямує до нуля (нульове значення показника досягається за абсолютно рівномірного розподілу доходів). Оскільки на нерівномірності розподілу доходів істотно позначаються процеси оподаткування і виплати трансферів, то цей коефіцієнт часто обчислюють на підставі і особистих, і використовуваних доходів.

Українське суспільство характеризується високим ступенем нерівності в розподілі доходів про що свідчить динаміка децильного коефіцієнта, який зріс з 8, 1 у 1993 р. до 13, 3 у 1998р. У 2002 р. грошові видатки 10% найбагатшого населення перевищували грошові доходи 10% населення з найнищими доходами у 9, 2 раза. В останні три роки децильний коефіцієнт дещо знизився, але він ще значно вищий, ніж у країнах Західної Європи. У цих країнах розподіл доходів значно рівномірніший, і значення децильного коефіцієнта там становить близько 6.

Нерівність у розподілі доходів властива усім країнам незалежно від типу їхньої економічної системи. У ринковій економіці найзагальнішою причиною нерівного розподілу доходів між домогосподарствами є ринковий механізм. Конкретнішими причинами економічної нерівності людей є різні рівні заробітної плати і доходів загалом, які зумовлені різним рівнем освіти й професійної підготовки працівників, неоднаковими здібностями людей, неоднаковою схильністю до ризику, зв’язками тощо. Особливу роль у посиленні економічної нерівності людей належить майновим доходам ¾ від землі, житла, капіталу, володіння акціями та іншими цінними паперами тощо.

За умов економічної нерівності людей постає гостра проблема бідності. Розрізняють певні рівні бідності ¾ бідність країни загалом та бідність окремих її комірок ¾ громадян і сімей. Країна є бідною, якщо її подушний дохід низький порівняно з іншими країнами. Водночас у такій країні окремі родини можуть привласнювати величезні доходи, нагромаджувати неосяжне особисте майно. Країна є багатою, якщо її подушний національний дохід високий порівняно з іншими країнами. Проте в такій країні значна частина населення може бідувати, ледь зводити кінці з кінцями.

Бідність не піддається точному визначенню. Бідність ¾ це рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей. Інакше кажучи, людина або окрема сім’я бідує, коли у неї бракує коштів на задоволення елементарних потреб. Цей загальний принцип у кожній країні конкретизують за допомогою визначення офіційної межі, або порогу бідності, що нерідко називають прожитковим мінімумом.

Наприклад, у США межу бідності офіційно запровадили ще на початку 60-х років ХХ ст. Згідно з офіційним визначенням, поріг бідності досягають ті американські родини, чиї видатки на нормальне харчування перевищують третину їхніх доходів. На початку ХХІ ст. нижче межі бідності проживало майже 40 млн американців, або кожен сьомий американець. Межу бідності використовують для визначення рівня бідності, котрий показує відсоток населення, сімейний дохід якого опустився нижче межі бідності.

В Україні межу бідності, або прожитковий мінімум, визначає вищий законодавчий орган ¾ Верховна Рада. На середину 2006 року прожитковий мінімум у нашій країні становив 400 гривень на місяць. За цією межею перебуває половина населення країни.

Держава може впливати на нерівність розподілу особистих доходів, зменшуючи її через податкову систему й трансфертні платежі. Однак цей вплив, на думку багатьох економістів, має бути помірним, бо інакше він підриватиме стимули до високопродуктивної праці й, отже, звужуватиме можливості економічного зростання країни.

Сучасне суспільство має шукати і знаходити компроміс між зрівнюванням доходів й ефективністю економіки, тобто між ефективністю і соціальною справедливістю. Якщо воно надто велику частину національного доходу перерозподілятиме на користь бідних, це пригнічуватиме економічні стимули, звужуватиме обсяг національного доходу. З іншого боку, посилення нерівності, коли держава не перерозподіляє національний дохід, породжує низку складних проблем. Головне серед них ¾ це зубожіння частини населення й казкове збагачення невеликої кількості сімей. Така поляризація суспільства посилює його соціальну та політичну нестабільність. Тому у цивілізованих країнах держава проводить політику соціального захисту, завданнями якої є зменшення економічної нерівності і створення сприятливих для усіх членів суспільства умов матеріального життя. Правда, масштаби перерозподільних процесів у різних країнах неоднакові; вони особливо значні у скандинавських країнах.

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які забезпечують громадянам не лише упродовж певного строку надходження доходів у випадку втрати роботи, а й у разі різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми та інвалідності, похилого віку тощо.

Видатки на соціальний захист населення, звичайно, залежать від потенціалу економіки та загальної соціально-економічної ситуації в країні. У країнах з перехідною економікою система соціального захисту нині містить такі три основні складові: по-перше, сукупність державних соціальних гарантій, у тому числі пільги окремим категоріям населення. Держава надає усім громадянам без врахування їхнього трудового внеску (безкоштовні освіту, невідкладну медичну допомогу тощо). Рівень цих соціальних гарантій залежить від можливостей суспільства. Цей напрям соціального захисту населення ґрунтується на оподаткуванні та бюджетному фінансуванні державних видатків. За рахунок податкової бюджетної системи держави надаються соціальні пільги певним соціально-демографічним групам населення (ветерани війни, інваліди та ін.).

По-друге, соціальну допомогу, під якою розуміють надання життєвих благ уразливим групам населення. Об’єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності. Соціальну допомогу здебільшого надають у грошовій формі. Нерідко ця допомога здійснюється у натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, медичного обслуговування, житлової допомоги тощо.

По-третє, соціальне страхування, яке є найпоширенішою формою соціального захисту населення від різних ризиків, пов’язаних з втратою працездатності та доходів. Соціальне страхування здійснюється за рахунок цільових внесків роботодавців, працівників за підтримки держави.