Поняття соціо-економіко-екологічних систем та їх моніторинг

Слід зазначити, що будемо вживати термін “еколого-соціально-економічна система” (ЕСЕС), який являє собою об’єктивно існуюче, структурно-ієрархічне поєднання аспектів екологічного, соціального, економічного характеру, що функціонує на певній території за допомогою системи взаємозв’язків. ЕСЕС знаходять висвітлення економічні, еколого-економічні, соціально-екологічні, екологічні, соціально-економічні й соціальні зв’язки. Природа, особливості, властивості ЕСЕС, як і будь-якої іншої цілісної системи, визначаються структурою, складом компонентів, що її утворюють, мірою впорядкованості внутрішніх зв’язків між ними.

Досягнення основних стратегічних цілей ЕЕЗР, що перебувають в області підвищення соціальної ефективності виробництва, збереження соціальноекономічних функцій ландшафту, вирішення інтегральних екологічних проблем, регулюється й коригується системою цілеспрямованих принципів, методів і засобів [2].

Явно, що впровадження моделі ЕЕЗР має чітко виражену просторову орієнтацію і, локалізуючись на території, стосується конкретних природних комплексів і соціальних спільностей. Наявність системи взаємозв’язків між компонентами територіальної системи свідчить про необхідність першочергового досягнення поставлених цілей на локальному й регіональному рівнях, що, у свою чергу, сприяє поліпшенню еколого-економічної ситуації глобального рівня. Особлива увага до проблем локального й регіонального рівнів пояснюється їхньою найбільшою схильністю до змін і конфліктністю, необхідністю прийняття першочергових рішень. Динамізм ЕЕЗР втілений у понятті “розвиток”, зміст якого відповідає “процесу вдосконалювання” за допомогою ліквідації протиріч соціальної, екологічної й економічної спрямованості. Головні протиріччя і форми їхнього руху закладені в діалектичних багатошарових взаємодіях і взаєминах складної суперсистеми “природа—населення—господарство”, як відомо, цілі, функції, інтереси складових якої в реальній дійсності не збігаються.

До найбільш гострих протиріч, що мають нині глобальний характер, відноситься протиріччя між суспільством і природою, що виникло відразу ж з появою людини. Суть протиріччя між суспільством і природою визначається постійно зростаючою потребою суспільного виробництва в природних ресурсах і прогресуючому погіршенні умов життєдіяльності людини. Пройшов той час, коли діяльність людини не торкалася структури біосфери: відходи життєдіяльності нейтралізовувалися природними процесами, включалися в загальний кругообіг речовини й енергії на планеті. Нині наступив новий період, коли необхідно вкладатися у задані природою межі, враховувати закономірності організації природи й взаємодіяти з нею в якості органічної складової єдиної динамічної системи [5, 6]. Особливо чітко актуалізується це протиріччя в контексті регіонального розвитку.

Процес територіальної структуризації й організації ЕСЕС яскраво представляє логіко-графічна модель, що відображає функціональні, а також ієрархічні аспекти існування й розвитку системи і дозволяє визначити стратегічні напрямки її вивчення з метою оптимізації (мал. 14).

Порівнюючи ЕСЕС різних ієрархічних рівнянь, не можна не помітити таку особливість: чим меншу площу займає система, тим вужче її економічна спеціалізація, тим відчутніше антропогенний прес на природне середовище. У цьому випадку локальні територіальні ЕСЕС є винятково динамічними осередками найбільш інтенсивного перетворення природи, що концентрують до того ж у компактних ареалах величезні маси людей і потужний економічний потенціал.

Функціональна структура ЕСЕС визначається за переважаючим господарським процесом, що базується на дослідженні певних природних ресурсів з метою забезпечення конкретних потреб суспільства. Вона включає екологічний, соціальний і економічний блоки (мал. 14, блок Б).

Екологічна підсистема (1) ЕСЕС, що включає основні компоненти ландшафтної структури, визначає рівень зміни якості середовища перебування людини. У сукупності показників, що характеризують дану підсистему, з метою комплексної оцінки території особливий інтерес викликають гранично припустимі антропогенні навантаження на конкретні компоненти ландшафту.

Соціальну підсистему (3) необхідно розглядати як сукупність взаємодій суб’єкта — населення й конкретно взятого середовища, що виражається в ступені комфортності умов життєдіяльності населення й глибині територіальних розходжень у цій комфортності. Складовими елементами соціальної підсистеми варто вважати сім основних блоків відносин життєдіяльності людини: демографічний, медикоекологічний, споживчий, соціально-стресовий, політичний, етно- культурний, криміногенний.

Економічна підсистема (2) являє собою поєднання безлічі економічних явищ, об’єктів і процесів у сфері виробництва, розподілу й споживання, що регулюють господарську діяльність у всій розмаїтості їхніх територіально-суспільних відносин. Складовими частинами даної підсистеми є галузі промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства, рекреації, торгівлі, заготівлі й збуту виробленої продукції. Причому розвиток суспільства істотно впливає на зміст, структуру, функції вищезгаданих підсистем, доповнюючи їх новими компонентами, якісно трансформуючи “старі”, ускладнюючи існуючі між ними екологічні, еколого-соціальні, соціально-економічні, а також внутрісистемні зв’язки.

Аналізовані структурні елементи ЕСЕС характеризуються наявністю загальних системологічних рис, серед яких — багатокомпонентність складу, структура, організація, функції, стабільність, здатність до самоврядування, територіальна диференціація, тверда взаємозалежність розвитку багатьох про цесів і явищ. Однак розвиток вищезгаданих підсистем укладається, насамперед, у компонентному складі, формах руху, характері однорідностей і закономірностях розвитку, у різномасштабних і диверсифікованих за структурою потоках обміну інформації між компонентами, у різній тривалості періодів еволюції й трансформації.

Похідною взаємодії підсистем у результаті їх розвитку й динамічних міжсистемних зв’язків є еколого-соціальноеко номічна обстановка (ЕСЕО), основні фактори формування, структуру, ієрархію якої відображена на мал. 14, блок В.

Єдність екологічної, економічної й соціальної підсистем припускає єдиний механізм управління ЕСЕС як системою. Управління ЕСЕС або її окремими елементами, що здійснюється різними міністерствами й відомствами, є недостатньо комплексним, а тому і недостатньо ефективним, що очевидно пов’язане з методологічними прорахунками щодо системи природокористування.

Тому проблема оптимізації ЕСЕС і результату її функціонування — ЕСЕО перебуває у віданні територіальної системи управління природокористуванням (ТСУП), серед основних прикладних напрямків діяльності якої слід виділити: еколого-соціально-економічний моніторинг, експертизу, прогнозування.

Функція моніторингу полягає в регулярному зборі і аналізі даних про еколого-соціально-економічний розвиток території. Функціональна спрямованість експертизи — це виявлення причин відхилень від запланованих станів, їхня оцінка, а також розроблення пропозицій з усунення даних відхилень, оцінка якості статистичної інформації, оптимальності прийня тих управлінських рішень.

Аналізу й оцінці соціальних, економічних, екологічних і науково-практичних процесів і тенденцій, виявленню вузлових проблем еколого-соціально-економічного розвитку, передбаченню нових проблем і можливих альтернатив їхнього вирішення з метою прийняття регіонального управлінського рішення — призначені структурні елементи системи прогнозування. Структуризація, повноваження й компетенція ТСУП забезпечують найбільш оптимальне функціонування ЕСЕС.

Значний функціональний потенціал ТСУП дозволяє намітити стратегічні напрямки розв’язання оптимізаційних завдань, серед яких:

Þ розрахунок рівнів економічного й соціального розвитку й спільний аналіз їхньої територіальної диференціації;

Þ поліструктурний аналіз інтегрального потенціалу території;

Þ визначення обсягу й оптимальної структури національного доходу й валового суспільного продукту (ВСП);

Þ дослідження впливу розподілу інвестицій на ефективність віддачі території, зокрема на обсяг і структуру виробленого ВСП;

Þ аналіз впливу економічного й соціального розвитку на екологічну складову території;

Þ дослідження впливу організаційно-технічної структури виробництва на розвиток території і його ефективність;

Þ дослідження структури соціального природокористування й інтенсивності техногенного навантаження на природне середовище;

Þ еколого-економічне районування на основі зіставлення з техногенним навантаженням на природне середовище;

Þ експертиза на відповідність сформованих або проектованих економічних об’єктів на території;

Þ поєднання дослідження еколого-соціально-економічного розвитку території з метою аналізу територіальної диференціації якості життя, визначенням шляхів розвитку господарства для збереження природного середовища й поліпшення соціально-екологічних умов середовища перебування людини.

Управління ЕСЕС на локальному регіональному й глобальному рівнях дозволить чітко розмежувати коло проблем, властивих кожному рівню, визначати детальність вивчення, прогнозувати характер подальшого розвитку систем, здійснювати координацію природоохоронних заходів на різних рівнях силами й коштами підприємств, галузей, держави або їхніх груп.

Об’єкт дослідження моніторингу індикаторів сталого розвитку – це процеси формування системи моніторингу, спостереження за показниками, оцінювання та прогнозування стану СЕЕС територій, впровадження регіональних програм розвитку,

Предмет моніторингу сталого розвитку оцінювання і прогнозування зміни стану соціального, екологічного, економічного за допомогою індикаторів сталого розвитку.

Метою вивчення дисципліни “Моніторингу індикаторів сталого розвитку” є формування студентами-екологами знань з оцінювання та прогнозування зміни показників, які використовують для оцінки стану здоров’я та рівня життя людей, стану довкілля на окремій території, кількісну оцінку впливу людської діяльності на стан довкілля і на стан здоров’я людей, якість і тривалість їхнього життя. Ці показники мають бути єдиним для загальної оцінки певної території чи порівняльної оцінки декількох території. Також можуть бути окремі фіксовані індикатори, які застосовуються для оцінки лише конкретної території.

«Моніторинг індикаторів сталого розвитку» вивчає основні типи індикаторів сталого розвитку, їх підбір, оцінку, аналіз та прогнозування.

В результаті вивчення дисципліни студент повинен

знати:

· Основні типи індикаторів сталого розвитку (екологічні, соціальні, економічні)

· Основні підходи до вибору індикаторів сталого розвитку

· Особливості спостереження за екологічними, соціальними та економічними індикаторами сталого розвитку

· Європейські та вітчизняні індикатори сталого розвитку

· Підходи до оцінювання індикаторів сталого розвитку

Вміти:

· Здійснювати збір базових індикаторів сталого розвитку

· Проводити статистичну обробку індикаторів сталого розвитку

· Розраховувати інтегровані індикатори екологічного, економічного та соціального розвитку територій.