Супроводжуючі знаки вітання

Словесні вітання зазвичай супроводжуються невербальними знаками з такою ж (вітальною) семантикою: жінки—плавним нахилом голови, чоло­віки—легким схилянням верхньої частини тулуба і (або) голови, молоді люди— такими ж, але трохи нижчими поклонами. Народна мудрість повчає: Поклони горбів не роблять.

Тим, хто вітається, дуже пасує, зазвичай, привітна усмішка. Поклоном із усмішкою можна привітатись і без слів, але тільки з дуже близькими знайо­мими, друзями. Те ж стосується вітання піднесеною вгору рукою, стискан­ням власних рук тощо.

Вітаючись з тим, хто стоїть або проходить у зустрічному напрямку, нале­жить повернути голову в його бік і вклонитися. Коли ваш супутник з кимсь вітається, то і вам треба це зробити. Так само треба відповісти поклоном і тому, хто привітався з вашим супутником. Це правило зобов'язує тільки чоловіків. Жінка відповідає на вітання з її супутником незнайомої їй особи лише тоді, коли воно виразно стосувалося цієї жінки.

Вітаючись треба обов'язково вийняти цигарку з рота, а руки з кишень, зняти темні окуляри. Останнє, звичайно, не поширюється на людей із вадами зору.

Не має потреби кричати вітаючись через вулицю: це вважається непри­стойним. Достатньо зорового контакту і нижчого поклону. Якщо відстань пе­ревищує тридцять кроків, зазвичай не вітаються. Неправильно вітатись аж порівнявшись із адресатом і так само негарно вітатися з надто великої відстані, бо це може бути потрактовано як схильність до чиношанування, підлабузни­цтва, улесливості.

Здіймання головного убору. Зазначений етикетний знак поширений здебіль­шого серед європейських народів. Ця традиція започаткована ще в Стародав­ньому Римі, де раби мусили знімати головний убір, щоб було видно поголену рабську голову. Знімали свій шолом середньовічні лицарі на знак добрих намірів і довіри.

Знімання чи незнімання головного убору тривалий час вважалося однією з найприкметніших ознак, за якими народи Європи протиставлялися наро­дам Сходу. Так, в одній із відомих легенд говориться проте, як Іван Грозний наказав турецьким послам, які не зняли головних уборів, прибити їх цвяхами до голови.

Українці головний убір знімають, коли входять до хати і коли сідають спо­живати їжу. В Англії навіть існує товариство джентельменів, які знімають ка­пелюхи під час телефонної розмови. Не знявши головний убір, цілувати дамі руку не прийнято.

Капелюх рекомендується знімати рукою, протилежною від людини, повз яку проходять. Беруть його спереду-згори за наголовок й описують невелике півколо до висоти обличчя. Роблять це затри кроки до знайомого, який стоїть або йде назустріч. Зодягають капелюх щойно розминувшись із адресатом.

Шапку знімають спереду за дашок. Шапку без дашка, а також берет для привітання знімати не заведено.

Потиск рук. У середні віки рукостискання було знаком шанування і відда­ності, при цьому нижча за рангом особа ставала на коліно. Потиск рук з лег­ким їх потрясінням в XVI ст. означав єднання і скріплення договору.

Як знак вітання потискання рук з'явилось лише на початку XIX ст. в Європі замість раніш прийнятих поклонів, реверансів чи розмахування рука­ми. Це елемент європейської культури спілкування, який поширився на цілий світ. Такий знак спілкування, наприклад, у Південній і Східній Азії раніше був невідомий. В Японії ще й нині потиск рук на знак вітання використо­вується переважно у спілкуванні з європейцями й американцями, а жінки уникають його назагал, бо це сприймається негативно. Самураї, етичний ко­декс яких лежить в основі японського виховання, обмінювались рукостисканням лише перед смертельною битвою, оголошуючи цим один одному не­минучу загибель.

Так само і в Європі потиск рук застосовується не всюди однаково. Англійці, приміром, використовують його нечасто, а в німців, навпаки, руко­стискання настільки поширене, що, як пишуть місцеві гумористи, саме за ним у світі впізнають туристів із Німеччини.

За сучасних умов рукостискання відображає вже напрацьовані парт­нерські зв'язки або вказує на потенційні можливості до співробітництва. І оскільки далеко не з усіма знайомими у нас такі відносини, потиск рук є не обов'язковим жестом. Зазвичай, рукостискання використовується при першій зустрічі, на початку переговорів, на прощання з друзями чи партнерами.

Треба пам'ятати, що першим руку подає господар — гостю, старший — молодшому, жінка — чоловікові, соціально вищий — нижчому, одружений — неодруженому, а не навпаки. Якщо присутніх багато, то доречно обмежитись потиском рук із господарем (господинею) дому чи начальником, а з іншими, вклонившись, привітатися словами.

Якщо люди сидять за обідом, вечерею тощо, то вітатись з ними заруку не треба. Не можна також подавати руку через стіл. Навіть найвищий начальник для цього має вийти з-за стола. Не прийнято вітатись потиском руки через поріг.

У разі коли мокрі руки або в мастилі і т.п., потрібно, вибачившись, при­вести їх до порядку і тоді обмінятися потиском. Можна в такому разі також обійтись без рукостискання, обмежившись словесним вітанням і поклоном з приємною усмішкою. Не завадить до того ж сказати: Тисну твою (Вашу) руку!

Подають тільки праву руку. Ліву рук чи зап'ясток можна подати для вітан­ня тільки найближчим друзям, і то в крайньому разі, у арабів це взагалі не-прийнято. Невихованою буде вважатись людина, яка подаючи праву тримає ліву руку в кишені або залишає в ній цигарку. У першому випадку — це бо-сяцтво, у другому — елементарна неповага.

Подавати руку з розчепіреними пальцями, долонею донизу або догори не заведено. Всі ці жести можуть мати психологічне тлумачення, яке свідчить не на користь людини, що ними послуговується. Владні особи звичайно прак­тикують домінуюче рукостискання: руку подають долонею вниз. Іноді засто­совується підлегле рукостискання: руку простягають долонею вгору. Щоб показати себе вихованою людиною, краще руку подавати не долонею вгору чи боком, а під кутом 45° до підлоги.

Обмінюючись потиском рук з представником тих суспільств, де узвичає­но цілувати дам у руку, жінці належить розслабити руку на випадок, якщо чоловікзахоче піднести їїдо губ. «Але, навіть розслаблена рука має залишатися живою, а не нагадувати вогку ганчірку», — застерігає перша дама американсь­кого етикету Емілія Поуст.

Як правило, чоловіки, за винятком старих і хворих, подаючи руку, підво­дяться. Жінки, особливо старшого віку, коли вітаються з чоловіками або мо­лодшими жінками, подають руку сидячи й не потискаючи. Не можна подава­ти руку мусульманину. У більшості ісламських країн чоловіки взагалі не ма­ють права вітатися з жінками, якщо вони не є родичами.

Жінки можуть подавати руку для вітання не знімаючи рукавичку. До того ж не тільки тоді, коли рукавички є елементом жіночого туалету. Чоловіки ж повинні завжди, за винятком сильного морозу, наявності травм тощо, по­давати для привітання оголену руку.

Коли чоловік подає для потиску руку в рукавиці, то знімати свою рукави­цю не потрібно, аби тим самим не натякнути, що і партнер мав би подати руку оголеною.

При знайомствах чи офіційних вітаннях, для вираження подяки у біль­шості випадків застосовується формальне рукостискання — коли коротко, але енергійно (не в'яло) простягається рука партнера.

Дещо затягнуте (до п'яти секунд) рукостискання може відбуватись після підписання контракту, договору, а також при зустрічах з давно знайомими партнерами.

Після тривалої розлуки люди, що перебувають у близьких, щирих сто­сунках, часто на знак вітання обнімаються. Застосовують цей жест інколи політики і дипломати. Поплескувати при цьому партнера по плечах, як це роблять американці, у нас не узвичаєно.

Накривати стиснуті руки лівою рукою, брати нею партнера за лікоть, вище ліктя, за плече етикетом дозволяється тільки між дуже близькими людьми.

Якщо людині подають руку, грубо порушуючи етикет (наприклад, моло­дий хлопець жінці, старшій за нього і вищій за соціальним становищем), то у відповідь все ж таки свою руку треба простягти. Із двох бід — це менше.

Поцілунок. Вітаються поцілунком чоловік із дружиною, закохані, родичі, рідше — близькі друзі, особливо дівчата й молоді жінки. У брежнєвську епохубуло модно цілуватись і серед політиків.

Поцілунок у руку тривалий час у нас вважався за «пережиток капіталіс­тичних часів», його як «форму пошани належить звести до мінімуму». Проте, цей «пережиток» пережив і добу «реального соціалізму» та, як видно, доволішироко практикується й зараз в нашому суспільстві.

«Методика» цього невербального етикетного знаку складається з таких найважливіших моментів:

• у руку цілують тільки заміжніх і старших жінок; дівчат цілують у щічку або ж обмежуються потиском руки;

• простягнуту жінкою руку беруть за пальці, підносять (щоб не надтозгинатись — це неестетично) і в легкому нахилі голови цілують у тильну сторону пальців або ж у передню частину тильної сторони долоні, але в жодному разі не в зап'ясток — це може бути сприйняте як непри­стойний натяк;

• поцілунок у руку, а дівчат у личко має бути радше символічним, у вся­кому разі не надто щільним, міцним і гучним;

• неетично цілувати дамі руку, не знявши капелюха, рукавиць, тримаю­чи другу руку в кишені;

• не заведено цілувати руку дамі на відкритому повітрі (на вулиці, в пар­ку, на пляжі), а також під час їжі, пиття тощо. Не можна це робити в магазині чи в вагоні.

Як й інші комунікативно-етикетні знаки, поцілунок не можна однаково застосовувати в спілкуванні з представниками різних етнічних спільнот. Наприклад, в англійців немає звичаю цілуватися під час зустрічі (і прощан­ня), а також цілувати жінкам руку. Майже не цілують дамам рук німці, болга­ри, американці. Угорці, вітаючись, часто говорять дамам: Руку Вашу (твою) цілую, проте насправді руку не цілують, хіба що в особливих випадках, коли перебувають у близьких взаєминах тощо. Румуни цілують руки дамам часті­ше, до того ж роблять це і на вулиці. Для народів Південно-Східної Азії, зо­крема китайців і японців, цей знак вітання взагалі не характерний.

В українців колись був звичай цілувати руки батьків, родичів, загалом старших людей, з якими віталися зблизька. За радянських часів ця традиція остаточно припинила своє існування.

Уставання. До арсеналу знаків вітання належить також і уставання супро­воджуючих. Чоловіки, крім похилих віком, інвалідів, хворих, вітаючись зав­жди повинні підвестись. Жінки підводяться тільки тоді, якщо друга особа на­багато старша.

Якщо жінка заходить до приміщення, чоловіки підводяться і стоять доти, доки вона не сяде або не піде. Уразі, коли жінка заходить до чоловіка в кабі­нет у справі, він повинен підвестися, привітати її, а тоді запропонувати стілець і не сідати на своє місце доти, доки не сяде вона. Коли жінка підво­диться, щоб піти, він теж одразу встає і стоїть, поки стоїть вона, а потім про­воджає її до дверей, які має перед нею відчинити. Якщо незнайома жінка проходить повз чоловіка, що сидить у парку, на вокзалі чи в інших громадсь­ких місцях, він підводиться тільки тоді, коли вона зупиниться біля нього і з ним заговорить. Якщо ж жінка проходить повз чоловіка і не зупиняючись при­вітається до нього, то йому треба встати і відповісти на вітання словами й по­клоном.

Зустрічати гостей заведено стоячи. На офіційних прийомах господиня разом з господарем завжди стоять біля дверей і вітаються за руку з кожним гостем. Під час неофіційних зустрічей господарі, вітаючи гостей, лише проводять їх до своїх місць. За стіл гості повинні сідати тільки на запрошення господаря чи господині.

Щодо дітей, то вони мають підхоплюватись щоразу, коли приходять до­рослі, і сідати після того, як дорослі сядуть. Загалом сідати належить лише тоді, коли сяде жінка, старша або соціально вища особа.