Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Тема 11. Держава в системі макроекономічного регулювання
|
|
1. Держава та макроекономічного регулювання
2. Податкова політика держави
3. Кейнсіанська модель товарного ринку з участю держави
4. Бюджетна політика держави
1. Держава та макроекономічного регулювання
До основних функцій держави відносять політичну, соціальну, економічну та міжнародну функції.
Економічна функція держави полягає в регулюванні кількості грошей в економіці; формуванні правових основ функціонування економіки; усуненні вад ринкового саморегулювання; перерозподілі доходів.
Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізми бюджетно-податкової, грошово-кредитної, соціальної, зовнішньоекономічної політики тощо.
Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомер-ційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування.
За формами впливу методи державного регулювання економіки поділяються на прямі та непрямі.
Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку за допомогою знарядь адміністративно-правового характеру: нормативно-правових актів, цільових комплексних програм, державних замовлень, ліцензій, квот.
Методи непрямого регулювання діють опосередковано. Держава спонукає суб'єктів ринку до діяльності у напрямку державних пріоритетів. Для цього застосовуються знаряддя фіскальної, грошово-кредитної, інвестиційної та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.
Фіскальна, або бюджетно-податкова, політика держави — це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на соціально-економічний розвиток країни. Засоби фіскальної політики — державні витрати та податки використовуються для забезпечення повної зайнятості і Стримування темпів інфляції.
Податки є основним джерелом доходів держави.
Державні видатки за напрямом використання поділяються на чотири види: 1) споживчі витрати держави, пов'язані з національною обороною, енергетикою, освітою, медичним обслуговуванням, науково-технічними розробками; 2) державні інвестиції: капітальні витрати на будівництво доріг, портів, житла; 3) соціальні трансферти приватним особам, що являють собою допомогу пенсіонерам, безробітним, непрацездатним та малозабезпеченим; 4) відсотки за державними боргами, пов'язані з позичками (боргом) держави у зв'язку з перевищенням у попередньому періоді витрат над надходженнями.
2. Податкова політика держави
За економічним змістом податки відображають фінансові відносини між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів.
За механізмом формування податки поділяють на прямі та непрямі.
Прямі податки вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів.
Непрямі податки вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів і послуг, тобто перекладаються на споживача продукції. Прямі податки можуть через зростання цін також перекладатися на споживача.
Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Гранична податкова ставка — це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу. Середня податкова ставка — це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.
За ознакою співвідношення між ставкою податку та доходом розрізняють податки прогресивні, регресивні та пропорційні.
Прогресивний податок — це середня ставка, яка підвищується із зростанням доходу.
Регресивний податок — середня ставка, яка знижується із зростанням доходу.
Пропорційний податок — середня ставка, що залишається незмінною незалежно від зміни доходу.
Податкова система є прогресивною, якщо після виплати податків майнова нерівність у суспільстві зменшується або якщо багатий платить податками більшу частку своїх доходів, ніж це робить бідний. Прогресивні податки зменшують нерівність у доходах.
Податкова система є регресивною, якщо після виплати податків нерівність зростає.
Чим бідніша країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньої торгівлі.
Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від 0 до 100 %), за якої податкові надходження досягають максимуму (рис. 11.1).
Рис.11.1. Крива Лаффера
Тmax — максимальні податкові надходження; tmax — податкова ставка, за якої податкові надходження є максимальними.
З подальшим підвищенням ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, скорочуються обсяги виробництва і зменшуються податкові відрахування. За кривою Лаффера, зниження податкової ставки до оптимального рівня сприятиме економічному зростанню.
3. Кейнсіанська модель товарного ринку з участю держави
Розгляньмо рівноважну модель товарного ринку з участю держави.
За кейнсіанською моделлю, держава провадить фіскальну політику. Зауважимо, що для класичної моделі це є неможливим, оскільки вона ґрунтується виключно на ідеї саморегулювання економіки.
Припустімо, держава збирає податки T здійснює витрати на придбання товарів нарівні з домогосподарствами та підприємствами G.
Модель має такий вигляд:
Y=AD
AD=C+I+G
C= с0 + c'(Y-T)
I=I(r)
G=Gconst
Y= с0 + c'(Y-T)+I+G
Розрізняють дискреційну та недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.
Дискреційна фіскальна політика — це свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами на підставі державних рішень з метою цілеспрямованого впливу на сукупний попит і реальний ВВП. Здійснюється двома шляхами: державними закупівлями (збільшення або зменшення); стягненням чистих податків (через податкові ставки і трансферти) (рис. 11.2).
Із зростанням державних закупівель сукупні витрати збільшуються.
Рис. 11.2. Вплив державних закупівель на рівноважний ВВП (за моделлю " витрати - випуск")
Мультиплікатор державних витрат дорівнює:
mg=∆ Y/∆ G= 1/ 1-MPC
де MPC — частина приросту доходу, що її домогосподарства спрямовують на споживання.
Якщо планові витрати враховують вплив податкових надходжень T=t * Y, мультиплікатор державних витрат (складний мультиплікатор) відображує залежність автоматичних податкових вилучень від зміни ВВП і має вигляд:
mg=1/ 1-MPC (1-t)
де t — гранична ставка оподаткування.
Зменшення податків на ∆ T (рис. 11.3) збільшує використовуваний дохід Y '= Y-T на величину ∆ T і споживання на величину MPC * ∆ T. Сукупні витрати зростуть. Пряма планових витрат переміститься вгору на MPC * ∆ T, рівновага переміститься з точки А у точку В.
Зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на дохід. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює:
∆ T=mt*∆ T
де mt = ∆ Y / ∆ T = MPC / 1-MPC - мультиплікатор податків.
Аналіз мультиплікаторів державних витрат та податків дає можливість сформулювати такі теореми.
1. Якщо державні витрати і податкові надходження змінюються на одну й ту саму величину, то й рівноважний рівень виробництва змінюється на ту саму величину.
Цей мультиплікатор називають мультиплікатором збалансованого бюджету і дорівнює він одиниці:
mb = 1
Рис.11.3. Вплив податків на рівноважний ВВП (за моделлю " витрати - випуск")
Наприклад, ∆ G = 20 млрд.євро, ∆ T = 20 млрд.євро
∆ Y = mg∆ G+ mt∆ T = 20 (mg+ mt) = 20*1= 20 млрд.євро
mg+ mt = (1 / 1-MPC) – (MPC / 1-MPC) = 1
2. Ефект мультиплікатора від скорочення податків слабший, ніж при збільшенні державних витрат:
mg = 1 / 1-MPC, mt = MPC / MPS, mg > mt
Отже, державні витрати відчутніше впливають на величину доходу і споживання порівняно зі зміною податків. Ця різниця і визначає вибір заходів у бюджетно-податковій політиці.
Фіскальна політика держави використовує заходи, які стосуються державних закупок G і чистих податків Т.
Але практично чисті податки можуть змінюватись автоматично, без спеціальних державних рішень. Це пояснюється тим, що більшість податків залежать від доходу і тому змінюються пропорційно до зміни ВВП. Наприклад, прибутковий податок з громадян, податок на прибутки підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, відрахування у фонди.
Чисті податки, які змінюються автоматично залежно від зміни ВВП, називають автоматичними чистими податками.
Автоматична фіскальна політика — це фіскальна політика, за якої бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів. Автоматичний (" вбудований стабілізатор") — механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики.
Якщо податкові надходження коливаються у тому самому напрямку, що й ВВП, то дефіцити, які зазвичай автоматично з'являються під час спадів, допомагають подолати спад. І навпаки — бюджетні надлишки, які мають тенденцію автоматично з'являтися під час економічного піднесення, сприятимуть подоланню можливої інфляції.
Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. У період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
Економічний цикл можна характеризувати двома типами фіскальної політики: стимулюючою та стримуючою.
Стимулююча фіскальна політика — це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці у період спаду.
Стримуюча фіскальна політика — це бюджетно-податкова політика, що має на меті скорочення державних видатків та збільшення податків для стабілізації економіки в умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту в період пожвавлення.
4. Бюджетна політика держави
Бюджет — це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.
Фактичний бюджет — реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період.
Структурний бюджет (бюджет повної зайнятості) відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва.
Зміна бюджету повної зайнятості показує напрям, у якому фіскальна політика впливатиме на зміну сукупного попиту в економіці.
Циклічний бюджет — це фактичний бюджет за відрахуванням структурного бюджету.
Циклічний бюджет відображає вплив економічного циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету.
Держбюджет може бути нормальним, коли видатки дорівнюють надходженням, та дефіцитним, коли видатки перевищують доходи. Дефіцит вважається безпечним для економіки, якщо він перебуває на рівні 2-3 % від ВВП.
Зменшити дефіцит бюджету можна такими заходами: 1) переходом від фінансування до кредитування; 2) зниженням витрат на управління державою; 3) зміною системи оподаткування; 4) ліквідацією дотацій збитковим підприємствам; 5) конверсією; 6) підвищенням ролі місцевих бюджетів.
Державний борг є нагромадженою сумою позичених урядом коштів для фінансування дефіцитів. Збільшення державного боргу протягом певного року дорівнює дефіциту бюджету.
Внутрішній державний борг — це заборгованість держави перед громадянами.
Зовнішній борг — заборгованість держави перед громадянами та організаціями інших країн.
Управління державним боргом здійснюється через сукупність заходів держави, пов'язаних із вивченням кон'юнктури ринку позичкових капіталів, випуском нових позик, з виплатою відсотків по позиках, проведенням конверсій та консолідацій позик, погашенням раніше випущених позик, термін дії яких закінчився.