Природно-правові теорії в Німеччині. Самуїл Пуфендорф. Християн Томазій. Християн Вольф

ТЕМА 6. ПРАВОВІ ІДЕЇ НІМЕЦЬКОГО ТА ІТАЛІЙСЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА ХУН-ХУПІ СТОЛІТЬ

План

1. Природно-правові теорії в Німеччині. Самуїл Пуфен-дорф. Християн Томазій. Християн Вольф.

2. Правові теорії в Італії. Джамбаттіста Віко. Чезаре Беккаріа.

Природно-правові теорії в Німеччині. Самуїл Пуфендорф. Християн Томазій. Християн Вольф

Просвітництво - впливовий загальнокультурний рух епохи пере­ходу від феодалізму до капіталізму. Специфіка змісту Просвітництва характеризується двома моментами: його соціальним і моральним ідеалом, планом здійснення цього ідеалу. Діячі Просвітництва мріяли затвердити на землі " царство розуму" (різнобічна досконалість людей, торжество гармонії і справедливості). Природно-правова теорія була прямою спадкоємицею гуманістичних ідей Відродження, його віри в могутність і кінцеве торжество людського розуму. Нова епоха переклала ці ідеї на мову права. Саме тому природно-правова теорія, як і сучасне їй Просвітництво, виявилися універсальними. Ці ідеї могли сприйма­тися і сприймалися за різних соціально-політичних умов і відповідно одержували різне тлумачення.

Тридцятирічна війна 1618-1648 рр. привела до виникнення в дея­ких землях Німеччини поліцейської держави. Крім того: посилили­ся феодальна експлуатація, політична й ідеологічна реакція, утвер­дився князівський абсолютизм. Усе це разом узяте істотно затримало соціально-економічний та ідейний розвиток країни. Того часу Німеччина, як її ще називали Священна Римська імперія німецької нації, являла собою державу, роздріблену на безліч окремих держав на чолі з де­спотами. Вона дуже сильно відставала у своєму розвитку від Англії, Голландії, Франції.

У цьому жахливому стані наприкінці XVII ст. зароджується німецьке Просвітництво як спроба систематизувати і популярно донести доктри­ни природного права, пристосувати їх до потреб буржуазного розвит­ку Німеччини. Діячі Просвітництва прагнули перебороти негативний вплив теології на юриспруденцію. Але в галузі державно-правової теорії Просвітницький рух Німеччини був неоднорідним. Утворилося два на­прямки чи два крила: 1. Помірне крило, куди увійшли С. Пуфендорф, X. Томазій, X. Вольф. 2. Радикальне, ліве крило, куди увійшли М. Кнут-цен, Т. Лау, Г. Лессінг.

Першим у Німеччині створювати юридичну науку на світській основі почав юрист і історик Самуїл Пуфендорф (1632-1694). Серед багатьох робіт у Пуфендорфа особливе місце займають і мають велике значення " Право природне і право народів", " Про посади людини і громадяни­на". Його праці були перекладені в багатьох країнах Європи. Навіть у Російській імперії Петро І наказав перекласти російською мовою роботи С. Пуфендорфа, присвячені питанням держави і права. Пуфендорф синтезував вчення Ж. Бодена, Г. Гроція, Т. Гоббса і відокремив науку про право від релігійної схоластики. Право повинне узгоджуватися із законами розуму незалежно від релігійних догм і навіть чинного за­конодавства.

Початковим пунктом теорії Пуфендорфа є концепція природного, додержавного суспільства. Міркував він приблизно так. У зв'язку зі збільшенням чисельності населення страх перед можливим злом призвів до того, що людству довелося розпрощатися з первісною ідилічною фор­мою співжиття. Було надано імпульс державотворенню, єдино надійної установи для безпеки людей. Так, С. Пуфендорф намагався створити світську правову теорію, світське вчення про державу, відстояти свободу думки. На той час це був прогрес. Однак водночас він обґрунтовував необхідність збереження кріпосництва і князівського абсолютизму.

Вчення про право і державу будувалося на уявленні про природ­ний стан співжиття, де немає війни " усіх проти всіх". Потреби лю­дей задовольняються. Відсутні незручності природної рівності і волі. Над індивідами не стоїть примусова сила. Тому держава - це продукт свідомої діяльності людей. Люди самі вирішили об'єднатися. В основі виникнення держави й об'єднання людей лежали тільки два договори.

Перший - між людьми про об'єднання і вибір форми правління. Дру­гий - між людьми й обраним ними правителем про обов'язки підданих підкорятися владі й обов'язок правителя піклуватися про підданих з метою їхньої користі і безпеки. Другий договір припускає збереження людьми деяких природних прав, а саме свободи віросповідання, свободи переконань, але не допускає опору владі. Пуфендорф стверджував, що походження держави не випадало з поля зору Бога. Він контролював цей процес. Саме Бог був ініціатором державотворення. Перед державо­творенням Бог попередньо дістав вільну згоду людей.

Кращою формою правління за Пуфендорфом може бути тільки монархія. Необмежена влада монарха забезпечує суспільний порядок і безпеку підданих, а це найголовніше. Природну свободу люди втра­тили під час утворення держави. Держава одержала право карати лю­дей в ім'я загального блага. За допомогою природно-правової теорії Самуїл Пуфендорф обґрунтовує і відстоює князівський абсолютизм, що склався в окремих землях Німеччини. Кріпосництво, яке процвітало, теж знайшло обґрунтування в роботах теоретика. Він доводив, що це результат добровільного договору між хазяями і підданими. Хто не мав роботи і засобів існування, добровільно здав себе в кріпосництво заради власної вигоди.

Держава має право карати єретиків, якщо вони закликають не ко­ритися владі. Але якщо в людини є власні погляди стосовно наукових питань, своє віросповідання, свої переконання, що відповідає іншому договору, держава не повинна карати. Отже, Самуїл Пуфендорф закла­дав основи політико-правового вчення з питань взаємин між державою і церквою.

Призначення держави - бути надійним гарантом порядку і спокою в людському роді. Але якщо монарх чи князь штовхатиме державу до лиха, до загальної загибелі, то весь народ може йому не підкоритися, що переросте в загальний опір. Окремі громадяни чинити опір монарху не мають права.

Вчення Самуїла Пуфендорфа продовжив його послідовник, профе­сор, ректор університету в Галлі Християн Томазій (1655-1728). Він був глибоко віруючим. У нього не було сумніву в тому, що всіма процесами у світі керує Бог. Першим у Німеччині почав читати лекції з питань природного права не латиною, а німецькою мовою. Він продовжував розробляти політико-правову і державну науку, вільну від теології. У його вченні була закладена думка, що природне право дароване Богом. Цю тезу він назвав " максима", яка припускала чинити відповідно до гуманних вимог людського співжиття. А саме: утримуватися від сумнівних вчинків, що буде передумовою для реалізації споконвічно властивого людині прагнення до щастя. Ця " максима" коріниться в самій природі людини, що додавало природному праву характеру зводу заповідей моралі.

Християн Томазій доводив, що для державотворення Бог не зна­добиться. Воно виникає з договору. У людей, які не знали приватної власності, з'явилося багато проблем. Суспільство жило без турбот, блаженним життям, хотіло жити так і надалі. Ось чому для подолання різних перепон і проблем була покликана держава.

X. Томазій думав, що людина - істота суспільна. Природа її полягає в тому, щоб, прагнучи до особистого блага, жити в мирному спілкуванні з іншими. Але людині властиві і погані риси. Це прагнення до кори­столюбства і честолюбства. Тому основа природного права - мораль, що повеліває робити те, що відповідає розумній природі людей. Але вимоги моралі не підкріплені примусом. А оскільки люди поділяються на мудрих і дурних і для мудрих потрібна тільки порада, а для дурних -примус, то розраховувати на добровільне слідування вимогам моралі не можна. Тому необхідна примусова влада. Вона рятує людей від страху перед шкодою, яку можуть заподіяти дурні. Це може здійснюватися тільки державою, створеною людьми, а не Богом. Причому такі дії здійснюються примусово, можливе нав'язування права фізичною силою. Томазій називає такий процес специфічною ознакою норм і права чи актом державної влади.

Держава, за визначенням Християна Томазія - природне суспільство, що уособлює в собі верховну владу заради статку всіх і загального благополуччя. Як і С. Пуфендорф, він вважав, що утворення держави було оформлене двома суспільними договорами: 1. Про об'єднання в державу. 2. Про призначення правителя. Влада правителя має за мету зберегти суспільний мир. Вона не поширюється на діяльність людсь­кого розуму.

X. Томазій до демократичних перетворень і взагалі до демократії ставився не дуже позитивно. Він із захопленням говорить про монархію, звеличує її і заявляє у своєму політико-правовому вченні, що монархія - краща форма держави. Передумовою влади монарха є згода народу, а тому протестувати навіть проти несправедливостей і утисків народ не може. Якщо монарх виходить за рамки, окреслені суспільним договором, і народу вже не під силу терпіти, то можна організувати протест проти монарха, але тільки пасивний.

У німецькій політико-правовій думці зростало критичне став­лення до порядків у поліцейській державі. Але воно було помірним і ліберальним, на рівні побажання: не зазіхати на свободу, не зазіхати на віросповідання, не зазіхати на свободу переконань, не зазіхати на мрії про суспільний ідеал.

Державну владу і межі її впливу X. Томазій розглядав у трьох аспек­тах: моральному, політичному, правовому. У сфері моралі діє тільки порада: " роби для себе те, що ти бажаєш, щоб інші робили для тебе". Томазій мораль ставить вище права. Не може бути гарним політиком той, хто не є справді дієвою, моральною особистістю. На той час це була досить смілива заява. У політиці порада і наказ: " роби для інших те, що ти бажаєш, щоб вони робили для тебе". У праві діє тільки наказ: " не роби для інших те, чого ти сам собі не бажаєш". Право в державі вміщує чітку вказівку (імперативний і заборонний характер). Воно визначає лише зовнішні обов'язки, і тільки в правовій сфері діє наказ держави. X. Томазій доводив у своїх вченнях, що необхідно обмежити сферу дії права. Держава, як і церква, не повинні зазіхати на духовну свободу особи і свободу переконань. Щоб догодити світській і духовній владі він рекомендує не піддавати карному переслідуванню єретиків, а просто висилати їх за межі держави. Томазій виступав проти втручання в особисте життя підданих. Він також був проти процесів інквізиції, застосування катувань, обвинувачення в чаклунстві.

У далекій перспективі у своїх політико-правових вченнях Християн Томазій передбачав щиру людську спільність. Там без усяких перешкод повинно було запанувати повне щастя. Але на зміну ліберальним по­бажанням та ілюзорним мріям приходило консервативне тлумачення природно-правових ідей.

Таку спробу зробив професор природного і міжнародного права, великий енциклопедист німецького Просвітництва, який працював в університеті у Галлі, Християн Вольф (1679-1754). Його цікавили проблеми свободи особистості, норми природного права, потяг людини до щастя. Однак практичні висновки професор робив так, що вони ви­правдовували поліцейську державу. Практичний підсумок Вольфа - це теоретичне обгрунтування держави освіченого абсолютизму.

За своєю природою людина прагне до удосконалювання. Розум указує шлях до цього - роби добро й уникай зла. Такий моральний закон природи. Людина зобов'язана слідувати цьому моральному законові, у цьому її право. Людина повинна удосконалювати свою душу, тіло і суспільство в цілому. Є природжені людські права, як і природжені людські обов'язки. Право витікає з обов'язку морального, але обов'язку людини.

Від природи всі люди рівні. Тому всі мають рівні права. Жодна лю­дина не має влади над іншою. Усі люди вільні. Моральний обов'язок удосконалюватися породжує право на творчість, наукові дослідження, право на життя, право на працю. Без праці немає удосконалювання.

У природному стані люди жили сім'ями. Вони не мали досить коштів для удосконалювання. Тому сім'ї вирішили об'єднатися в державу. Мета держави: загальний добробут, загальна безпека, забезпечення удоскона­лювання людей. Об'єднавшись у державу, люди утворили народ. Народ передав сам свою верховну владу урядові.

Християн Вольф визначив такі форми держави: 1. Демократія. 2. Аристократія. 3. Монархія. 4. Змішана форма. Краща форма, на його погляд, - монархія, тому що монарх завжди представляє весь народ.

З утворенням держави народ обмежив свою свободу сам. В ім'я цього ж обмежена і природна рівність людей. Так само кожна людина може обмежити свою свободу і віддати себе в рабство. Звідси виникає влада одних осіб (панів) над іншими (кріпаками).

Закони держави - практична реалізація природного закону. Вони дають свободу, необхідну для виконання моральних обов'язків. Право - свобода дій для виконання обов'язків. Рамки такої волі визначаються владою держави, владою освіченого монарха, який піклується про загальне благо. Ця турбота регламентує всі сфери людської діяльності: господарську, духовну, політичну, наукову.

Монарх може і повинен змушувати працювати, надавати роботу, встановлювати розмір заробітної плати, ціни на товар, піклуватися про шкільну освіту, розвиток мистецтва, зобов'язувати ходити до церкви, забороняти зібрання у приватних будинках, не допускати поширення вчень, шкідливих для державного блага, релігії, моральності. Для цього монарх має бути наділений необмеженою владою: у законодавстві, у судовій сферіі, у призначенні чиновників, у питаннях війни і миру.

Щоб максимально використовувати свою владу для загального блага, монарх повинен бути доброчесним, знати науку управління державою, любити свій народ, оточувати себе розумними радниками, не чинити сваволю. Покора монарху повинна бути безумовною, оскільки опір може повернути людей у природний стан, попереджав у своїх політико-правових вченнях Християн Вольф.

Таким чином, теоретик німецького Просвітництва Вольф підтримував у політико-правовій ідеології ХУІІ-ХУІІІ ст. ідеї освіченого абсолютиз­му. Прусський король Фрідріх II писав X. Вольфу, що задача королів підтримувати і здійснювати природно-правові вчення таких теоретиків, як Християн Вольф.

У низці країн, особливо в Англії, Франції, природно-правове вчен­ня стало ідейною зброєю у боротьбі проти феодального абсолютизму, теоретичною базою буржуазних революцій. У Німеччині воно пере­творилося на засіб раціоналістичного обгрунтування режиму монархів, що існував.