Теорія народного суверенітету Жан-Жака Руссо

Великий мислитель, письменник, філософ, теоретик педагогіки Жан-Жак Руссо (1712-1778) створив новий напрямок суспільної дум­ки - політичний радикалізм. (Перебудова суспільного ладу в інтересах селянських мас і бідноти.) Родився в сім'ї французів у Женеві і завжди вважав себе громадянином Франції, ніколи не забуваючи, що народився громадянином Женевської республіки. Рано розпочав самостійне життя, важке і голодне. Його народження стало причиною смерті матері, а з батьком розлучився в 10 років. Батько був змушений тікати із Жене­ви, оскільки йому за сварку з офіцером-французом, на бік якого стала місцева влада, суд виніс вирок: три місяці в'язниці, великий штраф і церковне покаяння.

Жан-Жака родичі віддали на навчання господарю-реміснику - де­споту і тирану. Ці обставини заставили його шукати кращої долі, яка привела до маркізи де Варане. Вона не тільки допомагала, а й стала його викладачем. Більше десяти років Жан-Жак перебував в її маєтку, про що розповів у романі " Сповідь". Ці роки стали його " університетом". Маркіза де Варане розгледіла в молодій людині великі здібності і ство­рила необхідні умови для їх розвитку.

У 1741 році Руссо в Парижі. Завершується остаточне становлення громадянина і юриста. Він знайомиться з Дідро та іншими великими людьми того часу. Нові політичні і правові погляди приводять його до вільнодумства. Роботи Жан-Жака лякають владу і їх за наказом палять як у Парижі, так і в Женеві. Розпочинаються переслідування. Дово­дилося Руссо ховатися в маленьких містах, тому що в столицях йому місця не знаходилося, однак і там його не полишали релігійні кола. В 1765 р. Руссо залишає Швейцарію, відмовляється від женевського громадянства. Перебуває в Англії, а в 1767 р. повертається до Франції. Але весь час ні влада, ні церква спокою не дають. На початку 1778 р. він тяжко захворів і помер.

Жан-Жак Руссо створив і розвивав демократичну юриспруденцію, яка висвітлювала важке становище простих людей, їх поневолення. Шукав шлях до юридичної держави. Його цікавили проблеми влади, форми держави, законодавство.

Руссо написав багато робіт, серед яких головна - " Про суспільний договір, чи Принципи політичного права" (1762 р.). Це практично цілісна політико-правова доктрина, у якій Руссо виходив із уявлень про природ­ний, додержавний стан. Однак його розуміння і трактування природного стану істотно відрізнялося від попередників. Він вважав помилкою уявлення, що здавна, від початку, існував насправді суспільний стан. Це може бути лише гіпотеза. Така версія Руссо про початковий етап людської історії одержала офіційну назву " гіпотетичний природний стан".

Спочатку люди жили, як дикі звірі. У них не було нічого сус­пільного, навіть мови, власності, моралі. Але вони були рівні між со­бою і вільні. У міру удосконалення навичок, знань людини, знарядь її праці, складалися суспільні зв'язки. Поступово зароджувалися соціальні формування - родина, народність. Період виходу зі ста­ну дикості, коли людина стає суспільною, продовжуючи залиша­тися вільною, Руссо називає " найщасливішою епохою". Розвиток цивілізації призвів до появи і зростання суспільної нерівності, а також регресу свободи. Цей процес можна поділити на три етапи.

На першому етапі виникає майнова нерівність. Вона є наслідком установлення приватної власності на землю. На зміну природному ста­ну з цього часу приходить організоване суспільство. Руссо уявляв це так. Перший, хто огородив ділянку землі, придумав заявити: " Це моє! " Йому повірили. Приватна власність розділила суспільство на багатих і бідних. Багаті поневолили своїх сусідів.

На другому етапі нерівність політична. Багаті, щоб захистити себе, своє майно, придумали хитромудрий план, який включав такі пункти: 1. Прийняти судові статути. 2. Створити суди. Заснувати публічну владу. Усі погодилися, думаючи при цьому, що знайшли свободу і " кинулися прямо в окови". Так була утворена держава. Майнова нерівність допо­внилася розподілом суспільства на правлячих і підвладних. Закони без­поворотно знищили природну свободу. Остаточно закріпили власність. Людський рід прирекли на працю, рабство, убогість.

На третьому етапі відбувається переродження держави на деспотію. У такій державі немає більше ні правителів, ні законів, там лише одні тирани. Окремі особи тепер знову стають рівними між собою, тому що перед деспотом вони - ніщо. Коло замикається. Народ вступає в новий природний стан. Він відрізняється від попереднього тим, що являє со­бою плід крайнього розкладу. У природному стані все тримається на силі, на законі найсильнішого.

Політико-правові вчення Руссо про походження нерівності з вико­ристанням загальної схеми теорії природного права, а саме природний стан, перехід до організованого суспільства, держави робить перево­рот у науці того часу. Перехід у стан свободи, за Руссо, це висновок справжнього природного договору. Для цього необхідно, щоб кожен відмовився від прав на захист свого майна і своєї особистості, які раніше йому належали. Замість цих прав, що засновані на силі, людина здобуває громадянські права і свободи, у тому числі право на власність.

У результаті суспільного договору утвориться асоціація рівних і вільних індивідів або республіка.

За умовами суспільного договору суверенітет належить народу. Народний суверенітет - основний принцип республіканського ладу. Суверенітет народу виявляється у здійсненні законодавчої влади. Сво­бода полягає в тому, щоб громадяни перебували під захистом законів і самі їх приймали. Виходячи з цього, Руссо формує і визначення за­кону: " Усякий закон, якщо народ не затвердив його безпосередньо сам, недійсний; це взагалі не закон".

Руссо вводить поняття " загальна свобода", за допомогою якого розглядається народний суверенітет. Для цього він використовує поняття " загальна свобода" і " свобода всіх". Якщо в " Суспільному договорі" за­кони будуть виражати " загальну свободу", то урядовим органам не дове­деться погоджувати особисті і суспільні інтереси. Участь усіх громадян у законодавчій владі виключає прийняття рішень, що нанесли би збиток окремим особам. При народному суверенітеті, відповідно, відпадає необхідність у тому, щоб верховна влада була обмежена природними правами індивіда. її межами служить загальна угода громадян.

Народний суверенітет має дві ознаки. Він невідчужуваний і неподільний. Невідчужуваний суверенітет заперечує представниць­ку форму правління і висловлюється за здійснення законодавчих по­вноважень самим народом, усім дорослим чоловічим населенням дер­жави. Верховенство народу виявляється в тому, що він не пов'язаний попередніми законами й у будь-який момент вправі змінити навіть умови первісного договору.

Неподільність суверенітету передбачає неприпустимість поділу влади. Народоправство виключає необхідність поділу державної влади як гарантії політичної свободи. Щоб уникнути беззаконня, досить, по-перше, розмежувати компетенцію законодавчих і виконавчих органів. По-друге, підкорити виконавчу владу суверену. Запобігти узурпації влади чиновниками можна таким шляхом: періодично скликати народні збори для вирішення питання про довіру уряду. Такі збори " збережуть суспільний договір", - писав Руссо.

При народовладді можлива тільки одна форма правління -республіка. Форма організації уряду може бути різною - монархією, аристократією, демократією. Республіканський лад можливий тільки в державах з невеликою територією, - підкреслював Руссо.

Політичну рівність громадян не можна забезпечити доти, поки зберігається суспільна нерівність. Вирішити це питання Руссо запро­понував шляхом зрівняння майнового положення громадян. Водночас він був проти узагальнення приватної власності. Як вчинити? Поміркувавши. Руссо надалі у своїх політико-правових вченнях дійде висновку: жоден громадянин не повинен бути надзвичайно багатим, і не бути настільки бідним, щоб бути змушеним продавати себе. Така ситуація і такий по­рядок цілком здійсненний при збереженні приватної власності дрібних розмірів, заснованої на індивідуальній праці. Тобто, Руссо запропонував зрівняти майнове положення громадян.

Політико-правове вчення Руссо вплинуло на суспільну свідомість тієї епохи. Його авторитет був дуже високий, і його ідеї вивчали і вико­ристовували представники різних течій, навіть прихильники комунізму, не говорячи вже про поміркованих конституціоналістів.

На політико-правових концепціях Руссо потім створювали свої вчен­ня про державу і право нові мислителі, що підготували французьку революцію. Програма Руссо переходу до справедливого суспільства шляхом корінної перебудови державної влади лягла в основу ідеології політичного радикалізму. Це був поворот у розвитку політико-правової думки XVIII ст.