Політико-правові думки періоду Французької революції 1 789-1794 рр.

У ході Французької революції 1789-1794 рр. представники Просвітництва спробували свої політико-правові вчення втілити в життя. Історію революції поділяють на три головні етапи.

Перший етап - 1789-1799 рр., владу захопили представники великої буржуазії - конституціоналісти. Вони були не проти компромісу з дво­рянством. Дотримувалися ідеї конституційної монархії.

Другий етап - 1792-1793 рр., владу захопили представники республікансько налаштованої буржуазії - жирондисти.

Третій етап - 1793-1794 рр., владу захопили представники революційної диктатури - якобінці. Вони виражали інтереси дрібної буржуазії, селянства, міських низів.

Усі три угруповання спиралися на політико-правові вчення Вольтера, Монтеск'є, Руссо й інших мислителів. Але всі три угруповання трактували їх по-різному.

Ідеологом конституціоналістів був Оноре де Мірабо. Виступив проти абсолютизму, монархії, аристократії за загальну рівність і свободу. 26 серпня 1789 р. Установчими зборами була прийнята Декларація прав людини і громадянина. У ній було заявлено, що " люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах". Декларація закріплювала природні і невід'ємні права людини на свободу, власність, рівність перед законом, а також принцип поділу влади. Це був перший конституційний акт, що проголосив формально юридичні свободи, права і рівність гро­мадян.

У результаті народного повстання в 1792 р. до влади прийшли жирондисти. (Назва їх від департаменту Жиронди, звідки їх обрали в Національні збори). Лідерами в них були Жак Бріссо і Жан Ролан. Ідейним лідером жирондистів був Жак П'єр Бріссо (1754-1793). Наро­дився в сім'ї шинкаря. Ця справа передавалась із покоління в покоління. На його становлення і освіту великий вплив мала мати. Вона відправила сина в коледж. Жак вивчав латинь, філософію, право, історію, читав

Руссо, Вольтера, Дідро. В 1774 р., коли йому виповнилося 20 років, Бріссо їде до Парижа. Отримує місце роботи - перший клерк у про­курора паризького парламенту.

Це дає змогу Жаку знайомитися з відомими людьми, читати Лок­ка, Монтеск'є, відвідувати театри. Він розпочинає писати сатиру на політику короля, сучасні закони, право. Дізнається, що над ним нависла загроза арешту. Жак змушений на деякий час виїхати з Парижа, але не­забаром повертається і продовжує писати про сутність держави, владу. Робить висновок, що джерело влади народ і не хто інший. Ідеальна держава - це створення нормальних умов для реалізації прав люди­ни. Висунув ідею про відміну королівської влади і створення " чистої" республіки. Виконати важливі завдання захисту прав людини можливо лише в демократичній республіці. Інші форми влади - це узурпація влади, яка ніколи не може стати легітимною.

Вони захищали республіканський лад. Відстоювали народний суверенітет. Законодавчими актами скасували монархію, ліквідували розподіл громадян на активних і пасивних за цензовою ознакою, за­хистили вільне підприємництво.

З 31 травня до 2 червня 1793 р. у Парижі почалося повстання. Влада перейшла до рук якобінців. Вожді руху Максиміліан Робесп'єр і Жан Поль Марат виступили за революційні перетворення до повного до­сягнення поставлених вимог.

Головним ідеологом якобінців був Максиміліан Робесп'єр (1758— 1794) із Арраса, північна частина Франції. Закінчив юридичний факуль­тет Паризького університету. В родині теж були всі юристи. Робесп'єр у житті дотримувався суворих правил, задоволення його не цікавили. Головне - робота і кар'єра. Після закінчення університету працював три роки помічником прокурора паризького парламенту. Потім повертається в рідне місто Аррас і займається чистою юриспруденцією. Був чесним і принциповим юристом. Робесп'єра неможливо було спокусити великим гонораром, якщо справи розходились з його моральними принципами. Бували випадки, коли він із свого заробітку допомагав бідним клієнтам. Завжди захищав бідних.

У своїх промовах Робесп'єр повсякчас ставив не перше місце на­родний суверенітет. Усі чиновники повинні служити народу. Народ має право звільнити їх у будь-який момент. Форма правління у Франції може бути тільки демократичною республікою. Але в силу тих подій, які відбувалися в країні після повалення монархії, склалася система управління, яка отримала назву - революційний уряд, якобінська дик­татура. Республіка оточена тиранами, заявляв Робесп'єр, всередині дер­жави теж тирани готують заколот і змову. Треба подавляти внутрішніх і зовнішніх ворогів республіки. Або загинути разом із нею. З ворогами слід боротися за допомогою терору. В цьому полягає якобінська дикта­тура. Робесп'єр розробив законодавство, яке давало право застосовувати терор стосовно до ворогів революції.

У 1793 р. було прийнято Якобінську Конституцію, яка була спря­мована проти феодальної власності на землю, спекуляції, обмежувала максимальні ціни на все, проголошувала право на працю, максималь­ну заробітну плату. Вводила терор проти аристократів, жирондистів і " підозрілих", інакомислячих, небезпечних. Приватну власність про­голосили природним правом. У 1794 р. в результаті термідоріанського перевороту якобінську диктатуру розгромили.

У період Французької революції 1789-1794 рр. з'явилися терміни " комуністи", " комунізм", але вони в той час підтримки не дістали.

6. Проблеми держави і права в документах " Змова в ім'я рівності"

9 термідора (27 липня 1794 р.) переворот відібрав владу в Робесп'єра і Марата, зупинив терор якобінців. Жирондисти повернулися до влади. У 1975 р. була прийнята нова Конституція, яка скасувала якобінську дик­татуру і всі їхні обмеження. Це привело до " буму" в розвитку торгівлі, бурхливого розвитку капіталістичних відносин, тому що Якобінська Конституція 1793 р. штучно стримувала ці процеси. Комерційний ажіотаж і спекуляція погіршили становище трудящих. Почалися по­встання, які уряд (Дирекція з п'яти чоловік) жорстоко придушував. Народ вимагав хліба і повернення Конституції 1793 р.

У березні 1796 р. Гракх Бабеф (1760-1797) і його соратники, зокрема Марешаль, створили " Таємну директорію суспільного порятунку" для продовження революції і встановлення справжньої рівності. Як наслідок, організація стала називатися " Повстанський комітет суспільного поря­тунку". Керівництво розробило і розповсюдило ряд документів, які зак­ликали до негайного повстання. У травні 1796 р. змову розкрили. Бабефа і його соратників засудили до смерті і стратили, частину революціонерів відправили в заслання.

Авторитет Гракха Бабефа був дуже високий. Народився він у Сен-Сантені. Батько старий солдат. В сім'ї було ІЗ дітей, Бабеф - старший, вижило тільки четверо. Жили в страшенних злиднях. Пізніше Бабеф писав про себе, що народився і виріс він у болоті. В школу він не ходив, навчав його сам батько. З 1779 р. Бабеф працює помічником нотаріуса. Незабаром йому довіряють самостійно проводити земельні угоди. Одружується і поселяється в місті Руа. Починає писати праці з права.

Про юстицію " рівних" стало відомо із книги Буонаротті " Змова в ім'я рівності" і п'яти томів " Творів" Бабефа. Бафер включається до безпосередньої боротьби за реалізацію своїх ідей. Наприкінці квітня 1796 р. на засіданні " Таємної директорії" ' було прийнято рішення створи­ти військовий комітет і піднімати повстання. Один із присутніх, Грізель, був зрадником і склав список на 245 осіб, передавши його владі. 10 травня всіх арештували і в спеціальних клітках перевезли до міста Ван-дом, де розпочався суд. Учасники заколоту трималися себе мужньо. За прикладом героїв античного світу вони намагалися покінчити з жит­тям, але їх 26 травня закривавлених відправили на ешафот, де діяла гільйотина.

Учасників змови називали бабувістами, а роздроблену доктрину політико-правових поглядів - бабувізмом. Основна суть цієї доктри­ни:

1. Багатії заволоділи державою і диктують тиранічні закони тру­дящим.

2. Головна проблема для народу - це приватна власність, яку треба ліквідувати.

3. Повстання починається в Парижі, а потім по всій республіці.

4. У день повстання створюється Національний конвент із революціонерів.

5. Безкоштовно роздається продовольство всім трудящим.

6. Бідняків вселяють у будинки багатіїв.

7. Речі багатіїв роздають бідноті.

8. Приймаються законодавчі заходи, спрямовані проти багатіїв.

9. Усі, хто не працює, оголошуються " іноземцями". Вони втрачають усі права і їх відправляють у місця виправної праці.

10. Законодавчо здійснюються заходи проти приватної власності до повної ліквідації.

11. Скасовуються спадкування, гроші, золото. " Ці заходи повинні зробити золото більш обтяжним, ніж пісок і камені".

12. Буде створена " Велика національна громада" на комуністичних принципах, куди перейде все майно багатіїв.

13. " Національна громада" - це форма єдиного в масштабах країни, централізованого і регульованого державою народного гос­подарства.

14. Перелічені й інші заходи, які повинні привести громадян Франції до загальної демократії.

Гракх Бабеф і його команда виражали недовіру до розвитку науки і культури. На їхню думку, різний рівень розвитку людей розумової і фізичної праці небезпечні для рівності. Бабеф написав " Маніфест плебеїв" у 1775 р., де висловив ідею, що люди розумових занять здатні зазіхнути на рівність і права людей, зайнятих фізичною працею. Довіряти талантам і підприємцям не можна. Вони завжди допомагають змовникам, виступають проти рівності і щастя. їх називали ще монополістами знань. Бабеф запропонував ідею про простоту законодавства в майбутньому суспільстві. Виробництво, споживання, виховання, вчення, суспільне, особисте життя громадян майбутнього суспільства повинні тотально регламентуватися за допомогою права і держави.

Головним, загальнообов'язковим, корисним бабувісти визнавали тільки фізичну працю. У всіх громадян повинно бути все однакове в стилі сільської простоти: будинок, одяг, меблі і помірний скромний статок. Ідеї Гракха Бабефа і його соратників бабувістів опублікував у своїй книзі Буонаротті, який єдиний з учасників змови залишився жи­вий. Книга одержала назву " Змова в ім'я рівності, іменована змовою Бабефа" (1828 р.). Політико-правові вчення бабувізму дуже вплинули на розвиток ідеології, що проповідувала комуністичні погляди у XIX ст. Деякі з цих ідей можна вважати впливовими і для наступного XX століття. Вони були притаманні теорії і практиці комунізму на певних етапах розвитку СРСР, Китаю, Албанії та інших країн.