Що ж змусило гетьмани піти на такий крок?

· Зниження боєздатності козацького війська;

· Непевна позиція кримських татар;

· Загроза удару на Київ Литви;

· Етнографічний кордон України;

· Більшість старшини за припинення походу;

· Відсутність чіткої програми дій;

· Загроза створення антиукраїнської коаліції європейських католицьких держав.

В лютому 1649 р. під час перего­ворів з королівським посольством у Перея­славі гетьман вперше висунув ідею ство­рення української суверенної держави:

Ø він обґрунтував право українців навішену державу в етнічних межах їх проживання:

Ø проголосив незалежність утвореної в ході визвольної боротьби Української дер­жави;

Ø сформулював положення про соборність Української держави і представив ЇЇ як спадкоємицю Київської Русі.

РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

На українських землях, що опинилися у сфері впливу Б.Хмельницького (Київсь­ке, Чернігівське, Брацлавське воєвод­ства, східні райони Волинського і Поділь­ського воєводств) продовжувався процес формування української держави. На жаль, поза межами цього процесу зали­шився західний регіон.

НАЙХАРАКТЕРНІШІ ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ

ФОРМА ПРАВЛІННЯ

У ході повстання 1648р. почалася роз­будова національної держави республі­канського типу.

Верховним органом вла­ди в Україні стала загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), в якій могло брати участь усе козацьке військо.

На чолі держави стояв гетьман, який оби­рався Військового радою. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної стар­шини (Старшинська рада), до якої вхо­дили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчуж­ний.

Б.Хмельницький здійснював курс на зо­середження в своїх руках всієї повноти вла­ди і на встановлення спадкового гетьма­нату.

Сучасні історики позитивно оцінюють полі­тику Б.Хмельницького, спрямовану на вста­новлення спадкового гетьманства, оскіль­ки вона сприяла консолідації суспільства навколо державної ідеї, запобігала гострій міжусобній боротьбі за владу.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ

Територія, па яку поширювалася влада гетьмана, ділилася на полки, а полки - на сотні (полків у різні часи було 36, 26, 16, 10). На чолі полку стояв полковник (обирався на полковій раді або призначався гетьма­ном), на чолі сотні - сотник. Полковники і сотники здійснювали військову і адміні­стративну владу.

Містами й селами управляли отамани.

У містах з магдебурзьким правом діяли також виборні магістрати, у селах - сільські ста­рости.