У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьма­на разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки російській армії.

Але ско­ристатися результатами перемоги І.Ви­говський не зміг. Його орієнтація на Річ По­сполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке не­задоволення в суспільстві. Посилився анти-гетьманський рух.

І. Виговський зрікся булави і вирушив до Польщі.

ГЕТЬМАНУВАННЯ Ю. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

(1659 – 1663)

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька.

У жовтні 1659 р. у Переяславі між геть­маном і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалися прерогативи гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська метрополія підпорядковувалася московському патріарху.

РОЗКОЛ УКРАЇНИ НА ПРАВОБЕРЕЖНУ ТА ЛІВОБЕРЕЖНУ

Переяславські статті, укладені під тис­ком Москви і промосковської лівобереж­ної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення полі­тикою російського уряду висловлював і молодий гетьман.

Восени 1660 р, після невдалих військо­вих операцій проти Польщі Ю.Хмельниць­кий пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660р. сторони підписа­ли Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Поспо­литої на автономних засадах (відновлюва­лися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства).

Більшість козацтва І старшини Ліво­бережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмель­ницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невда­лими. Усвідомлюючи свою політичну не­спроможність, Ю.Хмельницький склав булаву.

Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієн­тації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорізької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на російський уряд.

Таким чином, Українська держава роз­кололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебу­вали у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

Цей період також називають Руїною:

· громадянська війна;

· наростання соціальних конфліктів;

· відхід козацької еліти від ідеї побудови незалежної держави;

· розкол на Лівобережжя та Правобережжя;

· неспроможність гетьманів до консолідації українського суспільства;

· польсько-російсько-турецько-татарська інтервенція;

Четвертий період (1663-1668 рр.)

ПОДІЛ УКРАЇНИ МІЖ РОСІЄЮ ТА ПОЛЬЩЕЮ

Війни між Лівобережжям і Правобереж­жям за активної участі в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму набули затяжного, над­звичайно складного і трагічного характе­ру, супроводжувалися все більшим втру­чанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Росія і Польща ЗО січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир'я на 13, 5 років;

v визнавалося входження Лівобереж­ної України до складу Росії, а Право­бережної України - до складу Польщі, Київ на два роки залишався за Росією, За­порізька Січ мала перебувати під владою обох держав.