Останні гетьмани: Д. Апостол і К. Розумовський

За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. крб. річних і в розвитку економіки зробив став­ку на підприємливу буржуазну верству суспіль­ства.

Рядом універсалів гетьман оберігав українсь­ких купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських. Було організовано креди­тування купців, відстрочено сплату за вексе­лями, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.

У 1729-1730 рр. власті провели генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володін­ня й катастрофічне зменшення кількості осо­бисто вільних селян. Незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновни­ками села й хутори поверталися до свого попе­реднього статусу. В зв'язку з цим значна части­на селян поліпшила своє матеріальне й соціаль­не становище. Була зроблена спроба покінчити із землеволодінням російських вель­мож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, щоб вона спонукала російських землевласників спродувати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною.

Апостол добився передання судових справ у відання місцевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоч нею фактично продовжував залишатися російський монарх. Тим самим підривалась незалежність українського судочинства й по­силювалася влада центру. Гетьман планував створити новий єдиний кодекс законів для всієї Гетьманщини.

Після смерті Д. Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизаве­ти Петрівни (1741-1762 рр.) було обрано останнього гетьмана козацької України Ки­рила Розумовського (1750-1764 рр.).

Цей крок імператриця зробила під впливом стар­шого брата Кирила Розумовського - Олек­сія. Його, простого козака, за гарний спів взяли до придворної капели, де на нього звер­нула увагу Єлизавета. Олексій Розумовський став ЇЇ фаворитом, а з 1 742 р. - чоловіком. К.Розумовський докладав багато зусиль для розширення автономного управління Української держави, добивався спадко­вості гетьманства. Але в умовах централіс­тичних прагнень Російської імперії подаль­ший розвиток української автономії був не­можливим.