Лекція 4. Переклад в сучасному світі.

1. Типи та види сучасного перекладу

а) усний, письмовий;

б) синхронний, машинний;

в) скорочений та адаптований;

г) підрядник та переспів.

2. Жанрово-стильова специфіка перекладу.

3. Галузі перекладознавства.

У найзагальнішому плані переклад можна визначити як збереження змісту повідомлення при зміні його мовної форми. Таке визначення цілком задовільне, коли ми маємо на увазі найдавніший тип мовного спілкування за допомогою перекладу, а саме - усний переклад висловлювань представників різномовних племен у ті віддалені часи, коли ще не існувало писемності. Проте після виникнення писемності розвивається письмовий переклад, який враховує не тільки зміст повідомлення, але й певні особливості вираження цього змісту.

У наші дні усний переклад продовжує існувати у вигляді так званого синхронного (тобто одночасного) перекладу. Перекладачі-синхроністи обслуговують міжнародні конференції та з’їзди; політичні наради, дипломатичні переговори. Вони перекладають наукові доповіді та політичні виступи паралельно з їх виголошенням рідною мовою автора. Синхронний переклад потребує високої кваліфікації перекладача, адже треба вловити виголошуваний текст і дуже швидко перекласти його, не маючи змоги перепитати пропущене, або незрозуміле. Цілком природно, що при синхронному перекладі відбуваються деякі втрати інформації. Задовільним вважається переклад, при якому збережені до 70 % інформації.

Але основний тип перекладу в наш час – переклад письмовий. Поряд із традиційними перекладами, які виконуються людьми, в середині XX століття виник переклад автоматичний (або машинний). Цей переклад здійснює електронно-обчислювальна машина на основі спеціально складеної для неї програми. Комп’ютер може перекладати лише порівняно нескладні тексти зі спрощеною граматикою та стандартизованим словником. Слова в таких текстах не повинні мати переносних значень, отже, автоматичний переклад художніх творів неможливий. Проте машинний переклад науково-технічної літератури виправдовує себе, в основному, завдяки величезній швидкості, з якою його здійснює електронно-обчислювальна машина.

Крім перекладу, розрахованого на цілісну репрезентацію читачеві іншомовного художнього твору, мають певне поширення також переклади, які переслідують спеціальну мету: надавати допомогу фахівцям, не обізнаним з мовою ориґіналу. Наприклад, режисер, який здійснює постановку драматичного твору, зацікавлений мати в своєму розпорядженні поряд із повноцінним художнім перекладом, адресованим широким колам читачів, також переклад, який наближався б до підряднику і давав би уявлення про найменші дрібниці змісту. Саме з такою метою відомий шекспірознавець М. М. Морозов переклав прозою «Гамлета» і «Отелло» В. Шекспіра. Так само деякі стародавні художні твори можуть перекладатися не для того, щоб діставати від них естетичне задоволення, а, скажімо, з науковою метою, для того, щоб видобути з них максимум відомостей про віддалену від нас епоху. В окремих випадках (наприклад, для публікації в журналі, який має обмежений обсяг) може бути виправданий і скорочений переклад великого прозового твору. Переклади фрагментів прозових, поетичних або драматургічних текстів великого обсягу бувають потрібні для створення навчальних хрестоматій з зарубіжної літератури, антологій, тематичних збірників і т. ін.

Окремо слід сказати про адаптовані переклади творів, складних для сприймання. Наприклад, переклади творів, написаних застарілою або діалектною мовою, або переклади для дітей таких оригіналів, призначених за авторським задумом для дорослих читачів, як «Дон Кіхот» М. Сервантеса чи «Ґарґантюа і Пантаґрюель» Ф. Рабле. У кожному конкретному випадку адаптація-пристосування має здійснюватися за певними принципами. Але усування складної для розуміння лексики, або непотрібних для дітей другорядних деталей не може переростати у відмову від збереження ідейно-художньої основи першотвору.

Поряд із перекладом переспів є повноцінним літературним жанром. Найчастіше перекладачі звертаються до переспіву тоді, коли вони, високо оцінюючи оригінал, у чомусь не погоджуються з його автором. Тоді виникають „варіації на тему”, більш чи менш віддалені від першотвору. В одних переспівах запозичено з оригіналу лише тему та загальну ідею, а образи створюються перекладачем, в інших – твір зазнає радикальної переорієнтації: у ньому збережені лише окремі образи, але дія може бути перенесена в інший час, іншу країну, твір може мати іншу розв’язку і т.ін.

Інші види писемного перекладу характеризуються, насамперед, жанрово-стильовими різновидами текстів оригіналів. Так, розрізняємо переклад офіційно-ділових текстів з великою кількістю мовних кліше, пов’язаних з діловим спілкуванням та економічною термінологією, переклад наукових творів, наповнений специфічними термінами та безособовими й пасивними реченнями, переклад газетно-інформаційних повідомлень і публіцистики, що має багато емоційно забарвлених речень, сленгу та алюзій (цитат і крилатих виразів), тапереклад художніх творів, який є найбільш складним для опису. Жанрові особливості оригіналів у перекладі відіграють надзвичайно важливу роль. Переклад афоризмів чи прислів'їв, у яких кожне слово - на вагу золота, безперечно, відрізняється від перекладу народного епосу з типовими для цього жанру багатократними повторами так званих фольклорних формул. Відтворення в перекладі такої класично строгої, канонічної форми, як сонет - 14-рядковий вірш певної строфічної будови з чітко визначеним членуванням змісту, з установленою системою римування, потребує іншого підходу, ніж праця над перекладом верлібру - вільного віршу, який не має ні рими, ні окресленого розміру.

Взагалі, переклад поезії істотно відрізняється від перекладу прози, оскільки сама природа поетичного твору має чимало відмінностей від природи твору прозового (значно більша вага окремого слова, широке використання фонетичних засобів організації тексту (рима, благозвучність близько розташованих звукових комбінацій...), ритміко-інтонаційна своєрідність, незначний обсяг і т. ін.). Певні особливості має й переклад драматургії, в якій надзвичайно важливу роль відіграє індивідуалізація мови персонажів з елементами просторіччя та народної фразеології як основний засіб розкриття їх внутрішнього світу.

Існує також специфіка перекладу дитячої літератури, оскільки перекладач має враховувати особливості сприймання художнього твору неповнолітнім читачем, вихованим у іншому культурно-лінгвальному середовищі. В оповіданнях для молоді складність при перекладі становить молодіжний сленг носіїв даної мови, який є дуже рухливим мовним прошарком і тому часто не має фіксації у словниках. У казках закріплено моральні норми даного суспільства, вжито назви національних казкових героїв та специфічні фольклорні формули, що можуть бути відсутні у приймаючій культурі. Наприклад, російськомовна казкова фольклорна формула: В некотором царстве, в тридесятом государстве... не має відповідника в українському фольклорі.

Особливо складний, творчий характер має переклад художніх творів. У зв'язку з тим, що форма і зміст художнього твору перебувають у нерозривній діалектичній єдності, найважливішим завданням художнього перекладу є збереження цієї єдності. Перекладач повинен не тільки правильно відтворити ідеї автора оригіналу, а й відобразити спосіб художнього втілення цих ідей, передати образність оригіналу з не меншою силою, ніж це зробив його автор. Звідси пильна увага перекладача художнього твору до його семантики і стилістики. Всі важливі складники ориґіналу в їх взаємозв'язках між собою і художньою цілістю твору мають бути відтворені в перекладі.