Мова як знакова система

Мова є одною з знакових систем. Під системою розуміється сукупність елементів, формуючих щось цілісне. При вивченні системи дослідник виявляє відносини, що існують між елементами системи. Найбільш короткий шлях до розуміння мови як знакової системи відкриває підхід Теорії інформації. Вона стверджує, що мова слугує засобом зв’язку, передачі інформації від одної людини другій людині чи людям. Ця інформація передається за допомогою спеціальних мовних сигналів. Мовні сигнали становлять в кожній мові упорядковану систему: „свій” набір звуків, літер, слів та правил їхнього оформлення у речення. В тому, що мова є знаковою системою легко переконатися, тому що будь-який знак іншої семіотичної системи можна передати словом, або іншим мовним виразом. Наприклад: можна показати на двері жестом, а можна замінити цей знак словом “вийдіть! ”, тобто з допомогою мовних знаків пізнаються та пояснюються всі інші види знаків. Мову найчастіше презентують саме конвенційні знаки, адже саме за історичною суспільною домовленістю носії певної мови використовують єдину абетку, один і той самий набір звуків, щоб назвати той чи інший об’єкт і т.д.

Будь яка мова – це адаптивна система, що пристосовується до потреб суспільства, яке говорить нею. Реальність змінюється, тому і словник мови постійно змінюється. Перекладач повинен тримати в полі зору неологізми, архаїзми, історизми рідної та іноземної мови, на яку він перекладає. Слід пам’ятати, що словник мови являє собою лексико-семантичні поля, які об’єднують слова однієї сфери реальності у смислові групи. Наприклад: бузок, конвалія, тюльпан...- слова з лексико-семантичного поля „квіти ”. Лексико-семантичні поля поділяють свої елементи на активні і пасивні. До активної лексики відносяться слова, які вживають всі носії мови, незалежно від професії, роду та рівня освіти. Пасивна лексика це слова, що рідко вживаються, до яких відносяться:

· історизми – слова, які називають реалії певної історичної епохи і стають мало вживаними із зникненням тих реалій - князь, ворошиловський стрілок;

• архаїзми - застарілі слова, які замінили новими – челядь, перст;

· неологізми - слова, які тільки що виникли в мові – брифінг, саміт;

• професіоналізми та жаргонізми - слова, які вживаються людьми певної професії – професія сталевара: мартен, прокатний стан, вагранка і т.ін.
• сленг – емоційно-забарвлені слова певної соціальної або вікової групи людей. У студентів – «хвіст» – борг, «плавати» – не знати матеріал;
• екзотизми – слова, що позначають специфічні об'єкти далекої від носіїв мови культури: eggnog –улюблений американський напій зі збитого молока, цукру і алкоголю;
• арготизми – умовний жаргон вузької соціальної групи, створений для засекречування повідомлення: У кримінальному середовищі – «бугор»- начальник, « вашингтон»- 100 доларів однією купюрою;

· табу – заборона на вживання деяких слів через забобони, цензурні або етичні норми. Українці прагнуть рідше вживати слово „чорт”. Цензура не пропускає в тексти брутальних слів. З етичних міркувань не прийнято згадувати назви деяких частин тіла і т.п.

· евфемізми – це слова, якими замінюють заборонені слова. Так, замість „помер” краще сказати, пішов в інший світ іт.ін.

Лексико-семантична система мови знаходиться в безперервному розвитку; кількість знаків-слів, що називають об’єкти реальності навколо нас, невпинно змінюється, тому лексична система будь якої мови потребує постійної уваги, як філологів, так і самих носіїв даної мови, які претендують на роль освічених представників суспільства.