Неповна сім'я як об'єкт соціальної роботи

Сім'я - це соціальна група, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка і жінки, їхніх дітей (власних чи усиновлених), інших осіб, пов'язаних з подружжям родинними зв'язками, біологічних або кровних родичів. Життєдіяльність сім'ї відбувається на основі спільного економічного, побутового, морального укладу та виховання дітей [12, с.244].

Поняття «неповні» стосується тих категорій сімей, в яких дитина неповнолітнього віку проживає з одним із батьків, що несе за неї повну відповідальність [13, с.150]. На жаль, статистика враховує лише такі категорії неповних сімей, у яких хтось один з подружжя проживає з дитиною (дітьми) окремо від інших родичів чи з одним із своїх батьків або батьків колишнього чоловіка (дружини), і виключає ті випадки, коли, наприклад, з дитиною проживають і бабуся, і дідусь. Не фіксується також той факт, що багато батьків, які юридично перебувають у шлюбі, фактично проживають окремо, тобто сім'я, по суті, розділена. З іншого боку, при статистичному обліку до неповних сімей відносяться і ті випадки, коли одинока мати проживає разом з батьком дитини (або навпаки) чи з іншим чоловіком (жінкою).

Неповні сім'ї потрібно класифікувати за різними ознаками: причинами, внаслідок яких вони утворились, статтю одного з батьків, структурою (кількістю дітей, наявністю чи відсутністю родичів, що спільно проживають з ними), наявністю і мірою участі другого з батьків у вихованні дитини (дітей), етапом життєвого циклу сім'ї (визначається як за віком одиноких батьків, так і за віком дітей), розподілом ролей [11, с.38-39]. Нерідко в неповних сім'ях виховується по декілька дітей. Розглянемо найпоширеніші різновиди неповних сімей.

Неповною вважається сім'я, яка утворюється внаслідок позашлюбного народження дитини (тоді утворюється «материнська» сім'я). Сьогодні у нашій країні 13% дітей народжують матері, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі [13, с.143]. «Материнська» сім'я (сім'я матері-одиначки) - це різновид неповної сім'ї, що виникає в разі народження жінкою дитини поза шлюбом. Більшість жінок зважуються на такий крок свідомо: щоб уникнути самотності, задовольнити потребу материнства [11, с.46]. Основні фактори, які впливають на психологію такої сім'ї: наявність другого з батьків і характер відносин з ним, ставлення батьків жінки до цієї позашлюбної дитини, відносини матері і дитини. Відсутність батьків чи стійких зв'язків з ними обмежують сферу життєдіяльності сім'ї - турбота про бюджет и виховання дитини на першому місці. У цьому випадку коло спілкування обмежується старими знайомими [11, с.43].

У більшості неповних сімей батьківські функції виконує мати. Питома вага власне «батьківських» сімей незначна - всього близько 15%. Незважаючи на свої можливості, більшість чоловіків не бере на себе основну відповідальність за виховання своєї дитини. Як результат, взаємини батька з дитиною часто відрізняються від материнських. У цій ситуації важливо зрозуміти значення тристоронніх відносин, у процесі яких традиційно вплив матері на дитину носить безпосередній характер, а батько впливає на дитину часто опосередковано - через матір. Дитина ж, найчастіше, впливає на обох батьків безпосередньо [11, с.61]. Проблеми батьківських неповних сімей у сучасних умовах є досить специфічними, через те що, по-перше, це не традиційна модель, тому весь побут звичайного сімейного життя в межах громадської думки і сприйняття не цілком до неї пристосовані. По-друге, батько з дитиною більш «шлюбоздатний» порівняно із самотньою матір'ю. У цьому випадку однією з проблем такої сім'ї буде становлення взаємовідносин між дитиною (дітьми) і новою дружиною батька (можливо, з її дітьми) [18, с.112].

Неповна сім'я, яка утворилась після розлучення, як правило, надовго такою залишається. Тільки одна з трьох розлучених жінок знову вступає в шлюб [13, с.158]. Розлучення і розпад сім'ї травмують психіку дитини, нерідко порушують взаємовідносини дитини і матері. Найбільш вразливою в сім'ї розлучених є єдина дитина. Ті, хто має братів і сестер виплескують агресію і тривогу один на одного і це знижує ймовірність нервових зривів та емоційне напруження. Найбільше ця криза торкається дитини підліткового віку, що може виявлятися у дуже гострих проявах надмірної жорстокості.

У більшості дітей після розлучення батьків порушується процес адаптації до повсякденного життя і адаптація до соціуму [13, с.153]. Їх успішність в школі нижча, ніж у дітей з повної сім'ї. Вони порівняно мало читають, більшу частину часу проводять поза домом, більш самостійні і в них сильніше розвинені такі якості, як емоційність, розуміння, самостійність. Дитина, яка виховується однією матір'ю, як правило, дорослішає швидше, ніж дитина, що росте в повній сім'ї. Зрозуміло, мова йде про швидке дорослішання тільки тих дітей, чиї психологічні, духовні потреби знайшли повне задоволення. Дитина, розвитку якої приділяли достатньо часу, зустрівшись з новими для нею труднощами (при знайомстві з людиною протилежної статі, наприклад, або при появі в будинку стороннього чоловіка), не розгубиться перед ними, а спробує самостійно їх подолати [19, с.15-16]. Може бути, що така молода людина виявиться згодом більш ініціативною і цілеспрямованою, упевненою в собі і в своїх вчинках. Втім, те ж можна сказати і щодо дитини з повної сім'ї, де батьки не тільки виконують будь-яку забаганку свого сина або дочки, але й вчать їх самостійно долати труднощі.

Розлучення батьків, як правило, негативно впливає на створення дитиною в майбутньому власної сім'ї: особа, яка виросла в неповній сім'ї, засвоює негативну поведінку, характер ставлення до протилежної статі, і, як результат, вона часто не може зберегти власну сім'ю [8, с.11].

Неповна сім'я, яка виникла в результаті смерті одного з подружжя - це сім'я, в якій з дітьми залишається одна мати чи батько. На таку сім'ю впливають різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий [10, с.10].

Овдовіння на будь-якій стадії життєдіяльності сім'ї переживається досить важко, це позначається майже на всіх її функціях, частина з яких втрачає попередню важливість і смисл. Втрата інтересу до життя у вдови (вдівця) позначається на способі життя дітей, їх соціалізації. Коло спілкування поступово обмежується рамками мікросередовища батьків, включає допомогу у питаннях виховання дітей, веденню домашнього господарства. Абсолютизується попереднє життя, боготвориться померла дружина чи чоловік. Осиротілі діти по різному реагують, залежно від віку, статі, сімейної атмосфери на особливості поведінки другого дорослого в цій трагічній ситуації. Головним є те, щоб спільне горе згуртувало сім'ю, а емоційні стосунки з іншими родичами допомогли сформувати бережливе ставлення один до одного [10, с.249].

Характерною особливістю неповної сім'ї, яка утворилась при офіційному усиновленні (удочерінні) дитини чоловіком чи жінкою, є підвищений інтерес до життя. Це результат альтруїстичної направленості матері або глибоких переживань з різних причин (втрати своїх дітей чи неможливості їх мати взагалі). У жінок, які довгий час добивались таким чином знайти дитину, може розвинутись ряд психогенних відхилень: «гіперопіка» чи «фобія втрати» дитини. Ці і інші труднощі, що супроводжують батьків на даному відрізку життєвого шляху, з часом, як правило, зникають, і їм на зміну приходять стійкі батьківські почуття [15, с.122].

У наш час існує така категорія неповних сімей, як неповні розширені сім'ї, що створюються, як правило, на уламках якоїсь соціальної катастрофи (загибель батьків малолітніх дітей, батьки перебувають в ув'язненні, пропали безвісти тощо). У цих сім'ях покоління прародичів змушене брати на утримання й виховання онуків [15, с.124].

З року в рік в Україні зростає кількість таких сімей, де подружжя юридично перебуває у шлюбі, а фактично проживає окремо, тобто сім'я по суті відсутня. Мають місце також «громадянські», фактичні, але формально не зареєстровані шлюби. Все це збільшує кількість неповних сімей [15, с.125-127].

У неповних сім'ях відбуваються кризові явища, які виразно простежуються в сучасному суспільстві: незадовільні матеріальні умови, соціальна незахищеність, культурно-освітній занепад, моральна деградація [11, с.101]. Соціальні проблеми таких сімей пов'язані, насамперед, з малозабезпеченістю, що зумовлена наявністю лише одного трудового заробітку в сім'ї. Крім того, іноді трудового заробітку немає взагалі і сім'я змушена існувати або на різноманітних видах мізерної допомоги, або на «нетрудових прибутках», що, як правило, носять протиправний характер. У цих сім'ях заробіток жінки, переважно, значно нижчий, ніж заробіток чоловіка з причини її відставання на соціальній сходинці, викликаного обов'язками по догляду за дітьми [13, с.144].

Найбільш типова проблема неповної сім'ї - матеріальна. Залишаючись наодинці з дитиною, мати не в змозі утримувати себе та її. Державна допомога чи аліменти істотно не поліпшують ситуацію. Особливо у важкому становищі опиняються матері-студентки, непрацюючі, з кількома дітьми, без житла. Тому така сім'я покликана бути об'єктом першочергової матеріальної допомоги з боку державних органів і громадськості, передусім різноманітних фондів соціальної підтримки населення [11, с.64].

Специфічна проблема - виховна. Серед спеціалістів відсутня єдність з приводу того, чи є факт неповноти сім'ї причиною ризику з точки зору девіантної поведінки. Теплі, дружні стосунки одинокої матері з дитиною цілком можуть компенсувати відсутність батька. Та відомо й те, що неповнолітні правопорушники і злочинці найчастіше виходять з неповних сімей (близько 50%). Причини такого явища дуже різні - матеріальні, педагогічні, психологічні тощо. Цілком очевидний тісний зв'язок між структурою сім'ї, атмосферою у ній, статусом і ролями батьків і дітей. Конфліктні ситуації, взаємні образи, розлучення батьків, негативна громадська думка значною мірою стимулюють асоціальну поведінку підлітків (агресивність, «протест», самоутвердження) [11, с.66].

У неповній сім'ї порушується традиція поділу сімейних ролей: матеріальне забезпечення сім'ї, господиня (господар), догляд за маленькими дітьми, виховання дітей більш старшого віку, сексуальний партнер, організатор розваг, забезпечення психологічного комфорту, організатор родинних зв'язків, організатор сімейної субкультури. Непростою залишається проблема поєднання професійної і батьківської ролей. Близько 20% одиноких матерів не отримують від близького оточення допомоги по догляду і вихованню дітей. Вони готові перекваліфікуватись, змінити графік і місце роботи, зайнятися сумісництвом та інше, щоб лише мати змогу поєднувати роль основного годувальника сім'ї з материнськими обов'язками [8, с.47].