Висновок

Сім'я є надзвичайно важливим соціальним інститутом в державі. Саме від цього інституту значною мірою залежить перспектива розвитку всього суспільства. Цілому проаналізувавши наукову літературу з досліджуваної проблеми ми дійшли наступних висновків:

1. сучасні науковців сім’ю розглядають як малу соціальну групу, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка і жінки, їхніх дітей (власних чи усиновлених), інших осіб, пов'язаних з подружжям родинними зв'язками, біологічних або кровних родичів. В свою чергу, неповна сім'я - це сім'я, яка складається лише з одного із батьків з однією неповнолітньою (або декількома неповнолітніми) дитиною. Неповна сім'я утворюється внаслідок відсутності (припинення) шлюбу, смерті одного з батьків або роздільного їх проживання. На жаль, статистика не відображає реального стану проблеми. Неповні сім'ї класифікують за такими ознаками: причинами, внаслідок яких вони утворились, статтю одного з батьків, структурою (кількістю дітей, наявністю чи відсутністю родичів, що спільно проживають з ними), наявністю і мірою участі другого з батьків у вихованні дитини (дітей), етапом життєвого циклу сім'ї (визначається як за віком одиноких батьків, так і за віком дітей), розподілом ролей.

Серед сучасних класифікацій неповних сімей, ми виокремили наступну: «материнська» сім'я; «батьківська» сім'я; сім'я, яка утворилась після розлучення батьків; сім'я, яка виникла в результаті смерті одного з членів подружжя; сім'я, яка утворилась при офіційному усиновленні (удочерінні) дитини; неповна розширена сім'я; сім'я, де подружжя юридично перебуває у шлюбі, а фактично мешкає окремо; «громадянський» шлюб.

2. Неповні сім'ї є особливою категорією сімей, які потребують соціального захисту з боку держави, оскільки в них виникає багато соціальних проблем (матеріальних, соціально-психологічних, виховних) і простежуються певні негативні явища, пов'язані з малозабезпеченістю, порушенням традицій розподілу сімейних ролей, вихованням дітей, функціонуванням. Неповна сім'я не може забезпечити виконання всіх тих функцій, які покладено на сім'ю повною мірою. Усе це позначається не тільки на внутрішньому стані неповної сім'ї, але й на соціальному здоров'ї суспільства. Саме тому втручання у життєдіяльність неповної сім'ї соціального працівника є необхідним.

В Україні розроблено ряд законодавчих і нормативно-правових актів які є основою для соціальної роботи з неповними сім'ями. До таких документів відносяться: Конституція України, Цивільний та Сімейний кодекси України, Закони України: «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про соціальні послуги», «Про попередження насильства в сім'ї», Укази Президента України: «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», «Про Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту», «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей», Постанови Кабінету Міністрів України: «Про утворення Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді», «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям», «Порядок взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах» затверджений наказом міністерств України у справах сім'ї молоді та спорту, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, освіти і науки, внутрішніх справ, транспорту і зв'язку, Державного комітету України з питань виконання покарань. Від виконання завдань, поставлених цими нормативними документами залежить рівень життєдіяльності конкретної неповної сім'ї, а відтак - благополуччя значної частини нашого суспільства.

3. Проблема існування неповних сімей є актуальною не лише в Україні, але й за кордоном. Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім'ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі. Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповною сім’єю є багатогранним. Стратегії надання матеріальної і соціальної допомоги неповним сім'ям в різних країнах відрізняються за обсягом і характером. Соціальні працівники виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям. Найчастіше соціальні працівники пропонують максимально об'єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Практика усиновлення, опіки та інші засоби, покликані мінімізувати нестачу належної допомоги і впливу одного з батьків. Зарубіжний досвід переконує в необхідності використання різних видів соціальної допомоги неповній сім'ї. Він, безперечно, вартує вивчення, інтерпретації і осмисленого застосування на теренах України.

В країнах Європи, США та Австралії соціальна робота з неповною сім'єю - це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства а сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу. Метою соціальної роботи з неповною сім’єю є забезпечення нормальних умов для функціонування неповної сім'ї, її розвитку та задоволення потреб її членів. Основними принципами соціальної роботи з неповною сім'єю є: індивідуальний підхід, постійний контакт з сім'єю протягом тривалого періоду часу, довірливі відносини між працівниками служби і членами сім'ї, не звинувачення (замість нього реальна допомога, захист), повага, ділове співробітництво, орієнтація на розвиток на основі позитивного потенціалу сім'ї, її здатності до самодопомоги, гнучкість у виборі методів, підходів і засобів впливу. У роботі з неповною сім'єю реалізуються всі найважливіші функції діяльності соціального працівника: діагностична, прогностична, превентивна, правозахисна, соціально-педагогічна, соціально-побутова, комунікативна, морально-гуманістична, організаційна.

4. Проаналізувавши основні форми соціальної роботи із неповними сім'ями можна констатувати, що вони розподіляються на: за обсягом впливу: індивідуальні, групові, масові; за тривалістю: одноразові заходи, постійно діючі, «пульсуючі»; за місцем проведення: стаціонарні, виїзні, пересувні, циклічні; за рівнем творчості: інформаційні, репродуктивні, тренувальні, творчі; за видом діяльності: ігрові, комунікативні, трудові, навчальні; за складністю побудови: прості, складні, комплексні.

Етапи соціальної роботи з неповною сім'єю: знайомство з сім'єю, визначення необхідності і можливостей роботи з даною, оцінка реальної ситуації в сім'ї; входження в сім'ю; вивчення сім'ї, створення необхідної інформаційної бази для подальшого забезпечення необхідних змін; аналіз інформації, вибір відповідних напрямків, способів і засобів роботи; корекційна робота; вихід із сім'ї в результаті досягнення мети роботи; контроль за сім'єю протягом певного періоду. Зміст соціальної роботи з неповними сім'ями полягає у зборі інформації про становище неповних сімей, неблагополуччя дітей працівниками державних установ; участь у спільних пошуках коштів, матеріальних засобів для необхідної їм допомоги, сприяння працевлаштуванню одиноких матерів (батьків); індивідуальній і груповій роботі з батьками і дітьми щодо подолання ними труднощів психолого-педагогічного характеру, виконання взаємних обов'язків, виходу з конфліктних станів, кризових ситуацій; впливі на осіб з девіантною поведінкою (алкоголіків, правопорушників і ін.) Основні напрями роботи: соціальна допомога, соціальне обслуговування, соціальний захист, соціальна підтримка, соціальне забезпечення, соціальне посередництво, соціальна адаптація, соціальна діагностика, соціальна профілактика, соціальна корекція, соціальна реабілітація. Основними видами соціальної допомоги неповній сім'ї є: соціальний супровід з соціальним інспектуванням, соціальне консультування, соціальна терапія.