Законодавче забезпечення соціальної роботи з неповною сім'єю в Україні

Рівень життя більшості сімей в Україні значно знизився, оскільки він залежить не лише від розміру доходів, а і від соціально-демографічного складу - кількості дітей, працюючих і утриманців, віку членів сім'ї тощо. Найбільш уразливими є сім'ї з дітьми, неповні сім'ї, в яких дітей виховує одна мати або один батько, сім'ї в яких немає годувальника. Досить великою є частка працездатних членів сім'ї, які не мають регулярного доходу, що ускладнює економічне становище неповної сім'ї. Переважна більшість неповних сімей в Україні мешкає у житлі, площа і комфортність якого не задовольняє елементарних потреб [15, с.13].

Основою відродження і зміцнення української сім'ї повинна стати її економічна самостійність. Саме тому державна сімейна політика має спрямовуватися на створення гарантій гідної оплати тим, хто працює, і надання допомоги неповним сім'ям з низькими доходами. Доходи неповної сім'ї повинні не лише покривати витрати на задоволення основних життєвих потреб її членів, але й надавати можливість підвищувати їх освітній і культурний рівень, зміцнювати здоров'я, змістовно відпочивати. Водночас, необхідно розробити і здійснювати невідкладні заходи щодо підсилення соціальної підтримки тих родин, які її потребують. Допомога таким сім'ям повинна передбачати відповідну житлову політику з будівництва дешевого орендного і соціального житла, а також надання житлових кредитів для молоді.

Слід забезпечити мінімальні життєві стандарти для повноцінного виконання неповною сім'єю своїх функцій. З урахуванням складної демографічної ситуації, необхідно збільшити розмір державної допомоги на виховання дитини до розміру прожиткового мінімуму. Держава повинна забезпечити доступність і дешевість послуг системи дошкільного виховання. Відповідно до Конвенції ООН «Про права дитини», слід забезпечити реальні гарантії захисту прав, честі й гідності дітей, недоторканність їх особистості. [3, с.20].

Згідно Конституції України, сім'я, материнство і батьківство охороняються державою [1, с.22]. На виконання цих конституційних положень розроблена система пріоритетних заходів, які мають забезпечити їх реалізацію.

До основних законодавчих актів, які регулюють роботу з неповними сім'ями, відносяться: Сімейний та Цивільний кодекси України, закони України: «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про соціальні послуги», «Про попередження насильства в сім'ї», інші нормативно-правові документи.

Природнім є виховання дитини у сім'ї батьків. Тому положення чинного законодавства спрямовані на створення умов для проживання дитини в сім'ї разом із батьками. Важливо, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей та зобов'язані дбати про захист інтересів своєї дитини. Відповідно, жоден із них не має ніяких пріоритетів щодо участі у вихованні дитини, навіть, якщо проживають окремо. Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. У разі ухилення від виконання договору, той з батьків, хто проживає з дитиною зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків [2, с.53-54].

При неналежному виконанні батьками (одним із них) обов'язків по вихованню або зловживанні батьківськими правами діти мають право звернутися для захисту своїх інтересів до органів опіки і піклування. Важливо пам'ятати, що органи опіки і піклування діють за принципом невтручання у процес виховання батьками дітей [2, с.52]. Однак, якщо їм стане відомо про неналежний стан у сім'ї, вони вживають заходи з метою надання допомоги дітям у їх фізичному та духовному розвитку.

Діти мають право на отримання у спадщину майна та грошових коштів батьків чи одного з них у разі смерті або визнання їх за висновком суду померлими незалежно від місця проживання.

З 1 січня 2002 року відповідно до закону «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» надаються такі види допомоги сім'ям з дітьми [20]:

1) допомога у зв'язку з вагітністю і пологами;

2) одноразова допомога при народженні дитини;

3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) допомога на дітей одиноким матерям;

5) допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми;

6) субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Одноразова допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини, не застрахованому в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Допомога при народженні дитини надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має незастрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Допомога виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Допомога на дітей одиноким матерям (вдовам, вдівцям) призначається на кожну дитину. Право на допомогу мають одинокі матері, якщо у свідоцтві про народження відсутній запис про батька дитини, вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Закон України «Про соціальні послуги» визначає організаційні та правові засади надання соціальних послуг неповним сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги [4, с.52].У Законі даються такі поняття, як: «соціальні послуги», «складні життєві обставини», «соціальний працівник», «соціальне обслуговування», «соціальні служби», «реабілітація», визначені види соціальних послуг та організація їх надання, сукупність пропозицій державних і неурядових організацій, якими може скористатися сім'я з метою задоволення потреб, вирішення проблем або подолання складних життєвих обставин.

Важливим для соціального працівника є знання і виконання указів Президента України, постанов Верховної Ради України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, основні з них це: Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», Указ Президента України «Про Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту», Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді», Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям».

Звичайно, знати всі положення законів не можливо. Специфіка роботи соціального працівника така, що кожний інший випадок може вимагати специфічних знань в інших галузях законодавства.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 р. № 584 «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям» [20], право на отримання кредиту мають і молоді сім'ї, які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, а саме:

- сім'я, в якій чоловік та дружина віком до 35 років включно;

- неповна сім'я, в якій мати (батько) віком до 35 років включно має неповнолітніх дітей (дитину);

- одинокі молоді громадяни віком до 35 років включно.

Кредит надається молодим сім'ям лише один раз. Право на отримання кредиту вважається використаним з моменту отримання позичальником свідоцтва про право власності на збудоване (реконструйоване) житло. Кредит відповідно до цього Положення надається молодим неповним сім'ям на будівництво (реконструкцію) житла терміном до 30 років. Термін надання кредиту обчислюється з дати укладення кредитної угоди.

Згідно з Указом Президента України від 30.12.2000 р. №1396/2000 «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» [20], з метою, поліпшення умов життя та державної підтримки неповних сімей, створення більш сприятливих умов для виховання в них дітей постановлено:

- Кабінету Міністрів України затвердити програму «Українська родина» і вирішити питання про створення Міжвідомчої комісії з питань сімейної політики.

- Раді міністрів Автономної республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям сприяти неповним сім'ям у вирішенні питань щодо погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, електроенергію, опалення та скраплений газ, сприяти батькам неповних сімей у працевлаштуванні, здійсненні професійної підготовки та підвищенні кваліфікації, забезпечувати зайнятість підлітків і молоді з неповних сімей під час канікул в таборах праці та відпочинку, сприяти неповним сім'ям в організації індивідуальної трудової діяльності, фермерських господарств, інших форм підприємницької діяльності.

- Міністерству охорони здоров'я України сприяти першочерговому направленню за наявності показань на санаторно-курортне лікування дітей з неповних сімей.

- Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України організувати роботу з відродження шефства підприємств, установ та організацій всіх форм власності над неповними сім'ями, вживати заходів для вдосконалення соціального патронажу і підтримки таких родин, включаючи побутове і торговельне обслуговування.

- Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України започаткувати на телебаченні, радіо, в інших засобах масової інформації постійно діючі рубрики за тематикою: «Сім'я і закон», «Соціально-правовий захист неповних сімей».

Отже, неповні сім'ї потребують соціального захисту з боку держави, яка, враховуючи проблеми, що сприяють порушенню функціонування цих сімей.