В країнах Європи

Кількість і питома вага неповних сімей в усіх індустріально розвинених країнах постійно зростають. Переважну більшість серед них, як і в Україні, становлять сім'ї, в яких діти живуть разом із матір'ю [18, c.187].

Кожна конкретна ситуація неповної сім'ї неповторна, індивідуалізована, потребує компетентного вивчення і ставлення. Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповними сім'ями переконує в необхідності функціонування служб психологічної реабілітації розлучених та їх дітей, педагогічного консультування, соціальної корекції, інших видів допомоги.

У середньому в Європі кожна п'ята дитина народжується у незаміжньої жінки, в Данії таке становище спостерігається серед половини новонароджених, у Великобританії і Франції це число складає одну третину. Високий відсоток розлучень, хоча в цілому, в країнах Європейського союзу він трохи знизився за останні роки минулого десятиліття, ці цифри коливаються від нуля в Ірландії, де розлучення забороняється законом, до трьох на кожну тисячу пар у Великобританії [17, с.14].

Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім'ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі (Швейцарія, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія і інші).

У більшості європейських країн одиноким батькам надається значна допомога з боку держави (питома вага таких сімей коливається від 6% в Італії до 32% у Швеції). У деяких країнах (Англія) переважає стратегія допомоги малозабезпеченим. Одинока мама, в межах відповідної програми «Підтримка доходу» (Швеція), може залишатися вдома, поки дитина не досягне віку 16 років, маючи необхідне утримання від держави. Їй невигідно навіть працювати в режимі неповної зайнятості. Тим не менш, середній дохід неповних сімей у Великобританії становить 40% його у повних сім'ях [16, с.9].

У Швеції соціальна політика орієнтована на успішне поєднання одинокими батьками родинних і професійних ролей. Вона спрямована не на «підтримку бідності», а на зменшення нерівності. Поряд з підтримкою сім'ї у цій країні активно реалізуються програми, метою яких є створення робочих місць, стимулювання здобуття освіти, перекваліфікацію, зайнятість жінок, також матерів з неповнолітніми. Держава забезпечує матеріальну підтримку навчання чи перекваліфікації, необхідних для пошуку в майбутньому краще оплачуваної роботи. Допомога ж призначена лише для дітей, а не утримання непрацюючих жінок. Тут функціонує розгалужена система поза сімейного догляду за дітьми. Будь-хто з батьків може використати оплачувану річну відпустку для догляду за дитиною. Існує скорочений робочий день для того, хто має дитину дошкільного віку, допомога на дітей і на житло для одиноких батьків. Кожному з батьків виплачуються лікарняні по догляду за дитиною. У випадках, коли самотні матері не отримують аліментів, їм виплачують значні кошти для забезпечення належного прожиткового рівня [11, с.52].

У Норвегії соціальна допомога та інші виплати надаються одиноким матерям і неповній сім'ї доти, поки діти не досягнуть 19 років. За цією політикою вони живуть краще порівняно з бідними, але гірше, ніж повні сім'ї [11, с.54].

У Франції діє стратегія підтримки сімей з дітьми, у тому числі й неповних. Допомога надається для розлучених батьків, якщо один з них не виконує своїх фінансових зобов'язань (тобто місцева каса допомоги сім'ям виконує права батьків). Може надаватись додаткова соціальна допомога (на догляд за малими дітьми, за низького доходу матері та ін.). Тут більшість одиноких матерів після досягнення дитиною 3 років виходять на роботу (працює 78% їх загальної кількості). У випадках розлучень використовуються можливості для заохочення участі обох батьків у процесі виховання дитини. Зокрема, в Парижі під патронатом мерії організовуються Дні зустрічі батьків (чоловіків) із дітьми, які після розлучення батьків проживають із матерями [18, с.187]. Така політика в європейських країнах веде до того, що жінки не народжують спеціально дітей, щоб скористатись соціальними допомогами, а подружні пари не розлучаються задля цього.