Тема 4. Суб’єкти адміністративного права

Основи адміністративно-правового статусу громадян. Права й обов’язки громадян у сфері виконавчої влади. Звернення громадян. Адміністративно-правовий статус іноземців і осіб без громадянства. Органи виконавчої влади. Ознаки та правове становище органів виконавчої влади. Види органів виконавчої влади. Системи органів виконавчої влади та принципи її побудови. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади. Правове становище Кабінету Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим та інших суб’єктів. Органи місцевого самоврядування. Державні службовці. Об’єднання громадян.

Громадяни – найбільша група суб’єктів адміністративно-правових відносин. Адміністративно-правовий статус України є складовою частиною його загального статусу, встановленого Конституцією України, Законом України «Про громадянство України».

Правовий статус громадянина включає: основні (невід’ємні) права (або права й свободи людини і громадянина); комплекс прав і обов’язків; гарантії реалізації прав і обов’язків, а також механізм їх охорони державою.

Адміністративно-правовий статус громадянина України встановлюється обсягом і характером його адміністративної правосуб’єктності, яку становлять адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність.

Адміністративна правоздатність - це визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб’єктом адміністративного права, мати права й обов’язки адміністративно-правового характеру. Вона підтверджується паспортом громадянина України, а для осіб до 16 років – свідоцтвом про народження.

Адміністративна дієздатність – це визнана законом спроможність громадянина своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати обов’язки адміністративно-правового характеру. В повному обсязі настає з досягненням 18-річного віку.

Обсяг конкретних суб’єктивних прав і обов’язків громадянина пов’язаний з перебігом часу, зміною життєвих умов. За своїм змістом права громадян можна поділити на три групи: 1) на участь у державному управлінні та соціально-політичну активність; 2) на одержання допомоги від відповідних компетентних органів; 3) на права, які захищають в адміністративному, судовому порядку.

Взаємодіючи з органами виконавчої влади, громадяни реалізують, насамперед, права на участь в управлінні державою.

Обов’язки громадян у сфері державного управління можна поділити на дві групи: абсолютні і відносні.

Участь громадян в управлінні державою реалізується через їх звернення до державних органів і органів місцевого самоврядування. Питання практичної реалізації права на звернення врегульовано Законом України «Про звернення громадян». Закон називає три види звернень громадян: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги.

Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду.

Особи, що не є громадянами України й законно перебувають на її території, мають право на подання звернення, як і громадяни України. Іноземці за своїм правовим статусом несуттєво відрізняються від осіб без громадянства. Обсяг прав і обов’язків цих суб’єктів вужчий, ніж у громадян України. Правосуб’єктність цих осіб виникає з моменту прибуття в Україну й завершується з часу залишення її території. Адміністративно-правовий статус іноземців регламентовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Згідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. Саме ці органи виступають основними суб’єктами адміністративного права.

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнають частину державного апарату, яка має власну структуру та штат службовців і в межах установленої компетенції здійснює від імені й за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя.

Органи виконавчої влади створюють свій власний апарат державного управління, який належить до числа складних самоврядних систем.

Систему органів виконавчої влади, форма та методи їх діяльності визначають Конституція України та закони України, акти Президента України, Кабінет Міністрів України та ін. Органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру й штат службовців. Органи виконавчої влади відрізняються від органів законодавчої та судової влади своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення окремих органів і взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами й методами здійснення своїх юридично владних повноважень.

Органи виконавчої влади суттєво відрізняються від підприємств, об’єднань, установ, організацій, у тому числі й державних. Головна відмінність полягає в тому, що вони мають державно-владні повноваження.

Органи виконавчої влади залежно від територіального масштабу діяльності поділяються на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, між територіальні, місцеві.

Від того, який обсяг і характер компетенції мають органи виконавчої влади, їх поділяють на: органи загальної компетенції, органи галузевої компетенції, органи спеціальної (функціональної) компетенції, органи предметної компетенції.

Залежно від порядку розв’язання підвідомчих питань, органи виконавчої влади поділяють на єдиноначальні та колегіальні.

Залежно від предмета спрямованості компетенції органи виконавчої влади поділяють на: а) органи управління господарським виробництвом, економікою та сферою соціального обслуговування; б) органи управління соціальним розвитком і культурою; в) органи управління в адміністративно-політичній сфері; г) органи міжгалузевого управління.

Численні та різноманітні органи виконавчої влади утворюють відповідну систему. Кожний орган виконавчої влади – від центрального до місцевого – виступає суб’єктом права державної власності, наділяється статусом юридичної особи й водночас розв’язує різні питання оперативного управління та хорони цієї власності.

Утворення органів виконавчої влади, формування їх системи та її функціонування здійснюються згідно з принципами демократизму й законності.

Важливою особливістю побудови та функціонування органів виконавчої влади є організаційні зв’язки структурних одиниць системи, що виявляються в розпорядництві, підпорядкованості, підконтрольності, підзвітності та координації.

Оптимальність організаційних структур виконавчої влади є одним із чинників підвищення її ефективності.

Відповідно до розділу V Конституції України Президент України є главою держави. Основні положення Президента у сфері виконавчої діяльності закріплено в статті 106 Конституції України.

За згодою Верховної Ради України Президент призначає Прем’єр-міністра України, призначає на посаду та звільняє з неї за згодою Верховної Ради Голову Антимонопольного комітету, Голову фонду державного майна, Голову державного комітету телебачення і радіомовлення України.

За поданням Прем’єр-міністра України Президент призначає членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження; утворює, реорганізує й ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів виконує свої функції у сфері виконавчої влади в тісному взаємозв’язку з Президентом України, бере участь у розв’язанні тих завдань, які ставить Президент перед Кабінетом Міністрів. Діяльність Кабінету Міністрів України врегульована Законом України «Про Кабінет Міністрів України». До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри.

Відповідно до статті 116 Конституції України на Кабінет Міністрів покладено забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, він вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина тощо.

Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраним Президентом України.

Кабінет Міністрів України є колегіальним органом і про свою діяльність регулярно інформує громадськість.

Кабінет Міністрів спрямовує, координує й контролює роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Робочим органом Кабінету Міністрів України є урядовий комітет.

Конституція України відносить до центральних органів виконавчої влади міністерства та інші органи виконавчої влади. До них належать: державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України.

Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. З метою вдосконалення структури органів виконавчої влади й підвищення ефективності державного управління затверджено перелік міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Схему їх організації та взаємодії визначено Указом Президента України. У межах своїх повноважень центральні органи виконавчої влади видають накази, організовують і контролюють їх виконання.

Центральні органи виконавчої влади є юридичною особою, мають самостійний баланс, рахунки в установі банків, печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням.

Автономна Республіка Крим (АРК) є невід’ємною складовою частиною України. Урядом АРК є Рада міністрів АРК. Голову Ради міністрів АРК призначає та звільняє з неї Верховна РАДА АРК за погодженням із Президентом України.

Повноваження, порядок формування й діяльності Ради міністрів АРК визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК з питань, віднесених до її компетенції.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селищ та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Серед найважливіших ознак органів місцевого самоврядування виділяють їх правову, організаційну, матеріальну та фінансову автономію.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

До органів місцевого самоврядування відносять районні та обласні ради.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного й культурного розвитку, контролюють їх виконання, затверджують районні й обласні бюджети.

Органи виконавчої влади органів місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Місцеві ради підконтрольні також Верховній Раді України, територіальним громадам, суду.

Сільські, селищні, міські ради та ради районів міста мають свої виконавчі органи – виконавчі комітети. Виконавчий комітет є юридичною особою.

Державна служба органічно пов’язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних служб реалізуються завдання та функції держави. Державну службу, залежно від форми діяльності, поділяють на види: державна служба в апараті законодавчих органів, державна служба в органах виконавчої влади, державна служба в судових органах і органах прокуратури.

Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Закон України «Про державну службу», прийнятий у листопаді 2011 року, визначає принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу.

Основними принципами державної служби є: верховенство права, патріотизм та служіння українському народу, законність рівний доступ до державної служби, професіоналізм, доброчесність, політична неупередженість, прозорість діяльності, персональна відповідальність державного службовця.

Законом здійснені певні заходи правового регулювання державної служби, вводиться класифікація посад державної служби, оговорюються правовий статус державного службовця й вступ на державну службу та проходження державної служби, припинення державної служби, оплата праці, заохочення і соціальні гарантії державного службовця, робочий час, час відпочинку, відпустки державного службовця, а також дисциплінарна та майнова відповідальність державного службовця.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітетів Верховної Ради України та його заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду, Верховного Суду, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією України та спеціальними законами України.

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Діяльність об’єднань громадян носить найрізноманітніший характер і регулюється Законом України «Про об’єднання громадян», де чітко визначено різновиди об’єднання громадян – політичні партії і громадські організації.

Утворення політичних партій оговорюється Законом України «Про політичні партії в Україні». Громадські організації законодавчо оговорюються в Законах України: «Про об’єднання громадян», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Діяльність деяких об’єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюють відповідні законодавчі акти.

Значною мірою взаємовідносини держави й об’єднань громадян регулюють норми адміністративного права, вони визначають правовий статус об’єднань громадян. Для здійснення діяльності об’єднання громадян наділяють широкими правами. Вони можуть виступати учасниками суспільних правовідносин, набувати майнові та немайнові права, брати участь у розробленні державної політики й формуванні органів влади, проводити масові заходи тощо.

За порушення законодавства об’єднання громадян несуть відповідальність у встановленому законом порядку. До них можуть бути застосовані попередження, штраф, тимчасове припинення діяльності або примусово ліквідовано на підставі рішення суду.

Література [1-10, 29, 30]