Синдикований кредит як базовий інструмент міжнародного кредитування

Синдикований (консорціумний) єврокредит (eurocredit) – це кредит в євровалюті, виданий міжнародним банківським синдикатом корпоративному або урядовому позичальнику.

Синдиковані кредити є гібридними інструментами (hybrid instruments), в яких сполучені характеристики як класичного кредиту, так і боргових зобов'язань, що обертаються. Синдиковані кредити виступають істотним джерелом міжнародного фінансування: на них доводиться не менше третини всього міжнародного фінансування, включаючи облігації, векселі та акції. Цей ринок стає все більш глобальним: американські і європейські банки збирають пули грошових коштів і надають їх банкам з країн, що розвиваються, а ті, у свою чергу, розподіляють кредити серед місцевих позичальників.

Міжнародні консорціумні кредити є здебільшого коротко- і середньостроковими позиками, які видаються в середньому на 5-7 місяців з подальшою пролонгацією. Максимальний термін кредитування досягає 12 років для великомасштабних і дорогих проектів. Пояснюється це перш за все типом джерел фінансування банками синдикованих позик. Синдиковані кредити надаються за рахунок три- і шестимісячних євродепозитів. Оскільки кон'юнктура джерел коштів, тобто ринку євродепозитів, часто змінюється, то і нові умови кредитування теж повинні постійно переглядатися.

Для країн, що розвиваються, терміни кредитування звичайно складають шість або дванадцять місяців. Зв'язано це в основному з тим, що банки-кредитори не бажають збільшувати ризики по країнах і економіках перехідного періоду, що розвиваються. З другого боку, якщо тільки кошти не йдуть на фінансування довгострокових проектів, позичальники через швидку зміну кон'юнктури внутрішнього ринку вважають за краще не брати зарубіжні гроші на тривалий термін.

Існує декілька критеріїв, які повинен задовольняти позичальник, що бажає одержати синдикований кредит. До них можна віднести:

1. Наявність юридично обґрунтованого доступу до зовнішніх ринків. Підприємствам необхідно одержати відповідний дозвіл на залучення зовнішньої позики. Якщо позичальником виявляється банк, то він повинен володіти відповідною ліцензією.

2. Кредитна історія. Звичайно на ринок єврокредитів виходять позичальники, що мають кредитну історію на протязі не менше 3-5 років. Зрозуміло, претендент на синдикований кредит вже повинен мати досвід взаємодії із зарубіжними організаціями у вигляді кореспондентських відносин (для банків) або експортних операцій (для підприємств).

3. Аудит за міжнародними стандартами. Проведення міжнародного аудиту є не менше важливою умовою кредитування, ніж наявність спеціального дозволу від органів влади. Без фінансової звітності, завіреної міжнародними аудиторами, кредитори, природно, не зможуть розібратися у внутрішніх справах позичальника. Пріоритетними вважаються аудитори з першої міжнародної десятки профільних компаній.

Чим краще претендент на кредит буде підготовлений, тим вищі шанси, що він зуміє залучити організаторів синдикату з широковідомим ім'ям. Звичайно всім вищезгаданим критеріям в повному обсязі відповідають найбільші банки: їх хороший фінансовий стан знаходить віддзеркалення в кредитних рейтингах, в довірі, що надається їм на ринку, процентних ставках і т.д. Чим краще буде організований синдикат, тим вигіднішими будуть умови залучення синдикованого кредиту. Невеликі банки і підприємства теж можуть одержати синдикований кредит, однак склад синдикату і умови позики, швидше за все, поступатимуться “оптимальному” варіанту.

Синдикат (syndicate) кредиторів є групою не менше ніж з двох банків різних країн, які за взаємною угодою об'єднуються для надання кредиту. Кожний член синдикату має окрему вимогу до боржника, хоча на всю позику існує тільки один контракт. Причини виникнення синдикату можуть бути самими різними: наприклад, окремий банк, до якого звертається позичальник, може не мати в своєму розпорядженні достатніх коштів, або банк вважає за краще розділити кредитні ризики з іншими установами, або через інші обставини він вважає недоцільним одноосібне кредитування позичальника.

Кредитори можуть бути розділені на дві групи.

Перша група складається з «старших» членів синдикату (senior syndicate members) на чолі з одним або декількома кредиторами, діючими в порядку старшинства як організатори по мандату (mandated arrangers), організатори (arrangers), провідні менеджери (lead managers) або агенти (agents). Вони грають головну роль у визначенні складу синдикату, веденні переговорів про оцінку і управління кредитом. «Старші» члени синдикату призначаються позичальником для утворення синдикату банків на умовах, визначених специфікою кредиту. Синдикат формується навколо організаторів, які приймають на себе великі кредитні ризики і підшукують «молодших» учасників.

«Молодші» банки (junior banks) формують другу групу кредиторів. Їх число і склад можуть змінюватися залежно від розміру, складності і оцінки кредиту, а також готовності позичальника збільшити діапазон банківських зв'язків. В цілому в синдикаті беруть участь від двох до тридцяти-сорока кредитних інститутів різних країн. Для видачі позики під великомасштабний проект банківські синдикати спеціалізуються за регіональними або галузевими ознаками. Відносини між членами синдикату ґрунтуються на синдикаційній угоді (syndicate agreement), яка є юридичним документом, що закріплює об'єднання учасників синдикату з надання кредиту.

Центральне місце в групі займає організатор синдикату (arranger). На практиці він виконує всю роботу по формуванню синдикату: підбирає потенційних учасників групи, визначає коло обов'язків кожного члена синдикату, встановлює умови кредитування, погоджує дії банків і т.д. «Старші» банки можуть мати декілька стимулів об'єднання в синдикати. Це може бути засіб уникнення від ризику кредитування одного позичальника, обмеженого регулюючими нормами по концентрації ризику, або необхідність підтримки відносин з позичальником. З другого боку, синдикація служить засобом диверсифікації доходів банку.

Вслід за організаторами синдикату йдуть співорганізатори (co-arrangers). Вони надають безпосереднє сприяння організатору в підготовці кредиту. Співорганізатори запрошують банки до участі в об'єднанні і поширюють інформацію серед банків, а також інформують позичальника про хід операції. Організатор і співорганізатори складають дирекцію синдикату. Замикають групу синдикату провідні менеджери і банки-учасники (lead managers і participants). Якщо на організатора доводиться основна частина кредиту, то «робочі» банки виступають в ролі субкредиторів. Вони розділяють між собою частину кредиту, що залишилася.

Окреме місце в ієрархії синдикату займає банк-агент (agent bank). Він повинен узяти на себе допоміжні функції по організації роботи групи банків. До їх числа входять координація дій банків, здійснення зв'язку між позичальником і кредиторами, інформаційне забезпечення операції, контроль за виконанням позичальником зобов'язань і т.д. За свою роботу банк-агент одержує спеціальну агентську винагороду. Нерідко як банк-агент виступає сам організатор синдикату або одна з його дочірніх структур.

Для «молодших» банків, що беруть участь в синдикаті, він може бути вигідний з кількох причин. Як правило, їх ринкової «ваги» не вистачає для самостійного фінансування деяких операцій, їх спеціалізація може обмежуватися географічним регіоном або сектором економіки. «Молодші» банки заробляють лише малу частину комісії або не одержують її взагалі. Проте вони можуть сподіватися, що клієнт винагородить їх пізніше, запросивши брати участь в більш вигідній операції.

Може бути декілька схем роботи позичальника з синдикатом. Частіше за все використовуються дві схеми – «на кращих умовах» і «куплена операція».

«На кращих умовах» (best efforts) – домовленість, згідно якої організатор синдикату зобов'язаний зробити все можливе, щоб залучити кредит на оптимальних умовах. Позичальник повідомляє організатора про свої потреби в зовнішніх ресурсах, після чого позичальник зустрічається з потенційними кредиторами і з'ясовує можливі параметри кредиту. Ключовим недоліком цієї схеми є відсутність гарантій з боку організатора синдикату щодо кінцевих результатів угоди.

Процедура «купленої операції» (bought deal) полягає в тому, що позичальник погоджує з організатором синдикату умови кредитування на ранній стадії синдикації. У результаті всі параметри кредиту фіксуються задовго до підписання кредитної угоди. Хоча нерідко це і буває зручно для позичальника, але до моменту надання кредиту ринкова кон'юнктура може суттєво змінитися, зробивши умови кредитування неприйнятними для боржника.