Витрати і ціноутворення синдикованого кредиту.

Кінцева вартість запозичень визначається сумою комісійних платежів, банківської маржі і, власне, процентною ставкою за кредитом.

Процентна ставка і маржа. В даний час найбільшого поширення набули кредити з плаваючою процентною ставкою. До введення в практику ролловерних кредитів для банків надання середньострокових кредитів на євроринку було високоризикованою операцією.

Ролловер (roll over) – продовження строку позики шляхом відновлення кредитування.

В 1970-х рр. фактично всі єврокредити видавалися під фіксовану процентну ставку. Коли ставки по короткострокових євродепозитах, що слугують базою для синдикованих позик, підвищувалися, банки нерідко зазнавали збитків. Ролловерні кредити дозволяють зменшити ризик по середньострокових позиках, оскільки вони надаються під плаваючу ставку, яка регулярно переглядається відповідно до змін ставок на ринку.

Звичайно за основу береться ставка LIBOR (London Inter-Bank Offering Rate). Традиційно фіксація процентної ставки здійснюється по міжбанківських котируваннях шестимісячного LIBOR, виставлених наперед обумовленими банками на певний момент часу. Нерідко як первинний орієнтир використовується міжбанківська кредитна ставка FRABBA – середньомісячне значення процентних ставок 12 лондонських банків на міжбанківському ринку, по яких оцінюються депозити в певній валюті і на певний термін і які повідомляються Центральним банком Англії в 11: 00 по лондонському часу. По аналогії з LIBOR орієнтиром може виступити BIBOR (Бахрейн), EURIBOR (Париж і Франкфурт), SIBOR (Сінгапур), а в США, Канаді і Японії – prime rate.

Номінальна процентна ставка за кредитом обчислюється шляхом надбавки до базової ставки-орієнтиру банківської маржі. Розмір маржі визначається виходячи з цілого ряду чинників: фінансового стану позичальника, характеру позики, ринкової кон'юнктури і т.д. Наприклад, чим довший термін запозичення, тим вищою повинна бути маржа через невизначеність в довгостроковій зміні процентної ставки і, відповідно, в прибутковості операції для банків. Деякі позичальники вважають за краще платити великі комісійні платежі, але меншу маржу, з тим щоб переконати потенційних кредиторів в своїй кредитоспроможності. При такому ціноутворенні позичальникам надається вибір між три- і шестимісячними періодами регулювання процентної ставки за кредитом. Звичайно величина маржі складає від 0, 5 до 2, 5%, але частіше за все вона не перевищує 1%.

Вартість кредитних послуг. Оплата послуг синдикату здійснюється через комісійну винагороду (commission fee). Вона підрозділяється на декілька категорій:

· комісійні за управління, виплачувані організатору синдикату;

· комісійні за участь, що розподіляються серед банків синдикату;

· комісійні за обслуговування кредиту, відсоток з позики, одержувані членами синдикату.

Якщо кредит не фінансується з моменту підписання угоди, то позичальник повинен виплатити з невикористаної суми комісійні за підтвердження готовності надати синдиковану позику. Такі комісійні стягуються в розмірі пропорційно часу невикористання кредиту. В цілому комісійні виплати визначаються як відсоток від суми кредиту. Звичайно величина комісійних коливається від 0, 5 до 1, 5%. Велика частина цієї суми дістається організатору синдикату, а інша розподіляється серед інших банків синдикату. Крім безпосередніх комісійних позичальник зобов'язаний відшкодувати кредитору всі накладні витрати (out-of-росket-expenses), які включають витрати на відрядження, витрати на прес-конференції, презентації, витрати на інформаційні матеріали і т.д.

На агрегованому рівні всього ринку відносний розмір маржі і комісії розрізняється залежно від багатьох чинників. Комісія більш істотна для кредитів, оцінюваних по відношенню до ставки EURIBOR, ніж до LIBOR. Крім того, для позичальників з промислово розвинених країн частка комісії в сукупних витратах вища, ніж для позичальників з країн, що розвиваються. Частково ця різниця пояснюється секторним складом позичальників. В промислово розвинених країнах позичальниками виступають корпорації, яким з податкових або ринкових причин вигідніше нести витрати у формі процентної ставки, а не комісії. Проте сукупні витрати (маржа, комісія за оформлення і щорічні платежі за обслуговування кредиту) безумовно вищі для позичальників з країн, що розвиваються.

Маржа і комісія – не єдині форми компенсації, яку кредитори можуть вимагати для покриття кредитного ризику. Гарантії, майнова застава і особливі умови договору, прив'язані до корпоративних подій, вимагають від позичальника додаткових, часто неявних витрат. Якщо позичальники – з країн, що розвиваються, частіше за все використовуються майнова застава і гарантії, а особливі умови – для позичальників з промислово розвинених країн.