Кон’юнктура первинного і вторинного ринку синдикованого кредитування

На первинному ринку, в ході синдикації кредиту, серед ринкових гравців домінують комерційні банки. Вони виступають як «старшими» організаторами, так і «молодшими» учасниками – постачальниками фінансових ресурсів. На вторинному ринку, в ході перепродажу часток в синдикованому кредиті, співвідношення ринкових гравців міняється і на зміну банкам приходять інші фінансові установи. Серед 200 фінансових установ, контролюючих 90% ринку синдикованих кредитів, немає універсальних комерційних банків і небанківських фінансових організацій. Вторинний ринок фактично належить інвестиційним банкам. На початку 2000-х рр. крім інвестиційних банків активну участь у вторинному ринку сталі брати багатосторонні агентства, такі як International Finance Corporation або Inter-American Development Bank. Їх участь дозволяє розділити кредитний ризик між інвесторами з приватного і державного секторів.

Значна частина часток в синдикованих кредитах обертається на вторинному ринку. З країн, що розвиваються, в основному торгуються кредити з Східної Європи і країн СНД. Стандартна документація для часток в кредитах, готових для вторинної торгівлі, розроблена Loan Market Association (Європа) і Asia Pacific Loan Market Association. Їх розробки дозволили підвищити ліквідність вторинного ринку.

Частка в кредиті оцінюється з погляду «переносимості» (transferability) – згоди позичальника, зафіксованого в кредитному договорі, на торгівлю його боргом. Деякі позичальники не дозволяють торгівлю своїми боргами в цілях збереження банківських зв'язків. Розвиток вторинного ринку, таким чином, можна оцінити як частку «переносимих» кредитів, що дозволяють здійснювати трансферт кредитного ризику від одного кредитора до іншого. Американський ринок вважається найрозвиненішим вторинним ринком: частка «переносимих» кредитів від загального числа синдикованих кредитів складає тут близько 25%. Друге місце займає Європа, де обертається лише 10% таких кредитів. На ринку обертаються перш за все частки кредитів крупних корпоративних позичальників.

Учасники вторинного ринку можуть бути розділені на три категорії:

1) маркет-мейкери (market-makers);

2) активні трейдери (асtive traders);

3) випадкові продавці/інвестори (осcasional sellers/investors).

Маркет-мейкери, або двосторонні трейдери кредитами (two-way traders), що займаються систематичною купівлею і продажем часток, є в основному крупними комерційними і інвестиційними банками. Вони ведуть торгівлю частками кредитів для регулювання ліквідності і створення прямих інвестиційних позицій. Активні трейдери – це головним чином інвестиційні і комерційні банки, спеціалізовані торговці простроченими зобов'язаннями (distressed debt traders) і так звані «фонди-стерв'ятники (vulture funds)», тобто інституційні інвестори, що займаються позичальниками, що переживають фінансові труднощі. Інші інституційні інвестори, такі як страхові компанії або пенсійні фонди, також торгують частками кредитів, але в набагато менших масштабах.

У зв'язку з тим що велике число фінансових установ сформували відділи управління кредитним портфелем, всю зростаючу увагу надається відносній цінності операцій з частками кредитів. Диспаритети (розбіжності) в прибутковості між кредитами і іншими фінансовими інструментами, служать джерелом арбітражних спекуляцій. Пошук диспаритетів є основною метою активних трейдерів.

Нарешті, випадкові учасники вторинного ринку присутні на ньому або як продавці кредитів для врегулювання балансових позицій, або як довгострокові інвестори, які купують частки і «тримають» їх до закінчення терміну погашення кредиту.

Метою продажу часток кредитів може бути «розчищання» бухгалтерських балансів для виконання регулюючих норм, страхування ризику або управління інвестиційною позицією і ліквідністю. Банки, одержавши комісію при організації кредиту, часто поспішають продати свою частку, з тим щоб вивільнити фінансові ресурси для операції з новим позичальником: чим вищий оборот їх активів, тим вища рентабельність банківського бізнесу. Так поступають в основному американські банки, які активно продають свої кредити небанківським інвесторам. Покупці кредитів на вторинному ринку інвестують в певну галузь або країну, не маючи необхідних коштів, щоб стати учасником первинного ринку.

У цілому темпи зростання обсягів вторинної торгівлі залишаються відносно низькими в порівнянні з сукупною величиною синдикованих кредитів на первинному ринку. Найбільшим вторинним ринком синдикованих кредитів виступають Сполучені Штати, дещо менше вона розвинена в Європі.

Кредити з сумнівними перспективами погашення складають значну частину вторинної торгівлі в Сполучених Штатах і мають помітну вагу в Європі. Збільшення торгівлі «збитковими» боргами до деякої міри відображає несприятливий стан корпорацій в Європі. Проте, з другого боку, це також свідчить про високі апетити інвесторів відносно прибутковості і великий потенціал ринку в поглинанні кредитів, оцінених як ризикові. В Азіатсько-тихоокеанському регіоні вторинні торги знаходяться в стадії розвитку, їх обсяги представляються абсолютно незначними порівняно із Сполученими Штатами і Європою.