Особливості сучасного економічного розвитку Республіки Вірменія

Економіка Вірменії після розпаду СРСР опинилася у стані кризи, оскільки була значно інтегрована до загальносоюзної економіки. Більша частина промислових підприємств перестала функціонувати, оскільки вони були пов'язані з обслуговуванням військово-промислового комплексу колишнього Радянського Союзу. Порівняно з іншими закавказькими республіками колишнього СРСР економіка Вірменії була більш вразливою через особливості її географічного положення і слабку природно-ресурсну базу (відсутність виходу до моря, ресурсів нафти й газу, низька родючість ґрунтів*. Нинішній стан та перспективи розвитку економіки Вірменії багато в чому залежать також від урегулювання карабахського конфлікту.

За чисельністю населення Вірменія посідає 36-те місце в Азії, за густотою розселення - 20-те. Країна має позитивний приріст населення (частково за рахунок переселення вірмен з-за кордону* і практично однорідний національний склад: понад 90% становлять вірмени - корінне населення Вірменського нагір'я. З-поміж інших етносів найбільше азербайджанців, росіян і курдів. Чоловіки становлять 47, 6% усього населення. Розташування мешканців безпосередньо залежить від особливостей рельєфу: найбільше населення мешкає у міжгірському пониззі і на плато, де на висоті до 1400 м зосереджені придатні для обробітку землі.

Ще на початку XX ст. країну населяли в основному землероби і скотарі. Бурхливий розвиток промисловості в радянській Вірменії призвів до значного росту міського населення, частка якого досягла 69, 5% (нині в республіці 27 міст і понад 30 селищ міського типу*. Країна в цілому забезпечена трудовими ресурсами, в т.ч. високоосвіченими кадрами.

Ціла низка несприятливих обставин кінця XX ст. - катастрофічні землетруси (1988 р. землетрус цілковито зруйнував м.Спітак*, прикордонні військові конфлікти, біженці, економічна, енергетична, водна та інші кризи, - призвели до різкого погіршення становища у соціальній сфері і загострення екологічних проблем. Понад половини населення опинилося за межею бідності, виникло значне безробіття і еміграція (кількість емігрантів наближається до одного мільйона*.

Релігійна ситуація у Вірменії- стабільна, передусім через те, що віруючі - в основному християни-монофізити* Вірменської церкви, що веде свій родовід з початку IV ст. і є однією з найдавніших християнських церков. Очолює Вірменську церкву верховний - католікос усіх вірмен. Є у Вірменії й прихильники інших відгалужень християнства - вірмено-католики, католики і протестанти. Азербайджанці Вірменії прихильні до ісламу, а росіяни сповідують православ'я.

Вірмени були навернені у християнство завдяки діяльності Григорія І (згодом він був приєднаний до лику святих* у 301 р., і Вірменія стала першою країною у світі, що прийняла християнство як державну релігію.

Після розпаду СРСР виникла необхідність у проведенні власної економічної політики і розробки програми самостійних дій в економіці. Через низку об'єктивних і суб'єктивних чинників Республіка Вірменія опинилась у групі країн з перехідною економікою, в яких економічні перетворення відбуваються в умовах інвестиційного голоду. Криза в промисловості, незначна частка довгострокових кредитів, відсутність внутрішнього ринку інвестицій, приватні іноземні інвестиції у обсязі близько 250 млн. дол. США (станом на 1 січня 1999 р.* засвідчують низьку інвестиційну активність економіки республіки.

У процесі роздержавлення пріоритетність соціального розподілу перетворилась на бюрократичну приватизацію, внаслідок чого ефективний інвестор не прийшов. Таким чином, ваучерна приватизація в республіці не сприяла формуванню внутрішнього інвестиційного ринку, становленню промислово-інвестиційного капіталу, стимулюванню портфельних інвестицій, натомість прискорила розпорошення виробничого капіталу, у т.ч. й людського. Кошти, отримані від приватизації, використовувались, в основному, для розширення торгівельно-посередницької діяльності та особистого споживання т. зв. „приватизаторів".

І все ж на кінець 1990-х рр. вірменська економіка завдяки створенню і розвитку ринкової інфраструктури, перетворенню форм власності на основі роздержавлення і приватизації, аграрній реформі та залученню іноземних інвестицій досягла макроекономічної стабільності. Прискоренню ринкових перетворень сприяло введення національної валюти драма. Якщо мовиться про темпи економічного зростання, то їх середньорічний показник за останні 10 років дорівнює 6%.

Сучасна Вірменія - індустріально-аграрна країна. Сьогодні у структурі ВВП переважає аграрний сектор (40%*, частка промисловості - 25%, сектору послуг -35%. У сільському господарстві зайнято 55% працюючих, у сфері послуг-25%, у промисловості - 20%. 75% валового національного продукту виготовляється у приватному секторі.

Провідними галузями промисловості є хімічна і нафтохімічна (мінеральні добрива, синтетичний каучук, шини*, машинобудування (у тому числі хімічне і нафтове*, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, приладо- і верстатобудування, судноремонт, чорна й кольорова металургія, текстильна, харчова промисловість. Завдяки залученню іноземних інвестицій протягом останніх років вдалося ввести в дію низку промислових об'єктів. Традиційно ведеться добування й обробка будівельних матеріалів: базальту, перліту, вапняку, пемзи, мармуру та ін., виробляється цемент. На базі розробки міднорудних родовищ у Кафані, Каджарані, Агараці та Ахталі працює мідеплавильний комбінат в Алаверді. З місцевої сировини виробляються алюміній, молібден і золото, здійснюється огранювання діамантів. Працює Ванадзорський хімічний комплекс, до складу якого входить 25 підприємств, зростає виробництво винно-коньячних виробів, працюють підприємства з випуску металорізальних верстатів, пресово-формуючого обладнання, точних приладів, синтетичної гуми, шин, пластмас, хімічного волокна, мінеральних добрив, електродвигунів, інструментів, мікроелектроніки, ювелірних виробів, шовкових тканин, трикотажу, панчішно-шкарпеткових виробів, програмного забезпечення.

Під сільськогосподарські потреби відведено приблизно 45% площі країни, причому обробляється лише 20%, пасовищами зайнято 25% території. Великі масиви орних земель є тільки у трьох районах: на Араратській рівнині, де звичайно збирають два-три урожаї на рік, у долині річки Аракс і на рівнинах, прилеглих до озера Севан. Ґрунтова ерозія є серйозною перешкодою для розвитку землеробства. Основні сільськогосподарські культури - баштанні культури, картопля, пшениця, виноград, плодові, ефіроолійні, цукровий буряк, бавовна, тютюн, чай. Тваринництво спеціалізується на молочно-м'ясному скотарстві, у гірських районах розводять овець.

Транспортна мережа включає близько 850 км залізниці (90% з них електрифіковані* і 8, 4 тис. км автомобільних доріг. Автотрасами Єреван сполучається з Грузією, Нагірним Карабахом та Іраном. У 1996 р. завершено спорудження сучасного мосту через річку Аракс, що з'єднує Вірменію з Іраном поблизу міста Мегрі. Зі столиці здійснюються регулярні міжміські автобусні рейси у різні населені пункти країни, а також у Грузію, Росію та Іран. Транспортне сполучення з Азербайджаном і Туреччиною перервано. Відсутнє також залізничне сполучення між Вірменією та Росією. Усі великі міста Вірменії сполучені повітряними трасами. Усього діє 10 місцевих аеропортів і три міжнародних. Найбільший аеропорт - Звартноц - розташований на околицях Єревану. Він обслуговує рейси у великі міста СНД, Європи й Азії. Крім того, міжнародні рейси здійснюються через аеропорти Еребуні (Єреван* і Ширак (Гюмрі*.

У сфері зовнішньої торгівлі імпорт переважає над експортом більш ніж утричі (станом на 1999 р.*. Вірменія експортує залізну руду, машини і обладнання, металевий лом, оброблені алмази тощо. Імпортує держава газ, нафту, продовольство та ін. Основними зовнішньоекономічними партнерами Вірменії з експорту є: Бельгія, Росія, Іран, Туркменистан, США, Грузія; з імпорту - Росія, США, Великобританія, Іран, Туреччина, Бельгія.

Світова економічна криза не залишила в стороні Вірменію. 2009 рік став роком обвального падіння економіки. Вірменія побила рекорд СНД по темпах спаду ВВП, промислового виробництва, експорту – основних макроекономічних показниках.

Із-за внутрішніх проблем, зверх централізації, монополізації, недостатньої захищеності від великої доларової маси, яка поступає по лінії приватних трансферів і т.п., криза затягується, що негативно відбиважться й на соціальному забезпеченні населення країни.