Технічним прийомам (ТП) у футболі

Завдання, які вирішує тренер на кожному етапі освоєння технічного прийому:

І етап. Ознайомити футболістів із значенням технічного прийому для гри, розповісти про переваги і недоліки певного технічного прийому, показати взаємодії гравців в процесі гри, в яких найчастіше виконується такий технічний прийом.

ІІ етап. Розповісти (і показати) біомеханічну структуру виконання ТП: попередня фаза-підготовча фаза-робоча (основна, виконавча) фаза-завершальна фаза; простежити за правильним виконанням імітаційних рухів; звернути увагу на помилки, які допускають футболісти під час виконання ТП; вимагати узгоджених дій від гравців у процесі виконання ТП; підібрати підготовчі вправи і вправи, які сприяють раціональному формуванню умінь і навичок під час виконання ТП. Упродовж усього етапу необхідно дотримуватися дидактичних принципів: активності і свідомості, послідовності, наочності, поступовості, індивідуального підходу.

ІІІ етап. Підібрати вправи для варіативного виконання ТП і визначити просторово-часові параметри їх виконання; визначити необхідний об'єм (кількість повторень) і темп (інтенсивність) виконання вправ за умови дотримання послідовності і поступовості; визначити інтервали відпочинку між вправами. Вимагати, щоб у різних варіантах виконання ігрового прийому не мінялися основи техніки.

ІV етап. Підібрати ігрові вправи для вдосконалення ТП (квадрати, естафети, двобічні ігри тощо) і визначити їх тривалість і інтенсивність; визначити рівень освоєння ТП, ефективність його виконання в процесі ігрової вправи; зробити коректувальні загальні й індивідуальні вказівки щодо чіткішого виконання ТП в ігрових умовах.*

6. Тренувальні програми

Тренувальні програми спрямовані в першу чергу на розвиток і вдосконалення фізичних якостей спортсменів.

Основними фізичними якостями є витривалість, швидкість, спритність, сила і гнучкість.

Отже, комплексна тренувальна програма фізичної підготовки спортсменів може мати наступний вигляд (рис. 6.3).

Що стосується безпосередньо тренувальних програм з розвитку і вдосконалення тієї або іншої фізичної якості, то доцільним вбачається такий підхід, за якого тренувальна програма складається з двох складових. У першій з них характеризуються загальні поняття, що визначають чинники прояву якості, методика розвитку, засоби, за допомогою яких розвивається фізична якість. Другою складовою програми є комплекс вправ, стандартизованих такими компонентами, як тривалість, інтенсивність, спрямованість тощо.

	Тренувальна програма фізичної підготовки спортсменів
			Витривалість
	Загальна		Спеціальна
			Швидкість
	Рухова реакція		Швидкість одиночного руху		Частота (темп) руху
			Спритність
	Загальна координація рухів		Спеціальна координація рухів
			Сила
	Абсолютна		Швидкісна
		Гнучкість
	Пасивна		Активна

Рис. 6.3. Блок-схема фізичної підготовки спортсменів

Розробка тренувальних програм для спортсменів високої кваліфікації основується на режимах чергування навантаження і відпочинку, що рекомендуються в дослідженнях В.В. Петровського, В.М. Волкова, М.А. Годіка, В.М. Платонова, Н.Г. Озоліна. Тренувальне заняття розглядається цими авторами як комплексний подразник, вплив якого в цілому на організм в плані вдосконалення рухових якостей визначається наступними компонентами:

· характером вправ;

· інтенсивністю роботи при їх виконанні;

· тривалістю роботи;

· тривалістю і характером інтервалів відпочинку між окремими вправами;

· кількістю повторень вправ.

Тренувальні вправи складаються з урахуванням спеціалізованості, спрямованості, координаційної складності тренуючих дій на організм спортсменів.

Під час класифікації тренувальних засобів з розділу «спеціалізованість» за основу прийнятий ступінь збігу за структурою тренувальної і змагальної вправи.

За спрямованістю класифікують навантаження таким чином: переважно аеробної дії, змішаної аеробно-анаеробної дії, анаеробно-гліколітичної дії, анаеробно-алактатного дії.

За координаційною складністю розрізняють вправи з малим ступенем (1-й режим координаційної складності), середнім (2-й режим координаційної складності), підвищеним ступенем (3-й режим координаційної складності).

Для визначення величини навантаження тренувальної вправи застосовувався коефіцієнт величини навантаження, який визначається за формулою:

КВН = t_i × I_i,

де: КВН – коефіцієнт величини навантаження певної вправи;

t_i – тривалість виконання вправи;

I_i – інтенсивність виконання вправи в балах*.

Під час визначення коефіцієнту величини навантаження кожної вправи і тренувального заняття в цілому необхідно виходити з того, що величина адаптаційних змін, що відбуваються в організмі, залежить від часу дії подразника. Тому, тривалість дії фізичного навантаження складається з трьох компонентів: часу виконання вправи, часу відпочинку між повтореннями вправи і часу, що витрачається на відновлення після закінчення навантаження.

КВН кожної вправи визначався в наступній послідовності:

Ø фіксація ЧСС під час виконання вправи (уд× хв.^-1). ЧСС визначається пальпаторно за 10 с протягом 5 с після закінчення вправи або за допомогою спорттестерів і пульсотахометрів. Під час навантажень циклічного характеру тривалістю більше трьох хвилин ЧСС може визначатися за формулою:

f = 30 V + 52

де f - ЧСС, V - швидкість бігу (м/с);

Ø визначення за шкалою В.Н. Сорванова показника інтенсивності виконання вправи в балах (I_i);

Ø визначення тривалості виконання вправи (t_p);

Ø визначення інтервалу відновлення ЧСС до певного показника (t_b);

Ø визначення КВН вправи, що виконується: КВН = (t_p + t_b) × I_i

Безумовно, цей метод визначення величини тренувального навантаження не є абсолютно точним. Для цього необхідно використовувати прямі методи вимірювання дій тренувальних засобів на організм спортсмена. Проте, в польових умовах проведення тренувальної роботи, наприклад, у футболі застосування лабораторних методів є досить складною процедурою.

У практичній роботі з ігровими командами можна використовувати також ще один спосіб визначення коефіцієнта величини тренувальної вправи. КВН визначався за формулою:

,

де: S ЧСС р - сума частоти серцевих скорочень за час виконання вправи;

S ЧСС відн. сп. - сума частоти серцевих скорочень за час відносного спокою спортсмена (час відносного спокою рівний часу виконання вправи).

У теорії спортивного тренування всі тренувальні вправи, що виконуються добре підготовленими спортсменами, підрозділяються на відновлюючі (ЧСС до 132 уд× хв.^-1), підтримуючі (ЧСС 138-150 уд× хв.^-1) і розвиваючі (ЧСС 156 і більше за уд× хв.^-1). Спрямованість навантаження: аеробна (ЧСС до 150 уд× хв.^-1), аеробно-анаеробна (150-180 уд× хв.^-1), анаеробна (ЧСС понад 180 уд× хв.^-1) [8, 9].

Виходячи з вищевикладеного і користуючись формулою, визначається КВН тренувальних вправ. У процесі визначення ЧСС під час відносного спокою необхідно виходили з того, що у середньому у здорових тренованих людей ЧСС складає 60 уд× хв.^-1. Звідси: КВН відновлюючих вправ – до 2, 2 (навантаження малої величини), наприклад, аеробний біг впродовж 15 хв. при ЧСС 132 уд× хв.^-1

(умовних одиниць)

КВН підтримуючих вправ від 2, 3 до 2, 5 (навантаження між малою і середньою величиною);

КВН розвиваючих вправ - від 2, 6 до 3 (навантаження від середньої до великої величини);

КВН розвиваючих вправ - більше 3 (навантаження від великої до максимальної величини).

Цей спосіб визначення величини тренувальної вправи простіший під час обчислення, проте він не зовсім ефективний для визначення величини тренувального навантаження заняття в цілому.

Для визначення величини тренувального заняття використовується формула:

,

КВН до 240 балів – мале навантаження відновлюючого характеру;

КВН від 241 до 420 – мале навантаження підтримуючого характеру;

КВН від 421 до 525 – середнє навантаження підтримуючого характеру;

КВН від 526 до 765 – середнє навантаження розвиваючого характеру;

КВН від 766 до 1020 – велике навантаження розвиваючого характеру;

КВН від 1021 і більше – навантаження від великого до максимального (змагальне навантаження).

Під час побудови режимів роботи і відпочинку варто керуватися наявними літературними даними з цього питання [6, 8, 30, 32, 39].

Інтенсивність навантаження у вправі визначається: як низька (ЧСС до 132 уд/хв.); середня – ЧСС від 132 до 156 уд/хв.; велика – ЧСС від 156 до 174 уд/хв.; висока від 174 і вище уд/хв.; максимальна – надкритична потужність [25].

Тренувальні програми з підвищення рівня фізичної підготовленості спортсменів високої кваліфікації представлені на рис. 4-8.

		Витривалість
Загальні поняття		Витривалість – це здатність довгий час виконувати рухову дію без зниження його ефективності. Витривалість проявляється в двох формах. Загальна витривалість – здатність тривало й ефективно виконувати роботу неспецифічного характеру. Спеціальна витривалість – здатність до ефективного виконання роботи, характерної для змагальної діяльності в певному виді спорту.
Визначальні чинники		Рівні функціональних можливостей різних систем організму. Швидкість активізації й ступінь узгодженості різних систем організму. Стійкість фізіологічних і психічних функцій до несприятливих зсувів у внутрішньому середовищі організму. Економічність використання енергетичного і функціонального потенціалу організму. Підготовленість опорно-рухового апарату. Особисто-психологічні особливості. Вікові, статеві й морфологічні особливості.
Методика		Методи розвитку загальної витривалості: злитого виконання вправи з навантаженням помірної і перемінної потужності; повторної інтервальної вправи; кругового тренування. Методи розвитку спеціальної витривалості: цілковитого проходження дистанції; повторної вправи; перемінної інтервальної вправи. Режим роботи під час розвитку загальної витривалості: Інтенсивність роботи – 74-80% від максимальної. Тривалість окремого навантаження від 1-1, 5 хв. і більше. Інтервали відпочинку – щоб наступна робота відбувалася на фоні сприятливих змін в організмі. Інтервали відпочинку заповнюються іншими вправами. Число повторень визначається можливістю спортсмена підтримувати стійкий стан. Режим роботи під час розвитку спеціальної витривалості: Інтенсивність гранична для обраної роботи. Тривалість разового навантаження – від 20 с до 2 хв. Інтервали відпочинку обираються з урахуванням динаміки гліколітичних процесів. Не заповнюються іншими видами роботи. Число повторень не більше 3-4 раз. Засоби. Вправи циклічного характеру відповідної інтенсивності, специфічні вправи.

Рис.4. Загальна характеристика тренувальної програми з розвитку витривалості спортсменів

				Швидкість
Загальні поняття
	Швидкість - здатність виконувати рух в мінімальний для даних умов відрізок часу. Швидкість проявляється в таких формах: · латентний час рухової реакції; · швидкість одиночного руху; · частота руху; · швидкість виконання злитого рухового акту.
Визначальні чинники		Рухливість нервових процесів. Співвідношення різних м’язових волокон, їх еластичність. Ефективність усередині м’язової і міжм’язової координації. Рівень удосконалення техніки рухів Наявність АТФ у м’язах, швидкість його розщеплення і відновлення
		Методи розвитку швидкості. Методи суворо регламентованих вправ: метод повторного виконання дій з установкою на максимальну швидкість рухів; метод варіативної вправи з варіюванням швидкості і прискорень за заданою програмою і в спеціально створених умовах. Ігровий метод. Змагальний метод: прикидки, естафети, гандикап. Режим роботи і відпочинку під час розвитку швидкісних здібностей (В.М. Платонов, 2004)
Методика			Тривалість роботи, с	Інтенсивність роботи, % від максимальної швидкості	Тривалість пауз відпочинку під час виконання вправ, с
		Локального характеру	Часткового характеру	Глобального характеру
		До 1	95-100 90-95 80-90	15-20 10-15 5-10	30-40 20-30 15-20	45-60 30-45 20-30
		4-5	95-100 90-95 80-90	30-40 20-50 15-20	50-80 40-60 30-40	80-120 60-90 50-60
			8-10	95-100 90-95 80-90	40-60 30-40 20-30	80-100 60-80 40-60	120-150 90-120 60-90
			15-20	95-100 90-95 80-90	80-120 60-80 40-60	120-150 100-120 80-100	180-240 150-180 120-150
		Засоби: вправи, що впливають на окремі компоненти швидкісних здібностей; вправи комплексного характеру

Рис. 5. Загальна характеристика тренувальної програми з розвитку швидкості спортсменів

				Спритність
Загальні поняття
	Спритність- здатність людини: · раціонально і швидко освоювати нову рухову дію; · успішно вирішувати рухові задачі в умовах, що змінюються. Спритність - це складна комплексна рухова якість, основу якої складають рухово-координаційні здібності: „відчуття простору”, „відчуття часу”, „відчуття темпу”, „м'язове відчуття”, здатність підтримувати статичну (позу) і динамічну рівновагу, розкуте виконання рухових дій тощо.
Визначальні чинники		Здібність до точного аналізу рухів. Діяльність аналізаторів (особливо рухового). Складність рухового завдання. Рівень розвитку інших рухових якостей. Мотив, сміливість і рішучість. Загальна рухова підготовленість. Вік.
		Основні методичні підходи: систематичне поповнення рухового досвіду футболістів новими формами координації; введення чинника незвичності при виконанні звичних рухів: внесення строго регламентованих змін в окремі параметри дії; зміна способу виконання рухової дії; пред'явлення нових вимог під час виконання засвоєних рухів; зміна зовнішніх умов.. Основні методи: варіативної вправи; стандартно-повторної вправи; ігровий метод; змагальний метод. Режим роботи (В.М. Платонов, 2004): тривалість вправ від 1-5 до 10-20 с; число повторень - 12-15 раз (короткочасні дії; 4-6 та більше разів (виконання тривалих завдань); тривалість і характер пауз між вправами складають від 1 до 2-3 хв. для забезпечення відновлення працездатності, в окремих випадках (розвиток координації в умовах стомлення) паузи відпочинку можуть бути скорочені 10-15 с. Засоби: фізичні вправи для вдосконалення координації рухів
Методика

Рис. 6. Загальна характеристика тренувальної програми з розвитку спритності футболістів.

		Сила
Загальні поняття		Сила - здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових напруг. Виявляється як абсолютна сила і відносна. Види силових здібностей: власне-силові (при повільному скороченні м'язів з граничним або біля граничним обтяженням; при м'язових напругах ізометричного (статичного) характеру - без зміни довжини м'язів); швидкісно-силові (швидка сила, вибухова сила); силова спритність; силова витривалість.
Визначальні чинники		Режим роботи м'язів: · при зменшенні своєї довжини - що долає, тобто біометричний режим; · при подовженні м'яза - поступливий, тобто пліометрічний режим; · без зміни довжини м'яза - статичний, тобто ізометричний режим; · при зміні і довжини, і напруги м'язів - змішаний, тобто ауксотонічний режим. Перші два режими характерні для динамічної, третій - для статичної, четвертий - для статодінамічної роботи м'язів (Г.Н. Шамардина, 2003).
Методика		Методи розвитку сили: · метод максимальний зусиль (розвиток максимальної сили, одночасне збільшення сили і маси); · метод неграничних зусиль з нормованою кількістю повторень (переважне збільшення м'язової маси і максимальної сили, вдосконалення силової витривалості); · метод неграничних зусиль з максимальною кількістю повторень - метод повністю (вдосконалення силової витривалості); · „ударний” метод (вдосконалення „вибухової сили”); · метод динамічних зусиль (вдосконалення швидкості обтяжених рухів, швидкої сили). Режим роботи і відпочинку при розвитку сили: Метод максимальних зусиль: 85-100% від максимальної можливості гравця; кількість повторень (КП) - 1-5 в серії; тривалість відпочинку (ТВ) - 2-3 хв. між серіями, постійний рух. Метод „до відмови”: 70-85% від максимальних можливостей гравця; КП –„до відмови”; ТВ - 2-4 хв. Метод неграничних зусиль: 10-25% від максимальних можливостей гравця; КП - 16-20 в серії; ТВ - 2-5 хв. Засоби: вправи із зовнішнім опором, вправи з обтяженням власного тіла, статичні вправи в ізометричному режимі..

Рис. 7. Загальна характеристика тренувальної програми з розвитку сили спортсменів.

		Гнучкість
Загальні поняття		Гнучкість – здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою. Морфо-функціональні можливості опорно-рухового апарату, що визначають ступінь рухливості його ланок. Форми прояву: активна, пасивна. Способи прояву: динамічна, статична.
Визначальні чинники		Анатомічний Центрально-нервова регуляція тонусу м’язів Напруга м’язів-антагоністів Ступінь вдосконалення міжм’язової координації Функціональний стан організму на цей момент
Методика		Основні методичні підходи спрямовані на розвиток пасивної та активної гнучкості Основні методи: Статичний – стаціонарне положення тіла, суглоби знаходяться в положенні, що обумовлює розтягування м’яза. Балістичний – швидкі, різкі рухи в кінці доступної амплітуди рухів. Пропріцептивне покращення нервово-м’язової передачі імпульсів: скорочення-розслаблення, утримання-розслаблення, скорочення-розслаблення-скорочення антагоніста. Засоби: Вправи, що виконуються з максимальною амплітудою: · активні (махи, ривки, нахили, обертальні рухи); · пасивні (рухи за допомогою партнера, амортизаторів, самозахватом) · статичні (збереження нерухомості положення з достатньо можливою амплітудою протягом 6-9 с). Система статичних вправ – стретчинг

Рис. 8. Загальна характеристика тренувальної програми з розвитку гнучкості спортсменів.