Судебник Казимира-ІV

У середині ХV ст. відбувається масове передання земель феодалам, що супроводжувалося з одного боку закріпаченням вільних селян, а з іншої – звільнення цих земель і селян, які проживали на них від державних повинностей і великокняжого суду. Назріла потреба у виданні правового акту, який би врегулював основні правовідносини Литовсько-Руськії землі.

Судебник великого князя Казимира ІV Ягеллончика був укладений урядовцями-правниками великокнязівської канцелярії і затверджений на провін­ційному сеймі у Вільно 29 лютого 1468 р. Щодо мови, якою було написано Судебник, одностайної думки немає. Одні вважають, що він був написаний старобілоруською чи чеською, інші україно-білоруською чи староруською.

Зміст Судебник обмежувався в основному нормами кримінального, адміністративного та кримінально-процесуального права і складався з 25 статей. Оригінал не зберігся, є лише його списки кінця ХV-XVI ст.ст.

“Татьбі” (злочину) було відведено в Судебнику 16 артикулів. Він відрізняє крадіжку “велику” або “конську” від “малої”; злочин з особою і без. Відповідні положення були повністю перенесені до Розділу 13 Першого Статуту (1529 р.).

Прогресивними положення Судебника можна назвати наступні нововведення: за злочин разом із злочинцем відповідали дружина і повнолітні діти, але за умови, що вони знали про злодійство батька; малі діти менше 7 років відповідальності не несли; якщо злодій був затриманий “на гарячому”, то його сім’я до відповідальності не притягувалася; запроваджується принцип рівності усі суспільних верств перед законом у кримінальних справах; злочин визначався як протиправне діяння, відповідальність за яке наступала лише за наявності вини; заборонявся самосуд; метою покарання стає не помста, а усунення злочинця від суспільства; зароджуюється індивідуальне покарання; конфлікт етально врегульовувався порядок вирішення конфліктів між підданими і їх власників (за побажанням сторін конфлікт міг вирішуватись у третейському суді);

Зустрічається покарання на смерть за крадіжку (через повішання), якого не було у “Руській Правді”.

На час видання Першого Литовського Статуту, норми зафіксовані у Судебнику, не повною мірою були відображені у Статуті. Судебник не був всебічною кодифікацією кримінального права, цивільного та адміністративного, а, головним чином, систематизував лише ті положення, які були спрямовані на охорону майна феодалів. Тому не зміг тривалий час у повній мірі задовольняти найважливіші суспільні потреби.