Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Злочини та покарання у Литовсько-Руській державі
Кримінальне право носило становий характер: життя, честь, гідність, майно привілейованих станів захищалися посиленими заходами кримінальної репресії, а злочини, вчинені феодалами, карались м’якше або зовсім не карались. Злочином називало – “кривду” або “шкоду”. Поняття злочину все більше зміщується в сферу порушення правової норми. Злочин став зватись “виступом”, а злочинець - “виступцем”. Суб'єктом злочину визнавалась вільна або напіввільна людина, яка досягла 14 років за II Статутом і III Статутом – 16 років. Не завжди притягувались до відповідальності душевнохворі. Необхідна оборона або стан крайньої необхідності визнавались обставинами, які звільняли від покарання. Розрізняли злочини скоєні умисно, з необережності та рецидив злочинів. Злочини ділились також на закінчені і незакінчені, вчинені особисто і у співучасті. За злочини проти держави і релігії, глави держави, бунт чи зрада, віровідступництво, вихід з християнства, чаклунство, язичництво – передбачалася смертна кара. Додатковими покараннями були конфіскація майна та позбавлення честі. Однак діти та дружина злочинця переслідувань не зазнавали. Норми кримінально-правового характеру передбачали складну систему злочинів, яка поділялась на шість головних видів. Злочини проти релігії – богохульство, відступництво, підбурювання до переходу в нехристиянську віру тощо. Політичні злочини – втеча до ворога, бунт, зносини з противником, здача йому замку. Державні злочини – злочини по службі і проти порядку управління. До останніх належали: хабарництво, підробка документів, самочинне карбування монети тощо. Злочини проти особи – вбивство, тілесні пошкодження, образа. Майнові злочини – крадіжка, незаконне користування чужим майном, пошкодження та знищення чужого майна, підпал, знищення межових знаків з метою оволодіння чужою землею, заподіяння шкоди чужому майну. Злочини проти моралі та сім'ї – двоєженство, викрадення чужої дитини, образа дітьми батьків, зґвалтування тощо. Особлива увага приділялась злочинам проти особи та майна. Так, за крадіжку коня, челяді, у випадку підпалу, винний карався на смерть. А у випадку таємного і навмисного вбивства шляхтичем – шляхтича, закон передбачав четвертування чи посаження на палю, а родині вбитого сплачувалась головщина у подвійному розмірі. При звинуваченні кількох панів у вбивстві шляхтича смертній карі піддавався лише один із них – той, на кого присягнуть інші. Співучасники повинні були виплатити головщину у розмірі 100 коп грошей і відбути тюремне ув'язнення терміном півтора року. Коли ж такий злочин вчинили особи “простого звання”, всі вони карались на смерть. За вбивство дітьми своїх батьків, навмисне позбавлення батьками життя своєї дитини, вбивство пана слугою, зґвалтування – злочинець позбавлявся честі, його майно передавалось родичам, а сам він піддавався ганебній кваліфікованій смертній карі. Дрібні злочини проти особи та її майна здебільшого карались грошовим штрафом на користь казни і компенсацією потерпілій стороні. Головною метою покарання було залякування. До мети покарання відносилась також ізоляція злочинця, відшкодування збитків, використання злочинців як робочої сили. Найбільш тяжким покаранням була смертна кара. За І Статутом вона передбачалась у 20 випадках. За II – у 60, за III – у 100. Вона поділялась на кваліфіковану та просту. До кваліфікованих видів відносили: спалення, посадження на палю, закопування живим в землю тощо. Проста смертна кара здійснювалась шляхом відрубання голови або через повішення. У Статутах простежується складна систему майнових покарань. Головним з них була вина грошова, що складалась із “ накладу ”, який надходив у скарбницю держави, “ шкоди ” – винагороди за вчинену шкоду потерпілому, “ головщини ”, яку отримували родичі вбитого. Болісні покарання застосовувались, головним чином, до селян (биття кнутом, палкою тощо). До шляхти переважно – покарання у вигляді позбавлення прав і честі, і називалось “виволанням”. (конфіскація майна, вигнання з міста). У другій половині XVI ст. поширилося покарання тюремним ув’язненням, яке застосовувалося за незначні злочини. Термін такого ув'язнення міг бути від 3 тижнів до декількох років.
|