Реформи у 1564-1566 рр.

Протягом декількох років на сеймах шляхта неодноразово ставила питання реформування судової системи, і на Більському сеймі 1564 р. великий князь задовольнив клопотання шляхти: були впроваджені виборні земські суди. ВКЛ поділилося на 30 судових повітів і у кожному повітовому центрі запроваджувалися три типи судів земські – для розгляду цивільних справ; гродські – для розгляду справ кримінальних; підкоморські – для розгляду земельних справ шляхти.

Реформа значною мірою звільнила центральні суди і перемістила центр ваги у місцеві. Саме місцеві суди стають найважливішою ланкою державного суду. Реформа розпочала процес формування судової влади в державі.

1. Земські суди – були першим в Україні прикладом відокремлення державного суду від адміністрації. У Руському воєводстві земські суди діяли ще в XV ст., оскільки західноукраїнські землі знаходилися під впливом польського права. Вказані суди, як і подібні польські, розглядали виключно справи шляхти, а тому базувалися на становому принципі. У судових актах земського суду можна знайти приклади звернення до суду: магнатів, шляхти, духовенства, міщан, мешканців магдебургій, представників національних меншин. Члени земського суду (суддя, підсудок і писар) обиралися шляхтою та затверджувалися князем на довічний термін. За статутом 1566 р., в судді не могли бути обрані ані духовні, ані великокнязівські урядники.

В земських судах при розгляді справ були присутні численні сторонні особи, насамперед представники шляхти – своєрідні наглядачі за процесом. Так забезпечувалась гласність та справедливість процесу.

Спочатку земський суд не мав чітко визначених термінів судових сесій. Справи розглядались і вирішувались відразу після звернення до суду. Справи розглядали навіть у неділю або свято. Статутом 1566 р. були встановлені строки сесії земського суду – “роки”, “рочки”. Вони починалися 7 січня, після свята Трьох Королів, Водохрещення. Літня сесія починалася на другий день після Трійці. Осіння – 30 вересня, після свята Святого Михайла. Такий порядок міг порушуватись лише у випадках скликання великого вального сейму, у разі війни. Сесії тривали від двох до трьох тижнів.

Процес розгляду справ протоколювався писарями у судових канцеляріях. Потім протоколи записувались до актових книг. Крім вироків, у книги записувались різні документи, заповіти, акти цивільних угод, королівські листи тощо. Таким чином, книги земських судів були і своєрідними нотаріальними книгами. Виписка з судової книги мала ту ж силу, як і сам оригінал документу, тому судові книги ретельно оберігались і законом, і суспільством.

Апеляційною інстанцією для земського суду, як і для інших державних судів, був суд великого князя. Пересуд (судове мито на користь суддів) складав не 5% і 10 % від суми позову, а в розмірі гроша з кожної копи, тобто 1, 6 %.

2. Гродські суди – судили кримінальні справи мешканців повіту (наїзди на шляхетські маєтки, розбій у великокняжих містах і на дорогах, підпал, зґвалтування жінки, підробка грошей і паперів, вбивство шляхтича). Гродські суди отрималу назву від того, що проводили свої засідання в гродах (замках), замкові суди. Їх очолювали старости або воєводи, тому часто ці суди називали старостинськими. Гродський суд складався з воєводи чи старости, замкового судді і замкового писаря. Замковий суддя призначався воєводою або старостою із місцевої шляхти.

Розширюється коло “старостинських артикулів”, тобто злочинів визнаних державою небезпечними для суспільства, а не тільки для окремого соціального прошарку; відбувається відокремлення цивільного і кримінального процесів. До суду зверталися навіть селяни, у тих випадках коли пан відмовлявся вчинити правосуддя або при скоєнні ними тяжких злочинів. Замковий суд формується як позастановий.

Судовий процес носив приватноправовий погляд на злочин. Одним із доказів цьому є правило, за яким, судова справа порушувалась тільки за зверненням потерпілої сторони. Суд без позову відбувався лише у випадках, коли винного було впіймано на “горячому”. Скарги чи позови заносилися до замкових книг і надсилалися відповідачеві.

Гродський уряд був виконавчою владою у повіті, отже, до його функцій входило виконання вироків інших судів повіту, які ті не мали змоги виконати самостійно. Для цього при гродському суді знаходилися кат і в’язниця. Вони судили все населення повіту та виконували поліційні функції. Апеляційною інстанцією для гродських судів залишався суд великого князя.

3. Підкоморські суди – розглядали земельні справи шляхти. Протягом тривалого часу земельні спарви розглядались полюбовними судами або великим князем. Пізніше їх могли розглядати призначені великим князем комісарські суди. За зразок нового земельного судочинства було взято польську модель. Оскільки відповідні суди у Польському королівстві виникли ще у ХІV ст.

Керівництво підкоморським судом здійснював підкоморій або його заступник (коморник). На цю посаду великим князем призначалися шляхтичі, осілі в даному повіті, з доброю репутацією. Підкоморій вважався третьою за значенням особою в повіті після каштеляна (керували округами і здійснювали фінансові, господарські, судові та поліційні функції) і маршалка (керував церемоніями при дворі великого князя).

Якщо після закінчення справи сторони заявляли претензії на відшкодування збитків, то підкоморій відсилав справу до земського суду, за дорученням якого здійснювали розмежування земельних ділянок. Таким чином, підкоморські суди у ВКЛ підпорядковувалися земським. Їхня кількість мала дорівнювати земським. На відміну від земського і гродського судів, підкоморський суд спеціального приміщення не мав і засідав безпосередньо на місці подій. Кожна справа вимагала виїзду підкоморія. Сторони мали з’явитися у супроводі численних свідків, серед яких могли бути третейські або полюбовні судді. Про час розгляду справи сторони повідомлялися за 4 тижні, термін вважався остаточним. Як і в земських судах, у підкоморських допускалося судове представництво. Особи уповноважені вести справи, повинні були пред’явити доручний лист.

Підкоморський суд був одноособовим. Вислухавши позиції сторін, підкоморій присуджував “грунт”, видавав на нього свій лист із підписом і встановлював “копці” – межові знаки. За кожний кутовий копець підкоморію сплачували 24 гроші, з кожного відрізку в 3 волочні шнури – по 12 грошів, з межової борозди – 12 грошей.

Апеляційною інстанцією для підкоморського суду був великокнязівський суд. У таких випадках, великий князь мав вислати на місце суду комісарів на чолі з повітовим маршалком або каштеляном для перевірки правильності рішення підкоморія. Якщо комісари підтверджували рішення підкоморія, то сторона, яка подавала апеляцію, сплачувала штраф у розмірі 2 копи грошей на користь підкоморія і винагороду за клопіт і збитки іншій стороні.

Рішення суду підкоморія заносилось до спеціальних судових книг. Офіційно до компетенції підкоморського суду належав розгляд земельних суперечок, але на практиці до нього нерідко звертались і в інших випадках, що стосувались земельних справ, наприклад, при розподілі спадщини, купівлі-продажі землі тощо.