Превентивний підхід до вирішення екологічних проблем.

Принцип превентивності сьогодні застосовують практично до всіх відносин, що регулюються МПНС, і є яскравим прикладом міждисциплінарного підходу в міжнародно-правовому регулюванні охорони довкілля (адаптація власне наукових, екологічних, природоохоронних підходів). Він встановлює обов'язок держав вживати заходів, спрямованих передусім на запобігання забрудненню, а не його усунення чи подолання наслідків. Шкода, завдана довкіллю, часто має безповоротний характер, відновлення попереднього стану є неможливим (наприклад, зникнення видів). Окрім того, значне забруднення довкілля може мати довготривалі негативні наслідки як для довкілля, так і для здоров'я людини. Цим викликана необхідність запобігання забрудненню, а держави зобов'язані втілювати цей підхід до вирішення екологічних питань, у тому числі на національному рівні. Принцип превентивності втілений у низці міжнародно-правових механізмів та інститутів у сфері охорони довкілля. Так, необхідність проведення оцінки впливу на навколишнє середовище проектів економічної діяльності, яка може вплинути на довкілля, є сьогодні невід'ємною частиною низки міжнародних угод, предметом Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті 1991 р. Більше того, метою більшості угод у сфері охорони довкілля є відвернення забруднення довкілля чи завдання йому шкоди.

Співпраця бізнес-структур з неурядовими організаціями.

Неурядова організація (НУО) — це громадське об’єднання індивідів або груп, яке бере участь у суспільній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші правозахисні НУО: Amnesty International (Міжнародна амністія), Human Rights Watch (Нагляд за правами людини), International Commission of Jurist (Міжнародна комісія юристів) і Minority Rights Group (Група захисту прав меншин).

Міжнародні організації, що спеціалізуються на економічному розвитку, визнають важливість міжсекторального партнерства, в тому числі партнерства між громадськими організаціями та бізнесом, в поширенні концепції сталого розвитку. В грудні 2005 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію «На шляху до глобального партнерства» (Toward Global Partnerships), мета якої – «збільшити внесок громадських організацій, суспільства, приватного сектору та інших груп заінтересованих сторін у процес національного розвитку» за допомогою глобального партнерства. Дана резолюція закликає до партнерства між секторами в наступних сферах:

– залучення нових інвестицій і політика зайнятості;

– охорона здоров’я;

– використання природних ресурсів та екологічний менеджмент;

– енергетика;

– сільське господарство;

– вплив на зміни клімату.

Інша установа, що сприяє співпраці між бізнесом і громадськими організаціями, – Світовий банк. Він заснував мережу «Бізнес-партнери задля розвитку», в рамках якої певні проекти втілювались із залученням бізнесу і громадських організацій.

Варто зазначити, що партнерство між громадськими організаціями і бізнесом є для компанії одним із інструментів управління впливом і виправдання надій, покладених на неї урядами і громадами. Прагнення до впровадження більш відповідальних практик спонукало деякі компанії до пошуку громадських організацій, які могли б на партнерських засадах допомогти реалізувати власні рішення (проекти, програми). Зазвичай громадські організації мають вищий рівень довіри в суспільстві й іноді більш компетентні у вирішенні соціальних проблем і питань охорони навколишнього середовища. Тому компанія, що співпрацює з громадською організацією, має більш позитивний суспільний імідж.

Останнім часом відмінності між бізнесом і громадськими організаціями стають дедалі більш розмитими. Головна різниця, котра досі залишається актуальною, – в тому, що, за словами експертів, громадські організації мають монополію на принципи, а компанії – на прибуток. І все ж межа між цими секторами стає менш помітною через постійний розвиток зв’язків.