Форма власності на ПР.

Під формою права власності на природні ресурси слід розуміти юридично визначені напрямки суб'єктивно-об'єктивної належності природних ресурсів та їх організаційно-правового забезпечення.

Законодавством України юридично визначені слідуючи форми:

Державна;

комунальна;

приватна.

Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в особі обраного ним представницького органу державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної власності.

Особливістю державної власності на природні ресурси є те, що в цьому випадку вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (ст.9, 10 Закону України «Про власність»). Це означає, що на природні ресурси, проголошені виключно власністю народу, у державі є лише компетенція по управлінню цими ресурсами в загальнонародних інтересах.

Особливістю державної власності на природні ресурси є: 1) в державній власності можуть знаходитися будь - які природні ресурси; 2)деякі засоби придбання природних ресурсів у власність можуть бути використані лише державою (наприклад, націоналізація).

Право комунальної власності -це сукупність норм, що встановлюють правові підстави виникнення, користування та розпорядження природними об'єктами територіальних громад населених пунктів, а саме міст, сіл та селищ.

У державній і комунальній власності перебувають природні об'єкти, що не знаходяться у приватній власності. Віднесення природних об'єктів до комунальної чи державної власності відбувається відповідно до закону.

Так підземні сховища нафти, газу та продуктів їх переробки, створені в природних ємностях, є об'єктами права державної власності (стаття 40 Закону України «Про нафту і газ» від 2001 року).

Об'єкти Червоної книги України, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами й організаціями державнї або комунальної форми власності, є об'єктами права відповідно державної або комунальної власності (ст. 6 ЗУ «Про Червону книгу України»)

Особливою формою власності на природні ресурси є право приватної власності. Право приватної власності являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність природних об'єктів, тобто право приватної власності юридично закріплює власність громадян та юридичних осіб як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуалізованого привласнення.

Враховуючи особливості правового режиму різноманітних форм експлуатації природних об'єктів, можна виділити два різновиди права приватної власності на природні ресурси:

Право власності для задоволення особистих потреб - право власності окремого громадянина.

Право власності з метою здійснення підприємницької діяльності - право власності юридичних осіб та громадян, суб'єктів підприємницької діяльності.

Як правило, право приватної власності на природні ресурси проявляється у формі спільної власності, тобто характеризується множинністю суб'єктів і єдністю об'єктів. Розрізняють спільну власність з визначенням частки (спільна часткова власність) та спільна власність без визначення частки (спільна сумісна власність).

За загальним правилом, громадянин може визнаватися суб'єктом права власності на природні ресурси, якщо він має цивільну правоздатність. Але що стосується реалізації права власності шляхом вчинення активних дій, то суб'єкт повинен мати повну цивільну дієздатність.

У приватній власності за чинним законодавством можуть знаходитися:

об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом (ст.7 Закону України «Про тваринний світ»).

замкнені природні водойми загальною площею до 3 гектарів (ч.2 ст.59 Земельного кодексу України);

земельні ділянки сільськогосподарського призначення; земельні ділянки, призначені для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва тощо;

замкнені ділянки земель лісового фонду до 5 гектарів, які передані разом із переданою у власність земельною ділянкою сільськогосподарського призначення тощо.

Необхідно пам'ятати, що право власності на землю та інші природні ресурси які передаються у приватну власність, на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. Як і в більшості країн, в Україні це право обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на природні ресурси в Україні випливає із ст. 41 Конституції України, якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Підставами виникнення відносин права власності на природні ресурси є обставини, з якими законодавство пов'язує зміну форм власності на землю, надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ та об'єкти природо-заповідного фонду.

Згідно існуючого законодавства підстави для виникнення відносин права власності з'являються, якщо відбувся юридичний факт, або змінився юридичний склад.

До юридичних фактів відносяться: спадок, застава, дарування, купівля-продаж, обмін.

А до зміни юридичного складу відносяться: володіння (право І ступеня); націоналізація; монополізація; реквізиція; передача у власність; придбання; викуп.