Весела сім'я

Жили собі дідусь та бабуся. Не було в них нікого. Сумували вони. Та одного вечора почули, що хтось стукає до них тихенько: *тук-тук-тук». Відчинила бабуся двері й чує: «Ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі-ку - пустіть мене переночувати». Бабуся й дідусь зраділи та й пустили півника в курятник. Як ось знову хтось стукає ще голосніше: «тук-тук-тук», і почулося: «Му-у-му-у». Це корова просилася переночувати. Пус­тили і її в корівник. Потім прийшла курочка з курчатками і каже: «Кудах-тах-тах, кудах-тах-тах! -пустіть і мене». Пустили і її з курчатами. Нагодували всіх, напоїли чистою водицею. Дуже сподобалось усім жити в бабусі й дідуся, залишилися вони в них назавжди. Рано-вранці півник прокидався й співав: «Ку-ку-рі-ку, я курочок стережу». А курочка: «Кудах-тах-тах, я несусь у кушах». А корова: «Му-у-му-у! Молочка вам принесу». Ось так вони почали весело й дружно усі разом жити в дідуся та бабусі.

Для бесіди зі старшими дошкільниками можна використати роз­повідь, складену самим вихователем. Він добирає або придумує спеціальні тексти, в яких трапляються важкі звуки. Ці розповіді складніші за змістом і більші за розміром. Діти можуть переказувати їх від початку до кінця, частинами, а також за ролями. Вихователь бере на себе роль автора, а діти поодинці чи невеликими групками промовляють слова, звукосполучення, звуки. Початок заняття такий, як і при навчанні дітей переказуванню. Па заняттях з розвитку мовлення дітей навчають інтона­ційно виразно передавати зміст думки, почуттів, переживань, виразно розмовляти, відчувати вірші. Основний прийом навчання виразного мов­лення - імітація, наслідування мовлення вихователя.

Широко використовують ігрові вправи на вправляння дітей у ви­разному мовленні на заняттях з розвитку мовлення та художньої літера­тури. Так, використовуючи різні театральні прийоми, вихователь навчає дітей передавати образ дійових осіб за допомогою міміки, жестів, поста­ви. Треба вчити дітей голосом передавати настрій, стан того чи того героя художнього твору. Для цього їм пропонують прочитати вірш радісно, весело або сумно; поставити.запитання від імені хитрої лисич­ки, злого вовка, доброго крокодила Гени або веселого Чсбурашки; вико­нати пісеньку від імені доброго або злого героя; зобразити, як вовк розмовляє у лісі з Червоною Шапочкою, використовуючи інтонацію (лагідно чи улесливо, грубо чи хвалькувато). Можна використовувати різні творчі завдання, які сприяли б пошуку дітьми індивідуальних засобів виразності у передачі образів, персонажів, інтонації- Наприклад, підійти до свого товариша і попросити у нього іграшку так, щоб усі за інтонацією могли зрозуміти, як саме він попросив: лагідно чи сердито, ввічливо чи грубо тощо.

Розвитку виразності мовлення дітей сприяють запитання виховате­ля при читанні й аналізі художніх творів. Вони спрямовують увагу дітей на виразні засоби мовлення, спонукають до інсценування. На­приклад: Який голос у Маші? З яким почуттям вона сказала ці слова? Поясніть, що зараз переживає Мата? (Казка «Мата і Ведмідь».) Яким би голосом ви передали слова Ведмедя? Як правильно розпочати роз­повідь: швидко чи повільно? Який вірш, веселий чи сумний, чому? Щоб ви хотіли змінити у цьому оповіданні (казці)? Пригадайте, який епізод в оповіданні вас найбільше вразив, схвилював?

Дітям порівняно важко дається виконання вправ на вираження почут­тів у мовленні, а саме: здивування, радість, урочистість, ніжність, гнів, жалібність, переляк та ін. Основними прийомами для вправляння дітей У виконанні цих завдань є ігрові. Наприклад, вихователь читає вірш, а Діти повторюють рядки вірша з яскраво вираженою інтонацією: перша підгрупа - із запитальною, друга - з розповідною, третя - з окличною.

З метою навчання дітей виразного мовлення використовують спеці­альні вправи, виконуючи які, діти повинні промовити слово з різним емоційним навантаженням.

Наприклад, вихователь говорить:

«Діти, сьогодні до нас у групу прийшов новенький хлопчик. Як би ви про нього сказали?» «Новенький». Потім він пропонує дітям сказати це слово з радістю, подивом, сумом, байдуже. Дітям дається завдання про­мовити речення «Оксана малює олівцем» так, щоб відповісти на запи­тання: хто саме малює олівцем? (наголос на слові Оксана)', що робить Оксана? (наголос на слові малює) чим малює Оксана? (наголос на слові олівцем).

Вихователь промовляє фразу «Дощ іде» і пропонує дітям здогада­тись, зраділа вона дощу чи, навпаки, схвильована. Важливою для ви­роблення різних відтінків голосу та виразності мовлення є вправа «Мавпочки», Діти повторюють різні варіації сили голосу, дикції, ритму, темпу, наголосу, інтонації.

Особливе місце у вихованні звукової культури мовлення дошкільни­ків посідають малі жанри фольклору. Дослідження з цього питання було проведено в Україні О. Трифоновою¹. Народна поетична творчість є невичерпним джерелом виховання і навчання дітей дошкільного віку. В ній відбито життя народу, його звичаї, обряди, саме через неї діти засвоюють народну мову.

Одним із перших авторів підручника з педагогіки, в якому широко представлений український фольклор, був О. Духнович. Особливу ува­гу привертають художні твори вченого-педагога для дітей-дошкільнят, що були зібрані в окремий розділ «Маленьким соколятам». У ньому автор подає байки, вірші, які відіграють не лише виховну, пізнавальну, а й повчальну роль. На переконання О. Духновича, фольклор вже починає впливати на дітей наймолодшого віку. З перших днів дитина чує голос матері, яка наспівує їй колисанки. Колисанки - народні пісні, що співаються, коли заколисують, присипляють дітей. Колискові пісні зачаровують малят своєю простотою, ніжністю, красою рідного слова. Вони розвивають слух та відчуття рідної мови, її мелодики, збагачують дітей пестливою лексикою.

Характерними елементами колисанок є специфічні приспіви, ритмічні повтори певних слів чи звуків, використання епітетів, порівнянь, мета­фор, звуконаслідувань. Колисанки передаються словами, що сповнені материнської любові та ніжності, тому вони створюють особливу емоційну насиченість пісень і тим самим привертають увагу дітей до звучання рідної мови.

Дитячі забавлянки - це надзвичайно вдала форма спілкування дітей з дорослими, що сприяють розвитку дрібних м'язів руки, активізації їхньої рухливості.

Забавлянки (утішки) - це коротенькі пісеньки або віршики, по­єднані зі своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізич­но, підтримувати радісний, бадьорий настрій, Забавлянки існують для дітей різного віку. Для найменших, які тільки починають сидіти, у народі складено забавлянки з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або одній нозі («Ой чук, чук, чук», «Гойда, гойда, гойдала»). Для немов­лят - утішки-ігри з пальцями («Печу, печу хлібчик», «Сорока-воро-на»). Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються забавлянки-діалоги («Зайчику, зайчику»).

Вік, на який припадають забавлянки, утішки, - сенситивний для мов­леннєвого розвитку малюків. Саме тому функція забавлянок - не лише розважати малюка, а й розвивати його мовлення, активізувати процес засвоєння звуків рідної мови дитиною дошкільного віку.

Забавлянки насичені різноманітними повторами, звуконаслідувальни­ми словами, тому вони так легко запам'ятовуються дітьми. Звукові повтори створюють особливу наспівність забавлянок, що є дуже важли­вим для зазначеного жанру, оскільки для немовлят зміст і значення слів не завжди зрозумілі. Вони сприймають мелодійний, ритмічний, зву­ковий малюнок твору.

Повторюваність у поєднанні зі змінами ритмічного образу, жести та інтонація сприяють зосередженню дитячої уваги на таких творах і допо­магають їх духовному, інтелектуальному, мовленнєвому розвитку. Крім того, бездоганність художньої форми забавлянок насамперед забезпе­чується багатою звуковою гамою, де звукові повтори підкреслюють наспівність. Алітерації та асонанси зумовлюють милозвучність, поглиб­люють знайомство дітей з навколишнім світом, допомагають естетично його сприймати, розвивають звуконаслідування.

З кожною новою утішкою малюки знайомляться з радістю, вони із задоволенням слухають народну мову, відчувають віршований ритм, багатство відтінків слів. Саме читання забавлянок створює умови для емоційного контакту з дітьми. Навчально-виховна мета забавлянок -розвивати мовленнєву активність дитини, тренувати пам'ять, логіку мислення. Отже, розігрування забавлянок з дітьми - це надзвичайно важливий момент зародження у дитини інтересу і любові до рідної мови. Вони виховують у дошкільнят почуття ритму, розвивають актив­не мовлення, сприяють розвитку фонематичного слуху.

Серед дитячого фольклору найпоширенішими є заклички, примовки, лічилки, мирилки.

Замовляння (заклички) - здебільшого віршовані формули, дуже давні за походженням і пов'язані з вірою у чудодійну силу слів, якими «темні» люди прагнули вплинути на стихійні сили природи чи суспільне оточен­ня. У народі побутують господарські, громадські, лікувальні, приворот­ні замовляння. Заклички супроводжуються виконанням певних рухів, жестів. Це впливає на розвиток мовлення, вдосконалення звуковимови. Примовка - жартівливий, здебільшого римований вислів, що ним розпочинається чи закінчується казка; дотепне зауваження, що вплітаєть­ся у розповідь чи текст твору; якась фраза чи віршик, що розповідаєть­ся під час дитячої гри тощо. Ці фольклорні твори (примовки та за­клички) не лише виховують у дитини бережливе ставлення до рослинного і тваринного світу, а й розвивають у неї мовленнєву активність,

тренують артикуляційний апарат, розвивають інтонаційні здібності до­шкільнят.

Лічилки - це віршовані, ритмізовані тексти, які використову­ються дітьми для поділу гравців на групи чи визначення їхньої ро­лі або послідовності участі у грі. Лічилки поділяють на такі групи: 1) складені самими дітьми; 2) складені дорослими (народні та автор­ські).

Серед лічилок першої групи чимало таких, які зовсім не мають сю­жету або містять лічбу до 8, 10, 12, а їх лексика - це спотворені числів­ники та слова, що слугують їх замінниками. У лічилках, складених дітьми, знаходимо багато іноземних слів, які поступово спотворюються і надають лічилці беззмістовного характеру («Уну, дуну, ре», «Ене, боне, три контори»).

Лічилки другої групи, що складені дорослими для дітей, мають пев­ний зміст, чітку композицію, написані літературною, образною мовою, містять повчальні та виховні завдання. Лічилкам властиві загадковість, яскравість, образність, незвичайні співзвуччя, привабливий сюжет, саме тому дітям подобається їх повторювати, тим самим удосконалювати власне мовлення.

Використання лічилок є стимулом для розгортання словесної творчос­ті дітей, розкриття їхніх лінгвістичних здібностей і мовних обдаровань. У звуковому оформленні лічилок може бути поставлений наголос на вимові певного звука з метою тренування артикуляції і вироблення певних орфоепічних навичок.

Мирилки - це вид дитячого фольклору. Діти використовують їх під час розв'язання сварки чи суперечки. Застосування мирилок у до­шкільному закладі сприяє активізації словника дитини, вдосконалює її мовлення, тренує мовленнєвий апарат, водночас вони виконують і певну виховну функцію.

Використання в комплексі усіх видів фольклору закріплює у дітей звуковимову, тренує мовленнєвий апарат, удосконалює мовлення, збага­чує словник дітей образними виразами.

Ознайомлення дітей з малими жанрами фольклору відбувається на заняттях з художньої літератури.

Тема: У нас на гостинах герої казок (фронтальне). (За експери­ментальними заняттями, розробленими О. Трифоновою.)

Мета: ознайомити дітей з фольклорними жанрами - забавлянкою та утішкою, спонукати повторювати за вихователем ці фольклорні тво­ри з відповідною інтонацією. Виховувати інтонаційну виразність мов­лення.

Матеріал: іграшковий зайчик, забавлянка «Біжить зайчик до­рогою», утішка «Зайчику-Плаксунчику, не плач», фотокартки.

Словник: забавлянка, утішка.

Хід заняття: вихователь розповідає складену ним казку:

«Жили-були собі дід та баба. І мали вони двох маленьких онучок: Ясочку-Нєзнайку та Вседізнайку. (Показує фотокартки.) Вссдізнайка була дуже гарною дівчинкою, завжди посміхалась, і про все, що знаходилося поряд з нею, дізнавалася, тому її так і назвали дідусь і бабуся. А от Ясочка-Незнайка нічим не цікавилася, нічого не хотіла знати, то й прозвали її Незнайкою.

Вирішили якось онучки піти до лісу. Ідуть вони дорогою та раптом чуюгь: хтось голосно плаче. Незнайка злякалась, а Вседізнайка відразу ж упізнала, чий це голос. Підійшли вони разом до деревця і побачили там зайчика. «Познайомся, -сказала Вседізнайка, - це Зайчик-Плаксунчик. Скільки я його знаю, стільки він і плаче. Скажи мені на вушко, чому ти плачеш? Ой, Плаксунчик плаче, бо хоче капусти, а ще тому, що ніхто не слухає його забавлянку».

- Вихователь пропонує послухати забавлянку про зайчика:

Біжить зайчик дорогою

Та й скаче,

Затуляється лапками

Та й плаче:

«Усі ж бо я городи обійшов.

Ніде ж бо я капусти не знайшов».

(Промовляє забавлянку двічі, імітуючи відповідні дії. Потім пропо­нує дітям розіграти її.)

- Ось бачите, чому Зайчик-Плаксунчик так голосно плакав. Діти, давайте дізнаємося, чи допомогли дівчатка зайчику заспокоїтися. (Зно­ву розповідає казку):

Занепокоїлася Вседізнайка, що Плаксунчику так сумно і вирішили вони з Ясоч-кою-Незнайкою допомогти йому. Пішли дівчатка з Плаксунчиком шукати капуст-ку. Довго ходили, раптом бачать: посеред лісової галявини стоїть чарівний палац, підійшли вони до нього. Щойно доторкнулися до дзвіночка, як-от двері самі й відчинилися. Зайшли дівчатка з Плаксунчиком до палацу й бачать: багато хлоп­чиків і кожний з них займається своєю справою. Помітив один хлопчик гостей і підійшов до них. Вседі.чпайка представила Ясочку-Незнайку та Зайчика-Плаксун-чика і попросила допомогти їм утішити зайчика. «Так, - сказав хлопчик, - йому допоможе мій брат. Познайомтеся, це Утішайко. Він знає дуже багато утішок, знає, як утішити маленьких діточок, тому ми і назвали його Утішайко. Він охоче по­ділиться з вами, щоб наступного разу ви змогли утішити свого Плаксунчика. Ось послухайте:

Зайчику-Плаксунчику, не плач, Спечу тобі калач, Медом помажу, усім покажу, А тобі дам! (Промовляє утішку два-три рази.)

- Давайте, діти, і ми вивчимо цю утішку. (Діти заучують текст УТІШКИ.)

Наприкінці заняття вихователь запитує у дітей, якою забавлянкою чи утішкою вони будуть забавляти та утішати своїх маленьких друзів? (Діти розповідають.) Надалі ці твори вивчають з дітьми на групових та індивідуальних заняттях.

Отже, вдало дібрані вихователем методи і прийоми забезпечують успіх у вихованні звукової культури мовлення у дітей.

наявність відхилення слуху, особливості мовлення членів сім'ї, мов­леннєву характеристику дитини та ін. У графі «Мовленнєві вади» потрібно зазначати заїкування, недорікуватість чи відсутність мовлен­ня. У табл. 23-25 наведено зразки обліку звукової культури мов­лення.

Після заповнення табл. 23 вихователь пояснює в тексті 3 і_4 позиції спотворення звуків та їх диференціацію. Наприклад:

1. Під час вимови ш і ж — губи витягнуті вперед, характерне шипін­ня відсутнє. Звуки близькі до ф.

2. Під час вимови шиплячих і свистячих звуків та л, д, т, н язик лежить між зубами,

3. Під час вимови шиплячих і свистячих звуків кінчик язика при­тиснутий за верхніми зубами або спинка язика притиснута до підне­біння.

4. Дитина звук ш замінювала на с. Коли з'явилась правильна вимо­ва ш, дитина почала вимовляти замість звука с звук ш.

У групі до 01.10.2003 було всього дітей________, з них: з непра­вильною вимовою_____, заїкуються________, з недорозвитком мов­лення ______, із гунявістю______(прізвища).

До 1 жовтня вихователі закінчують індивідуальну перевірку звуко­вимови, складають зведену таблицю і віддають її завідувачу дошкіль­ним закладом. Зошит залишається у вихователя. Педагог користується даними перевірки під час планування роботи з виправлення вад звуко­вимови.

Перевірку звуковимови окремих дітей, які мали значні вади, прова­дять у січні. Обов'язкову заключну перевірку стану звуковимови дітей усієї групи здійснюють у травні. Порівнюють дані перевірок, роблять певні висновки. Наприклад: на 1 жовтня 2003 р. у групі було 32 дітей, з них із вадами звуковимови - 20, з правильним мовленням - 12. На 15 січня 2004 р. після систематичної роботи з дітьми у 10 дітей звукови-мова виправилася. На ЗО травня 2004 р. у групі було вже 25 дітей з правильною звуковимовою, 7 дітей ще мали недоліки у вимові звука р, цим недоліком вони перейшли у старшу групу.

При переході дітей з однієї вікової групи до іншої бажано на кожну щтину писати мовленнєву характеристику. Наприклад:

Зайчук Тарас, 5 років 4 місяці. Почав розмовляти у 3 роки. Мовлення - фразо-зе (розгорнуті фрази). Словниковий запас слів обмежений. Мовлення пасивне, невиразне, швидке, нечітке, голос тихий, глухий, розмовляє мало. Соромиться. Губи під час мовлення нерухомі. Рот напіввідкритий. Мовленнєве дихання - верхнє з різким підніманням плечей, вдих шумний перед кожним словом. Пропускає звуки (р, при збігу приголосних), переставляє склади. Звуковимова: міжзубні свистячі і шиплячі звуки, відсутні р, р'.

Вихователі старшої групи (випускної) повинні обов'язково подава­ти детальні відомості про дітей з вадами звуковимови в кінці року (якщо такі діти є у групі), вказувати їх причини та рекомендації щодо подальшої роботи з цими дітьми у школі.

У разі відсутності патологічних відхилень у мовленнєвому апараті дітей, у процесі систематичної цілеспрямованої роботи вихователя над усуненням мовленнєвих вад усі випускники дошкільних закладів ово­лодівають правильною вимовою звуків рідної мови.

6. У дошкільних навчальних закладах з розділу «Виховання звукової культури мовлення» проводять такі типи занять: фронтальні (з усією групою), групові (з підгрупами), індивідуально-групові (4-8 дітей) та індивідуальні (1~4 дітей).

За характером заняття поділяються на комплексні, тематичні, підсум­кові та контрольні. На заняттях реалізуються такі завдання виховання звукової культури мовлення:

• розвиток артикуляційного апарату (м'язів мовленнєвого апа­рату);

• ознайомлення дітей з будовою мовленнєвого апарату;

• розвиток мовленнєвого дихання;

• розвиток фонематичного слуху;

• оволодіння правильною вимовою усіх звуків рідної мови;

• удосконалення дикції:

• розвиток інтонаційної виразності мовлення (інтонація, теми, тембр, сила голосу, мелодика, наголоси тощо);

• робота над усвідомленням дітьми звукового складу рідної мови. Усі завдання звукової культури здійснюються в єдності і забезпечу­ють формування у дітей фонетичної компетенції.

Різноманітні групи завдань із виховання звукової культури мовлен­ня входять до складу комплексних занять з розвитку мовлення як одна із трьох самостійних частин. Завдання з виховання звукової культури мовлення плануються у складі комплексних (групових) занять двічі на місяць у всіх вікових групах. На таких заняттях використовують методи і прийоми виховання звукової культури, що розглядалися в попередньому параграфі. Вони можуть поєднуватись зі змістом попе­редніх структурних частин як змістове чи тематичне їх продовження, а можуть бути і цілком самостійною, незалежною від інших складовою мовленнєвого заняття.

Розгляньмо приклади таких занять у різних вікових групах.

Молодша група. Звукова культура мовлення у складі комплексно­го заняття.

Завдання:

1. Зв'язне мовлення. Навчити описувати іграшки, складати розповіді з 3-4 речень.

2. Граматика. Закріпити вживання прийменника між, порівняльних ступенів прикметників (більша, менша, вища, нижча).

3. Звукова культура. Вправляти у вимові звуків х, з, ц, промовляю­чи чистомовки; розвивати зосередженість, уважність.

Матеріал: дві пірамідки (висока і низька), два коники (вели­кий і маленький), дві машини (велика і маленька), зайчик, лисичка.

Хід заняття: 1. На столі стоять іграшки. У гості до дітей прийшов зайчик. Діти називають іграшки, потім по черзі описують їх за зразком вихователя: «Це пірамідка. Вона висока, дерев'яна. На пірамідці багато різнокольорових кілець: сині, червоні, жовті».

2. З'являється лисичка. Зайчик заметушився. Вихователь: «Зай­чик злякався лисички, хоче сховатися від неї між іграшками. Стриб, стриб - сховався зайчик. Де сховався зайчик? (Між високою і низь­кою пірамідками.) А тепер? (Між великою і маленькою машинами)».

3. Промовляння чистомовок:

За-за-за - там іде коза. Зу-зу-зу - ми ведем козу.

Зи-зи-зи - сіно відвези.

Са-са-са - ось летить оса.

Су-су-су - ми побачили косу.

Си-си-си - прилетіли оси.

Це-це-це - кругле яйце.

Єць-єць-єць - сірий заєць.

Середня група. Звукова культура мовлення у складі комплексного заняття.

Завдання:

1. Зв'язне мовлення. Навчити описувати іграшки та предмети за зразком вихователя.

2. Граматика, Навчити узгоджувати іменники з прикметниками, відмінювати іменники в родовому відмінку однини і множини.

3. Звукова культура. Вправляти у вимові звуків с, з, ш, навчити розрізняти їх на слух, розвивати мовленнєвий апарат, фонематичний

слух.

Матеріал: набір різних іграшок, прапорці.

Хід заняття: 1. На столі іграшки різного кольору і розміру (з різного матеріалу). Вихователь читає загадки про іграшки, пропо­нує їх відгадати:

Б'ють - не плаче, вгору скаче, І ніхто йому, одначе, Не сказав хоч раз «пробач», Бо на те і є він... (М'яч)

Я неначе віз,

Тільки без коліс.

По воді я їду -

Не лишаю сліду.

А перевернуся -

Зразу утоплюся. (Човен)

Вихователь наводить зразок опису: «Це пожежна машина. Вона металева, червоного кольору. У неї є кабіна, кузов, колеса, пожежна драбина. Пожежна машина швидко їде, вона везе пожежників гасити пожежу». Діти за зразком описують іграшки.

2. Дидактична гра «Чого не вистачає?» Вихователь пропонує дітям добре розглянути іграшки, запам'ятати, як вони стоять; заплющити очі, потім відкрити їх і сказати, чого не вистачає. (Не вистачає двох ляльок, одного ведмедика, двох прапорців та ін.).

3. Вихователь пропонує пригадати, де живе веселий Язичок, які пісні він вміє співати. Розповідає: «Почув Язичок, як водичка ллється з крана: с-с-с-с-с-с-с. Вирішив і собі заспівати. Заспіваймо, діти, разом. (Діти співають.) Пішов Язичок на вулицю, чує, хтось поблизу: зу-зу-зу. Хто це? Чия це пісенька? (Діти відтворюють пісеньку комара.) Настала осінь. Опало листя. Діти бігають, а листя під ногами співає пісеньку... Яку пісеньку співає листя? Як воно шелестить? (Ш~ш-ш- ш...)» Діти промовляють чистомовки:

Са-са-са - летить оса. Зу-зу-зу - веду козу. За-за-за - іде коза. Су-су-су - відро несу. Шу-шу-шу - листям шуршу. Ша-ша-ша - наша Маша.

Старша група. Звукова культура мовлення у складі комплексного заняття.

Завдання:

Зв'язне мовлення. Навчити переказувати оповідання близько до тексту, висловлюючи своє ставлення до героїв твору.

2. Граматика. Вправляти у складанні складнопідрядних речень зі сполучником для того щоб.